«Чудо по имени Белла»...

«Чудо по имени Белла»: почему Ахмадулину обвиняли в манерности, а ее стихи – в пошлости

10 апреля исполняется 81 лет со дня рождения поэта Беллы Ахмадулиной. Когда в 2010 г. ее не стало, писатель Андрей Битов отметил, что она родилась через сто лет после смерти Александра Пушкина и ушла из жизни через сто лет после смерти Льва Толстого. Ее исключительность проявлялась во всем – и в экзотическом имени, и во внешности «райской птицы», и в манере читать стихи, и в изысканной метафоричности поэтического языка. Она была настолько «нездешней», особенно на фоне советской реальности 1960-х гг., что Павел Антокольский назвал ее «чудом по имени Белла».

На самом деле ее звали Изабелла. Ее мать увлекалась испанской культурой, и бабушке показалось, что имя «Изабелла» звучит по-испански и подходит внучке. Изабелла Ахатовна родилась в 1937 г. в интеллигентной семье – ее отец был заместителем министра, а мать работала переводчицей в КГБ. От родителей она получила экзотическое сочетание кровей: ее предки по отцовской линии были татарами, а по материнской – обрусевшими итальянцами. Позже она сократила свое имя и стала называть себя Беллой.

Ее родители настояли на том, чтобы она поступала на факультет журналистики, но Белла провалила экзамены – не смогла рассказать о газете «Парвда», так как никогда ее читала. Она поступила в Литературный институт, правда, вскоре ее оттуда отчислили – из-за того, что выступила в поддержку опального Бориса Пастернака. Позже ее восстановили и в 1960 г. Ахмадулина окончила институт.

Она писала стихи с детства, а ее первый сборник вышел в 1962 г. Ахмадулина всегда называла себя поэтом и не любила слова «поэтесса». Критика часто обвиняла ее в излишней манерности и выспренности, а стихи называла неактуальными, упадническими и пошлыми – ведь она не писала «на злобу дня» и в отличие от других поэтов-шестидесятников не поднимала в стихах общественно значимые темы.

Белла обладала какой-то необъяснимой и безусловной властью над мужчинами. В нее влюблялись через 5 минут после знакомства. Вдова Булата Окуджавы Ольга Арцимович вспоминает: «Она была очень хороша. Красотка с рыжей челкой в зеленом платье «с огурцами» на фоне деревянных панелей Дома литераторов смотрелась очень эффектно. При этом она всегда жила не суетной, не материальной жизнью». А вдова Андрея Вознесенского Зоя Богуславская называла ее «абсолютно нездешней, неземной женщиной» и признавалась: «Хотя могла и загулять, могла быть вдрабадан, могла вывалиться из реальности. И все равно – «честнее и чище Беатриче». Она была исключительно привлекательна. Вокруг – всегда толпа обожателей. При этом в ней никакой элитарности, кроме царственного таланта. Ахмадулина была музой для всех поэтов».

Писатель Виктор Ерофеев признавался, что в юности тоже был в нее влюблен и говорил о ней: «Ахмадулина чертовски, бесовски умна. И одиночества в ней много накопилось, именно по причине ума. Еще Белла абсолютно многожильная. Все татаро-монгольское иго в ней соединилось в смысле энергии. Она писала и ночью, и выпив… В ней все было – и секс, и пьянство, и харизма, и высокий подбородок».

Она выходила замуж четыре раза, и все мужья ее боготворили. Евгений Евтушенко влюбился сначала в ее стихи, а потом уже и в их совсем юного автора. Он называл ее «случайно залетевшей к нам райской птицей», из ревности скармливал подаренные ей букеты соседской козе, но и после бурных объяснений и даже после расставания он признавался: «Когда вижу ее, мне хочется плакать». Писатель Юрий Нагибин, второй муж Ахмадулиной, позже писал о ней как о полубезумной, порочной, вечно пьяной, но бесконечно любимой женщине. В 37 лет она снова вышла замуж и родила дочь от 21-летнего сценариста Эльдара Кулиева. Четвертый муж, художник и сценограф Борис Мессерер оставил ради нее жену и сына, с ним Ахмадулина прожила более 30 лет.

