Габриэль Гарсия Маркес.

Габриэль Гарсия Маркес.

Габриэль Гарсия Маркес.

Знаменитый колумбийский писатель, лауреат Нобелевской премии по литературе Габриэль Гарсия Маркес влюбился в свою будущую жену Мерседес Барча, когда она была еще ребенком. При первой же встрече он решил, что женится на ней. И не прогадал: вот уже пятьдесят пять лет живут они в счастливом браке, гармонию которого сохраняет и поддерживает Мерседес.

Одна из любимых тем романистов и поэтов — любовь с первого взгляда и навсегда. В реальности такое случается редко. А уж чтобы первая детская любовь стала единственной и вечной — о таком даже самые романтически настроенные литераторы опасаются писать. Ведь никто не поверит! Но жизнь преподносит самые невероятные сюжеты.

Как все начиналось

Однажды — не то в 1945 году, не то раньше, не то позже, ибо рассказчики противоречат друг другу — в городке Сукре в Колумбии на танцплощадке юноша Габриэль Гарсия Маркес познакомился с девочкой Мерседес Барча Пардо. Сначала она привлекла его внешне. Габо писал стихи, был романтиком, и маленькая Мече показалась ему похожей на ласточку: стремительными и легкими движениями и тем, как по-птичьи изящно поворачивала блестящую черноволосую головку. Когда пришло время расходиться, Габо уже знал, что влюблен. Целуя на прощание руку Мече, он сказал: «Я только сейчас понял, что все стихи, которые я написал, были посвящены вам. Будьте моей женой!» Мече ответила ему со всей возможной серьезностью: «Я согласна. Только, если позволите, я сначала окончу школу».

Габриэль Гарсия Маркес с женой Мерседес. Фото: blogspot.com

«Мы не были помолвлены, мы просто терпеливо и без томления ждали того, что нам предназначено, — вспоминал Маркес много позже. — Мы знали, что рано или поздно условность обретет под собой реальную почву».

Один из основоположников магического реализма, Габриэль Гарсия Маркес смотрел на мир сквозь призму своего воображения. Даже его мемуары наполовину, если не больше, — вымысел. В своих интервью он с разными подробностями рассказывал об одних и тех же событиях. Ему так было интереснее.

Но есть какие-то факты, которые можно считать достоверными. Например то, что родился Габриэль 6 марта 1927 года в Колумбии, в крохотном, жарком, старинном провинциальном городке Аракатака подле реки Магдалены. Отец его был телеграфистом, иногда, чтобы прокормить семью, работал в две смены и дома бывал редко. Маму Габриэль обожал, но у нее было помимо него еще десять детей, и мальчику всегда не хватало ее внимания. И так получилось, что родителей Габо почти не знал: его воспитывали дед и бабушка, они же оказали основное влияние на его духовное формирование. Бабушка Транкилина — женщина XIX века, гордая, целомудренная и очень мудрая. Она заправляла всем в доме. Потом Транкилина появлялась во многих романах Маркеса в образах женщин, стоящих у истоков рода. Дед — полковник, участник гражданской войны 1899-1903 годов — тоже воскресал едва ли не в каждом произведении внука. А еще на мальчика влиял дом. Странный старый дом, где, по мнению всех обитателей, водились призраки. Их никто не боялся. Ведь это были духи предков.

В мире детства Габриэля Гарсия реальность и волшебство переплетались так же органично, как впоследствии они будут переплетаться в его романах. Страна Макондо, которую он придумает позже, на самом деле чудилась ему на узких улочках Аракатаки.

Габриэль учился в интернате городка Сапакира, там же он осуществил и свои первые литературные опыты. Но о том, чтобы стать профессиональным писателем, он не смел и мечтать. Он планировал стать юристом и в 1946 году поступил в университет в Боготе. Не оставляя тем не менее занятий литературой. Причем его занятия не были «работой в стол»: все восхищались его романтическими стихами, а в 1947-м был опубликован его первый рассказ, но Маркес упрямо шел к юридической карьере. Ему нужны были деньги, чтобы жениться на Мерседес...

