ГДЕ МОЙ ГРИБ - ВЕЛИКАН?
О, сколько чудес в природе! Когда сталкиваешься с одним из них, то невольно думаешь: «Не может быть!»
С тех пор, как много лет тому назад я нашла в нашем лесу, что недалеко от дома, поляну гигантских грибов-дождевиков весом от двух до пяти килограмм, нет мне покоя! Они мне даже снятся! Как только пройдут дожди, я сразу отправляюсь в этот сказочный для меня лес в надежде снова увидеть это чудо природы. Увы, с тех пор таких чудесных полян, где растут великаны, напоминающие камни на берегу моря, мне встретить не удалось. Я изредка находила одиночные грибы весом менее килограмма.
В первый раз полянку я заметила издалека, именно приняв грибы за камни. Только откуда взялись такие белые и гладкие камни в нашем лесу? Когда подошла ближе, то не поверила своим глазам – 25 грибов величиной больше человеческой головы! Судя по тому, что несколько грибов были сбиты ногой и затоптаны, кто-то их уже видел и испугался. А страх вызывает желание уничтожить врага! Наверное, не зная их природы, принял за грибы – мутанты. Я тоже впервые в жизни увидела таких великанов, но уже читала раньше, что в Италии нашли гриб-дождевик весом в 16 кг! Мне далеко до такого результата, но сама поляна всё равно впечатлила на долгие года! Домой я сразу смогла принести только два гриба. Взяла помощников, пакеты и снова на полянку, которую я нашла по приметам. Я на обратном пути делала стрелочки из веток. Домой мы с детьми принесли 16 грибов! Чтобы убедить родных, что гриб съедобный, дала им почитать книгу о грибах. Потом начала их резать, варить, жарить, мариновать. Всем соседям тоже подарила по грибу- великану…
Нынче лето выдалось жарким, в июле стояла жара такая, что в лесу начали желтеть листья. Какие тут могут быть грибы! Но в середине августа пошли ливневые дожди, и я снова отправилась в лес. Первыми грибами были зонтики, красивые и вкусные, с нежной мякотью. Их у нас тоже никто не знает, они издали похожи на поганку. Зонтики, конечно, хорошо, но мне нужны грибы – великаны! — - Где вы, покажитесь! Я же вас так люблю!
Наверное, они меня услышали. Сначала показался гриб величиной с кулак, потом крупнее, а чуть дальше он, гриб – великан! Конечно, по нынешним меркам, его не сравнишь с теми, первыми грибами. Его диаметр составил 25 см, а весил он 1,2 кг! В этот раз я нашла 5 крупных дождевиков и 6 — помельче. Вот это удача, так удача! Внуки окружили меня и поздравляли с уловом. А вот помогать их готовить не захотели! Не все в семье любят грибы, как я, выросшая на Севере. Грибы на вкус напоминают белые, их не надо чистить, а по питательности превосходят даже мясо! Если меня спросят, какие грибы самые ценные, теперь я, не задумываясь, отвечу – конечно, гигантские дождевики!
Как это замечательно соприкоснуться с таким подарком природы!
Здорово! Славный рассказ!
Желаю удачи в конкурсе!
ДЕ МІЙ ГРИБ — ВЕЛЕТЕНЬ? Toma Ra
О, скільки чудес в природі! Коли стикаєшся з одним з них, то мимоволі думаєш: «Не може бути!»
З тих пір, як багато років тому я знайшла в нашому лісі, що неподалік від будинку, поляну гігантських грибів-дощовиків вагою від двох до п'яти кілограм, немає мені спокою! Вони мені навіть сняться! Як тільки пройдуть дощі, я відразу вирушаю в цей казковий для мене ліс в надії знову побачити це диво природи. На жаль, з тих пір таких чудових полян, де ростуть велетні, що нагадують каміння на березі моря, мені зустріти не вдалося. Я зрідка знаходила поодинокі гриби вагою менше кілограма.
У перший раз галявину я помітила здалеку, саме прийнявши гриби за камені. Тільки звідки взялися такі білі і гладкі камені в нашому лісі? Коли підійшла ближче, то не повірила своїм очам — 25 грибів величиною більше людської голови! Судячи з того, що кілька грибів були збиті ногою і затоптані, хтось їх вже бачив і злякався. А страх викликає бажання знищити ворога! Напевно, не знаючи їх природи, прийняв за гриби — мутанти. Я теж вперше в житті побачила таких велетнів, але вже читала раніше, що в Італії знайшли гриб-дощовик вагою в 16 кг! Мені далеко до такого результату, але сама галявина все одно вразила на довгі роки! Додому я відразу змогла принести тільки два гриба. Взяла помічників, пакети і знову на галявину, яку я знайшла за прикметами. Я на зворотному шляху робила стрілочки з гілок. Додому ми з дітьми принесли 16 грибів! Щоб переконати рідних, що гриб їстівний, дала їм почитати книгу про гриби. Потім почала їх різати, варити, смажити, маринувати. Всім сусідам теж подарувала по грібу- велетню…
Нині літо видалося спекотним, в липні стояла спека така, що в лісі почали жовтіти листя. Які тут можуть бути гриби! Але в середині серпня пішли зливові дощі, і я знову вирушила в ліс. Першими грибами були парасольки, красиві і смачні, з ніжною м'якоттю. Їх у нас теж ніхто не знає, вони на вид схожі на поганку. Парасольки, звичайно, добре, але мені потрібні гриби — велетні! — - Де ви, покажіться! Я ж вас так люблю!
Напевно, вони мене почули. Спочатку показався гриб завбільшки з кулак, потім крупніше, а трохи далі він, гриб — велетень! Звичайно, за нинішніми мірками, його не порівняти з тими, першими грибами. Його діаметр склав 25 см, а важив він 1,2 кг! Цього разу я знайшла 5 великих дощовиків і 6 — дрібніші. Ось це удача, так удача! Онуки оточили мене і вітали з уловом. А ось допомагати їх готувати не захотіли! Не всі в родині люблять гриби, як я, що виросла на Півночі. Гриби на смак нагадують білі, їх не треба чистити, а за поживністю перевершують навіть м'ясо! Якщо мене запитають, які гриби найцінніші, тепер я, не замислюючись, відповім — звичайно, гігантські дощовики!
Переклала на українську мову 17.02.19 14.35
Если вы не возражаете. я размещу ваш рассказ с моим переводом на страничке в клубе поэзии, с ув.Тамара.