Джеймс Монро

Джеймс Монро

5-й президент США (1817–1825), американский государственный деятель и дипломат

Джеймс Монро (англ. James Monroe) родился 28 апреля 1758 года в Уэстморленде (Виргиния, США), в семье плантатора. После школы поступил в колледж Уильяма и Мэри, но оставил его весной 1776 года ради участия в Войне за независимость Северной Америки (1775–1783). С войны Монро вернулся в звании майора, получив отставку из-за ранения.

В 1780–1783 годах изучал право под руководством будущего президента США Томаса Джефферсона, в 1782–1783 годах был членом легислатуры Виргинии, в 1783–1786 годах избирался в Континентальный конгресс, до 1790 года занимался юридической практикой.

Джеймс Монро прославился как искусный дипломат. В 1794–1796 годах он в качестве посла США проживал во Франции. Вернувшись из-за границы, в 1799 году стал губернатором Виргинии и содействовал избранию Томаса Джефферсона президентом. В ответ тот, заняв кресло главы государства, в конце 1802 года снова направил Монро в Париж – в помощь американскому посланнику Ливингстону для переговоров о приобретении у Франции Нового Орлеана, а у Испании – Западной Флориды. В итоге американские дипломаты, не имея «абсолютно никаких полномочий», подписали 30 апреля 1803 года договор о приобретении всей Луизианы, что увеличило территорию США того времени почти вдвое.

В 1803–1807 годах Монро стал послом США в Великобритании. В январе 1811 года его вновь избрали губернатором Виргинии, но уже в марте президент Джеймс Мэдисон назначил Монро госсекретарем. Именно Монро во время войны США с Великобританией (1812–1814 годы) обеспечил эвакуацию архивов Госдепартамента, сохранив подлинник Декларации независимости и многие другие документы. С сентября 1814 года он работал еще и военным министром, сыграв важную роль в заключении Гентского договора в 1814 году.

На президентских выборах Джеймс Монро дважды одерживал убедительную победу – в 1816 и 1820 годах. Его пребывание в Белом доме вошло в историю США как «эра доброго согласия», период стабильности и отсутствия межпартийной борьбы. В это время был принят Миссурийский компромисс (1820), хотя изначально Монро предполагал наложить на него вето. Америка окончательно приобрела Флориду и решила пограничный вопрос с испанскими владениями (1819). Были подписаны соглашение о демилитаризации Великих озер (1817), конвенции 1818 года с Великобританией и конвенция 1824 года, устранившая противоречия между США и Россией. При поддержке конгресса Монро выступил за признание независимости ряда латиноамериканских республик.

Его имя тесно связано с доктриной Монро – внешнеполитической концепцией, провозглашенной 2 декабря 1823 года. Суть доктрины, фактическим автором которой был госсекретарь Джон Куинси Адамс, – в декларировании принципа взаимного невмешательства стран Америки и Европы во внутренние дела друг друга. В 1850 году доктрина Монро стала основой внешней политики США, а благодаря Версальскому мирному договору 1919 года получила международное признание.

Сложив полномочия главы государства, Монро удалился в свою усадьбу Оук-Хилл. В 1826 году он вошел в правление университета штата, в 1829 году стал президентом конвента, принявшего новую конституцию Виргинии.

Скончался Джеймс Монро 4 июля 1831 года в Нью-Йорке.

Джеймс Монро

5-й президент США (1817-1825), американський державний діяч і дипломат

Джеймс Монро (англ. James Monroe) народився 28 квітня 1758 в Вестморленді (Віргінія, США), в сім'ї плантатора. Після школи вступив до коледжу Вільяма і Мері, але залишив його навесні 1776 року задля участі в Війні за незалежність Північної Америки (1775-1783). З війни Монро повернувся в званні майора, отримавши відставку через поранення.

У 1780-1783 роках вивчав право під керівництвом майбутнього президента США Томаса Джефферсона, в 1782-1783 роках був членом легіслатури Віргінії, в 1783-1786 роках обирався в Континентальний конгрес, до 1790 року займався юридичною практикою.

Джеймс Монро прославився як майстерний дипломат. У 1794-1796 роках він в якості посла США проживав у Франції. Повернувшись із-за кордону, в 1799 році став губернатором Вірджинії і сприяв обранню Томаса Джефферсона президентом.

У відповідь той, зайнявши крісло глави держави, в кінці 1802 рокузнову направив Монро в Париж — в допомогу американському посланнику Лівінгстону для переговорів про придбання у Франції Нового Орлеана, а у Іспанії — Західної Флориди. У підсумку американські дипломати, не маючи «абсолютно ніяких повноважень», підписали 30 квітня 1803 року договір про придбання всієї Луїзіани, що збільшило територію США того часу майже вдвічі.

У 1803-1807 роках Монро став послом США у Великій Британії. У січні 1811 року його знову обрали губернатором Вірджинії, але вже в березні президент Джеймс Медісон призначив Монро держсекретарем. Саме Монро під час війни США з Великобританією (1812-1814 роки) забезпечив евакуацію архівів Держдепартаменту, зберігши оригінал Декларації незалежності і багато інших документів. З вересня 1814 він працював ще й військовим міністром, зігравши важливу роль в укладанні Гентського договору в 1814 році.

На президентських виборах Джеймс Монро двічі здобував переконливу перемогу — в 1816 і 1820 роках. Його перебування в Білому домі увійшло в історію США як «ера доброїзгоди», період стабільності і відсутності міжпартійної боротьби. У цей час був прийнятий Міссурійский компроміс (1820), хоча спочатку Монро припускав накласти на нього вето. Америка остаточно придбала Флориду і вирішила прикордонне питання з іспанськими володіннями (1819). Були підписані угода про демілітаризацію Великих озер (1817), конвенції 1818 року з Великобританією і конвенція 1824 року усувавша протиріччя між США і Росією. За підтримки конгресу Монро виступив за визнання незалежності ряду латиноамериканських республік.

Його ім'я тісно пов'язанез доктриною Монро — зовнішньополітичною концепцією, проголошеною 2 грудня 1823 року. Змістдоктрини, фактичним автором якої був держсекретар Джон Квінсі Адамс, — в декларуванні принципу взаємного невтручання країн Америки та Європи у внутрішні справи один одного. У 1850 році доктрина Монро стала основою зовнішньої політики США, а завдяки Версальськомумирномудоговору 1919 року одержала міжнародне визнання.

Склавши повноваження глави держави, Монро пішов в свою садибу Оук-Хілл. У 1826 році він увійшов до правління університету штату, в 1829 році став президентом конвенту, який прийняв нову конституцію Віргінії.Помер Джеймс Монро 4 липня 1831 в Нью-Йорку.Переклала на українську мову   5.07.19    3.01