Об их первой встрече он иногда вспоминал как о главном событии своей жизни, а иногда — как о чем-то случайном и обыденном, чему поклонники зря придают большое значение: «Ей было всего тринадцать лет, когда однажды на танцах в городском саду я сделал ей предложение. Конечно, не всерьез, просто сказал это, соблюдая условности, необходимые в те времена, чтобы обзавестись невестой. Не помню, может быть, под впечатлением какой-то книги, фильма или кем-то рассказанной истории, но мне почему-то захотелось иметь невесту. И Мерседес должна была понять, что это не более чем условность, тем более что виделись мы потом очень редко и всегда случайно...»

«Я согласна. Только, если позволите, я сначала окончу школу».

Но некоторые знакомые семьи утверждают, что во время знакомства Мече было не тринадцать, а девять. Тринадцать лет — для Латинской Америки уже не детство. Это уже начало расцвета. Возраст, в котором Джульетта Капулетти вышла замуж, считается подходящим для первых романов и признаний в любви. А вот девять… Как Ремедиос Маленькой из романа «Сто лет одиночества», когда в нее влюбился Аурелиано Буэндиа. Потом в романах Маркеса часто будет появляться эта тема: любовь к девочке, не достигшей брачного возраста. Никогда эта тема не будет звучать как в «Лолите» Набокова, как упоение пороком. Но всегда — как нелепая случайность: просто девочка опоздала родиться и поэтому оказалась настолько младше своего суженого.

Габриэль Гарсия Маркес, Милан, 1973 год. Фото: buro247.ru

Габриэль Гарсия Маркес верит в астрологию. Он родился под знаком Рыб, 6 марта 1927 года, и считет закономерным, что именно женщина, родившаяся под знаком Скорпиона, стала его единственной любовью, другом и спутницей на всю жизнь. Рыбы и Скорпион — два водных знака, согласно астрологическим законам наиболее гармонично сочетающиеся.

Временами Маркес утверждал, будто и в мистику он верит, и в судьбоносные предопределения… Будто еще в школьные годы он увидел Мерседес во сне. И, вдохновленный этим сном, написал рассказ о девочке, которая так мечтала путешествовать, что превратилась в бабочку и улетела из родного дома… А Маргарита Чика, подруга Мерседес, рассказывала Джеральду Мартину, биографу Маркеса, как маленькая Мече Барча взобралась на ограду и, глядя на запыленную улицу, с грустью говорила: «О, как же я хочу путешествовать по миру, жить в больших городах, переезжать из гостиницы в гостиницу!» Мерседес, за всю жизнь давшая всего два интервью, отметила, что Маркес воплотил ее детскую мечту: путешествовать им пришлось много.

История Мерседес

Мерседес Ракель Барча Пардо появилась на свет 6 ноября 1932 года в селении Маганга, на берегу реки Магдалены. Ее мать, Ракель Пардо Лопес, была колумбийкой, из семьи фермеров. А в жилах отца, Деметрио Барча Велилья, текла смешанная палестинско-египетская кровь. Маркес считал, что именно от предков-египтян досталась Мерседес «таинственная красота нильской змеи». Хотя на самом деле Мерседес внешне была типичной колумбийкой.

Мерседес Барча до свадьбы с Габриэлем Маркесом. Фото: www.marquez-lib.ru

Дед ее был родом из Александрии, в Колумбии ему принадлежала сеть аптек в разных городах. Семья часто переезжала, но для Мече всегда выбирали самую престижную и строгую католическую школу. И училась она всегда на отлично. Она была очень серьезным и ответственным ребенком и совсем не доставляла хлопот своим родным. Ее самым любимым развлечением было лежать на траве в саду возле дома и наблюдать за насекомыми, птицами, мелкими зверушками. Она планировала стать биологом. Мече много читала, и не только книги по биологии: романы, поэзию… Ее неожиданное решение выйти замуж за Габриэля Гарсия Маркеса родители сочли подростковой блажью, зародившейся на почве излишнего увлечения Шекспиром. И не стали ничего запрещать, чтобы девочка не вообразила себя Джульеттой.

Но годы шли, Мерседес взрослела, к ней сватались, а она отвергала всех. Она ждала, когда к ней посватается Габриэль. Она по-прежнему много читала, но планы учиться на биолога были позабыты. Ей нравилась тихая домашняя жизнь. Она приглядывала за пятью младшими детьми, сопровождала на танцы сестер. И совершенно не опасалась, что останется старой девой.