Стихи Беллы Ахмадулиной часто звучали в художественных фильмах, например, в «Иронии судьбы»: «По улице моей который год…» — бередящее душу стихотворение о быстротечном времени

Источник: kulturologia.ru/blogs

Перевела на украинский язык26.02.19   8.59

«Чудо на ім'я Белла»: чому Ахмадуліну звинувачували в манірності, а її вірші — в вульгарності

10 квітня виповнюється 81 рік з дня народження поета Белли Ахмадуліної.Коли в 2010 р вона померла, письменник Андрій Бітов зазначив, що вона народилася через сто років після смерті Олександра Пушкіна і пішла з життя через сто років після смерті Льва Толстого.Її винятковість виявлялася в усьому — і в екзотичному імені, і в зовнішності «райського птаха», і в манері читати вірші, і у вишуканій метафоричності поетичної мови. Вона була настільки «нетутешньою», особливо на тлі радянської реальності 1960-х рр., Що Павло Антокольський назвав її «чудом на ім'я Белла».

Насправді її звали Ізабелла.Її мати захоплювалася іспанською культурою, і бабусі здалося, що ім'я «Ізабелла» звучить по-іспанськи і підходить внучці.Ізабелла Ахатовна народилася в 1937 р в інтелігентній родині — її батько був заступником міністра, а мати працювала перекладачкою в КДБ.Від батьків вона отримала екзотичне поєднання кровей: її предки по батьківській лінії були татарами, а по материнській — обрусевшими італійцями.Пізніше вона скоротила своє ім'я і стала називати себе Белою.

Її батьки наполягли на тому, щоб вона поступила на факультет журналістики, але Белла провалила іспити — не змогла розповісти про газету «Парвда», так як ніколи її читала.Вона поступила в Літературний інститут, правда, незабаром її звідти відрахували — через те, що виступила на підтримку опального Бориса Пастернака.Пізніше її відновили і в 1960 р Ахмадуліна закінчила інститут.

Вона писала вірші з дитинства, а її перша збірка вийшла в 1962 р Ахмадуліна завжди називала себе поетом і не любила слова «поетеса».Критика часто звинувачувала її в зайвій манірності і пишномовності, а вірші називала неактуальними, упадницькими і вульгарними — адже вона не писала «на злобу дня» і на відміну від інших поетів-шістдесятників не піднімала в віршах суспільно значущі теми.

Белла мала якусь незрозумілу і безумовну владу над чоловіками.У неї закохувалися через 5 хвилин після знайомства.Вдова Булата Окуджави Ольга Арцимович згадує: «Вона була дуже хороша.Красуня з рудим чубчиком в зеленій сукні «з огірками» на тлі дерев'яних панелів Будинку літераторів виглядала дуже ефектно.При цьому вона завжди жила НЕ марним, не матеріальним життям ».А вдова Андрія Вознесенського Зоя Богуславська називала її «абсолютно нетутешньою, неземною жінкою» і зізнавалася: «Хоча могла і загуляти, могла бути вдрабадан, могла випасти з реальності.І все одно — «чесніше і чистіше Беатріче».Вона була виключно приваблива.Навколо — завжди натовп залицяльників.При цьому в ній ніякої елітарності, крім царственого таланту.Ахмадуліна була музою для всіх поетів ».

Письменник Віктор Єрофєєв зізнавався, що в юності теж був у неї закоханий і говорив про неї: «Ахмадуліна біса, диявольськи розумна.І самотності в ній багато накопичилося, саме через розум.Ще Белла абсолютно багатожильна.Все татаро-монгольське іго в ній поєдналося в сенсі енергії.Вона писала і вночі, і випивши… У ній все було — і секс, і пияцтво, і харизма, і високе підборіддя ».

Вона виходила заміж чотири рази, і всі ті люди її обожнювали.Євген Євтушенко закохався спочатку в її вірші, а потім вже і в їх зовсім юного автора.Він називав її «випадково залетіла до нас райським птахом», з ревнощів згодовував подаровані їй букети сусідської козі, а й після бурхливих пояснень і навіть після розставання він зізнавався: «Коли бачу її, мені хочеться плакати».Письменник Юрій Нагібін, другий чоловік Ахмадуліної, пізніше писав про неї як про напівбожевільного, порочної, вічно п'яною, але нескінченно коханій жінці.У 37 років вона знову вийшла заміж і народила дочку від 21-річного сценариста Ельдара Кулієва.Четвертий чоловік, художник і сценограф Борис Мессерер залишив заради неї дружину і сина, з ним Ахмадуліна прожила більше 30 років.

Вірші Белли Ахмадуліної часто звучали в художніх фільмах, наприклад, в «Іронії долі»: «По вулиці моєї який рік ...» — бентежачий душу вірш про швидкоплинність часу

Джерело: kulturologia.ru/blogs

Переклала на українську мову 26.02.198.59