Мерседес не пугали сплетни о многочисленных увлечениях Габриэля. А он тем временем вел весьма бурную жизнь. Был завсегдатаем борделей. Позже он признает: «Да, в молодости у меня было много проституток. Они были моими друзьями. Я ходил к ним не столько заниматься любовью, сколько для того, чтобы избавиться от одиночества. Как коллекционер хранит монеты или марки, я храню воспоминания о моих проститутках».

Мерседес регулярно доносили о похождениях ее любимого. Она считала, что ее это не касается. Мече также не взволновало известие, что Габриэль перестал посещать лекции, а потом и вовсе оставил юридический факультет и стал журналистом. Ей было все равно, чем будет заниматься ее избранник. Ведь это его жизнь и его путь, а для нее главное — дождаться свадьбы… С юристом ли, с журналистом ли — не важно. Главное — с Габриэлем, а не с кем-то другим. Впрочем, она внимательно прочитывала и сохраняла все публикации его первых рассказов. Случившийся у Габриэля в Париже роман с испанской актрисой Марией Консепсьон Кинта-ной тоже не имел для нее значения. Важнее было то, что Габриэль не переставал отвечать на ее письма, рассказывая о том, что происходит в его душе. А с кем он делит постель там, в далеком Париже, не имеет значения. Он всего лишь мужчина, и они пока еще не обменялись брачными клятвами.

Габо и Мече писали друг другу по два-три раза в неделю. Габриэль сообщал, что каждый день, просыпаясь и засыпая, он смотрит на фотографию Мече, висящую в изножье его кровати. И это было правдой, его друг того периода, Плинио Мендоса, вспоминал, как, впервые оказавшись в комнате Маркеса, увидел фото Мерседес: «Я шагнул к стене, чтобы посмотреть на висевшую там фотографию его невесты — симпатичной девушки с длинными прямыми волосами. „Это — священный крокодил“, — сказал Габо». Да, получилось так, их помолвка была долгой. Нет, не такой долгой, как в романе Маркеса «Любовь во время чумы», где главный герой, Флорентино Ариза, женится на своей обожаемой Фермине Дазе спустя пятьдесят три года, семь месяцев и одиннадцать дней после того, как произнес клятву в вечной любви. Но все же Мече пришлось ждать венчания целых тринадцать лет.

Женитьба

Он отважился жениться только в тридцать один год. К тому моменту Мерседес Барча Пардо считали безнадежной чудачкой, а за глаза ее называли Пенелопой: ведь она так же преданно ждала своего «Одиссея». Но Пенелопа была все-таки законной женой Одиссея, а Мерседес с Габриэлем даже не были официально обручены! Более того — они почти не виделись. Несколько раз сходили на танцы в ранней юности, а потом переписывались. Но, возможно, благодаря письмам они знали друг друга по-настоящему глубоко и интимно.

«Габо родился с открытыми глазами… Он всегда добивался того, чего хотел. Взять хотя бы наш брак. Когда мне было тринадцать, он сказал своему отцу: „Я знаю, на ком женюсь“. А мы тогда были просто знакомыми», — будет вспоминать Мерседес много позже, в одном из двух интервью.

Габриэль и Мерседес обвенчались в пятницу 21 марта 1958 года. Мече опоздала на венчание. Габриэль ждал ее вместе с друзьями и родными у входа в церковь Вечного Спасения. И в какой-то момент запаниковал: а вдруг она и вовсе не явится? Вдруг она поняла, что ожидание и предвкушение слаще свершившегося? Или осознала, что на самом деле ждала зря и не любит его? Именно в этот момент он с особенной остротой осознал, как нуждается в Мерседес, и, по его словам, «готов был голову разбить о каменный выступ», если она не придет...

«Габо родился с открытыми глазами… Он всегда добивался того, чего хотел. Взять хотя бы наш брак. Когда мне было тринадцать, он сказал своему отцу: „Я знаю, на ком женюсь“. А мы тогда были просто знакомыми»

Все оказалось, конечно же, проще: Мерседес должна была венчаться в платье своей матери и в фате бабушки. Платье, заранее подогнанное под ее тоненькую фигурку, утром пришлось подгонять снова, прямо на невесте: в последние недели перед свадьбой она так волновалась, что похудела.

На третий день после свадьбы они отправились в Венесуэлу, где им предстояло провести медовый месяц. Когда самолет взмыл над облаками и золотой вечерний свет отразился в глазах Мерседес, Габриэль ощутил — вот священный момент, подходящий для еще одной важной клятвы. И пообещал, что ее многолетнее ожидание сполна окупится, что он будет самым заботливым мужем, что он станет великим писателем к сорока годам, что сделает богатыми ее и тех детей, которых Мерседес ему родит. Она слушала молча. Сбудутся его обещания или нет — сейчас не имело значения. Мерседес просто хотела прожить жизнь с этим мужчиной. Что бы жизнь им ни посулила.

Их любовь началась так романтично… Но, как всегда бывает, — сказка закончилась у алтаря, а дальше была проза жизни. Насколько вообще могла быть прозаичной жизнь рядом с таким человеком, как Маркес.

«За годы семейной жизни у нас не было ни одной серьезной размолвки. Наверное, потому, что мы смотрим на вещи так же, как и до брака. Семейная жизнь — дьявольски трудное дело, которое каждый день начинаешь сначала. И так всю жизнь. Живешь в постоянном напряжении, и порой это так утомительно… Но тем не менее это стоит того!» — говорил Габриэль Гарсия Маркес спустя несколько десятилетий.

Жить им предстояло в Барранкилье, в двухкомнатной квартирке от редакции газеты El Espectador, где работал Маркес. Ведению хозяйства Мерседес была совершенно не обучена. Габриэль отнесся к этому снисходительно. Убирал в доме он сам. И очень терпеливо учил Мерседес готовить его любимые блюда. В чем преуспела она как хозяйка, так это в вопросах экономии. Легко научилась жить в бедности, выбирать в лавках самое дешевое и превращать во вполне аппетитные кушанья. Но главное, что очаровывало Маркеса в супруге, — ее трепетное отношение к его творчеству. Она даже прикасалась к его бумагам осторожно, словно они были древними святынями, способными рассыпаться в руках. Она как божественному откровению внимала, когда Габриэль делился с ней творческими планами или рассказывал придуманные им сюжеты. Мерседес научилась поддерживать огонь в очаге: в буквальном смысле. Центрального отопления в Барранкилье не было, а Габриэль не мог работать, когда холодно. Она принимала гостей в маленькои квартирке, а по выходным участвовала в журналистских вылазках на природу. Однако она была очень замкнутой и молчаливой. Плинио Мендоса вспоминал: «Через три дня после знакомства с Мерседес я сказал своим сестрам: «Габо женился на немой».

Мерседес привезла с собой шкатулку с письмами Маркеса, но через несколько недель после свадьбы Габриэль попросил жену их уничтожить. Мерседес рассказывала, будто муж объяснил свою просьбу так: «чтобы они не попали в чужие руки». Сам Маркес утверждал иное. Если случалось, что они расходились во мнениях, она неизменно заявляла что-то вроде этого: «А вот в письме из Парижа ты писал, что никогда так не поступишь». Габриэль хотел избавиться от вещественных напоминаний о его обещаниях. Молчаливая Мерседес умела проявлять редкостное упорство, и, в конце концов, Маркесу пришлось… выкупить у жены свои письма за 100 боливаров. После чего Мерседес уничтожила их на глазах у мужа.

Джеральд Мартин, очень симпатизировавший Мерседес, писал: «Мерседес утверждает, что с мужем она общалась без проблем. Когда я спросил у нее в 1991 году, что, по ее мнению, скрепило их союз, она ответила: „Это вопрос биологической совместимости, вы не находите? Без этого ничего и быть не может“. Но то было только начало. Вскоре она войдет в его плоть и кровь, но не так, как в те годы отчаяния, когда он еще толком и не знал ее. Она станет незаменимой для человека, который всегда полагался только на самого себя, рассчитывал только на собственные силы с тех пор, как умер его дед (а ему тогда было девять лет). Она привнесет в его жизнь рассудочность и рациональность. Постепенно, по мере того как в ней крепла уверенность в себе — или, точнее, она научилась давать ей выход, — она начала наводить порядок в рукотворном хаосе Маркеса. Разобрала его статьи и газетные вырезки, бумаги, рассказы, машинописные тексты романа „Дом“ и повести „Полковнику никто не пишет“...»

Дети

24 августа 1959 года у Габриэля и Мерседес родился их первый сын Родриго Гарсия. Редакция отправила Габриэля в качестве специального корреспондента в Европу. Мерседес снова ждала, привычно и покорно, но теперь с ней был малыш...

Мерседес молчаливо поддерживала Габриэля, когда у него появилось новое и более опасное увлечение: коммунистические идеи. Съездил на Кубу, съездил в Восточную Европу и в СССР, писал восторженные статьи. Маркесу предложили место в нью-йоркском отделении Prensa Latina. Считая, что эта работа — надолго, он взял с собой Мерседес и Родриго. Не лучшее решение. Американо-кубинский конфликт был в разгаре. В редакцию постоянно звонили с угрозами, в том числе и личными. Как-то неизвестный позвонил в гостиничный номер, который занимала семья, и сказал Мерседес, что он знает, каким маршрутом она гуляет с ребенком, и что она может однажды не вернуться с прогулки, если ее муж не прекратит коммунистическую пропаганду. Мерседес не показала Габриэлю своего испуга. Но при первой возможности перебралась из гостиницы к подруге, снимавшей квартиру на другом конце города. Кончилась американская эпопея Маркеса тем, что им с женой и ребенком пришлось буквально бежать из страны. Денег на авиаперелет не было. Они ехали на рейсовых автобусах. Ночевали в самых дешевых гостиницах. Один раз Мерседес отказалась остаться в номере, кишевшем тараканами, и вместе с ребенком устроилась под открытым небом. Другой раз американский солдат предложил Габриэлю продать Мерседес ему и двоим его товарищам на несколько часов: дескать, тогда вы, оборванцы, сможете хоть поесть нормально… К моменту приезда в Мехико Мерседес была больна, у нее на нервной почве открылся острый гастрит. «На руках — последние двадцать долларов, будущее — неясно», — вспоминал Габриэль. И теперь он, как никогда прежде, понимал, какое сокровище заполучил в жены. Мерседес ни разу ни в чем его не упрекнула.

Мерседес Барча с сыном. Фото: blogspot.com

«Мне совершенно ясно, что женщины правят миром, — говорил Маркес. — Единственное, чего женщины не прощают, — это предательство. Если сразу установить правила игры, какими бы они ни были, женщины обычно их принимают. Но не терпят, когда правила меняются по ходу игры. В таких случаях они становятся безжалостными...»

В 1962 году в Мексике родился их второй сын — Гонсало Гарсия. Маркес очень хотел дочку, похожую на Мече, но больше детей у них не было.

«Мне совершенно ясно, что женщины правят миром. Единственное, чего женщины не прощают, — это предательство. Если сразу установить правила игры, какими бы они ни были, женщины обычно их принимают. Но не терпят, когда правила меняются по ходу игры. В таких случаях они становятся безжалостными...»

Мерседес поддерживала Габриэля, когда он взялся за свой эпохальный роман «Сто лет одиночества». Маркес продал машину и на восемнадцать месяцев заперся в своем кабинете, не общаясь даже с семьей. Он полностью переселился в мир Макондо… Тем временем Мерседес поденщиной зарабатывала на жизнь. Она взяла на себя и общение с мясником и бакалейщиком, у которых брала товары в долг. Она же разговаривала и с хозяином дома, что было самым сложным.

«Нашему домовладельцу мы задолжали аренду за восемь месяцев. Когда наш долг по оплате составлял всего три месяца, Мерседес позвонила ему и сказала: „Послушайте, мы не сможем заплатить вам ни за эти три месяца, ни за следующие полгода“. Прежде она уточнила у меня: „Когда ты планируешь закончить?“ — и я ответил, что месяцев через пять, поэтому она накинула еще один месяц. И тогда домовладелец сказал ей: „Хорошо, если вы даете слово, я подожду до сентября“. И в сентябре мы ему заплатили...» — рассказывал Маркес.

… У меня была жена и двое маленьких сыновей. Я работал пиар-менеджером и редактировал киносценарии. Но чтобы написать книгу, нужно было отказаться от работы. Я заложил машину и отдал деньги Мерседес. Каждый день она так или иначе добывала мне бумагу, сигареты, все, что необходимо для работы. Когда книга была кончена, оказалось, что мы должны мяснику 5000 песо — огромные деньги. По округе пошел слух, что я пишу очень важную книгу, и все лавочники хотели принять участие. Чтобы послать текст издателю, необходимо было 160 песо, а оставалось только 80. Тогда я заложил миксер и фен Мерседес. Узнав об этом, она сказала: «Не хватало только, чтобы роман оказался плохим».

Из интервью журналу Esquire о создании «Ста лет одиночества»

Мерседес достойно делила с Габриэлем бедность и невзгоды и так же достойно разделила бремя общемировой славы, обрушившееся на него после выхода из печати этой книги. В 1967 году роман «Сто лет одиночества» вызвал «литературное землетрясение» и сделал Габриэля Гарсия Маркеса живым классиком. Тиражи разлетались, книгу перевели на тридцать пять языков. Сейчас «Сто лет одиночества» входит в список двадцати величайших мировых шедевров.

После у Маркеса не было творческих неудач. Каждый его роман, повесть, рассказ и эссе с восторгом принимались критиками и читателями. Были опубликованы и высоко оценены все произведения, написанные до 1967 года и в свое время отвергнутые издателями.

Маркес понимал, сколь многим он обязан своей жене. Роман «Любовь во время чумы» он предварял словами: «Посвящается, конечно же, Мерседес. Эти селенья уже обрели свою коронованную богиню».

«Эти селенья» — мир его фантазии. Мир страны Макондо. Страны, где сплетается магия и реализм, где влюбленные девушки готовы ждать свадьбы десятилетиями… Страны, откуда пришел Маркес и куда так органично вписалась Мерседес.

Нобелевская премия

В 1982 году писателю была присуждена Нобелевская премия. Это было важное событие для всей Латинской Америки. Фидель Кастро не смог дозвониться Маркесу и на следующий день прислал телеграмму: «Справедливость наконец восторжествовала. Празднуем со вчерашнего дня. Дозвониться невозможно. От всего сердца поздравляю вас с Мерседес». Дом был осажден журналистами. В конце концов писатель с супругой потихоньку сбежали и переселились в гостиницу «Чапультепек-Президенте», где собрали восьмерых близких друзей, в обществе которых и пересидели первые, наиболее бурные дни. Разумеется, Мерседес сопровождала мужа в Стокгольм. Приехал туда и Гонсало. Родриго, ставший кинорежиссером, работал над фильмом на севере Мексики и не мог покинуть съемочную группу. Журналисты тут же решили, что между Маркесом и его старшим сыном существует некий конфликт. На самом деле писатель воспитывал своих детей так, чтобы работа была для них превыше всего. Маркес не был огорчен отсутствием Родриго, он гордился творческой одержимостью сына.

В традиционной речи лауреата Маркес ни словом не упомянул жену, даже не смотрел в ее сторону: в его речи не было ничего личного, только общественное, и тема звучала как «Одиночество Латинской Америки». Он противопоставлял Латинскую Америку Европе.

Мерседес сопровождала его на все мероприятия безмолвным призраком. Журналисты за ней охотились, она от них спасалась. Она согласилась дать всего одно интервью, причем своей свояченице Беатрис Лопес де Барча. Супруга нобелевского лауреата появилась на обложке колумбийского журнала Carrusel, а статья называлась «Габито ждал, пока я вырасту». Мерседес очаровала всех нобелевских гостей, просто продемонстрировав себя, какой она была в повседневности: скромной, молчаливой, загадочной женщиной, идеальной женой и хранительницей очага, в которой было что-то исконное, первозданное, что-то вне времени.

Когда они с Габриэлем вернулись домой, Мерседес с облегчением спрятала в шкаф парадные наряды и узкие туфли. И вернулась к своему любимому занятию: обеспечивать Габриэлю комфортное бытие. Чтобы в кабинете было как следует натоплено, чтобы бумага была его любимого сорта, чтобы вовремя подавались еда и кофе, чтобы всегда имелись под рукой сигареты, а еще следила за публикациями о нем, сортировала черновики… Иногда принимала в гостях сыновей. И молча наблюдала, как они бурно спорят и шутливо пикируются с отцом. Все это и было ее счастьем.

В 1999 году Маркесу поставили убийственный диагноз: рак лимфатической системы. До этого, в 1989 году, у него был рак легких, но его вылечили. На «обустройство дел земных» ему пообещали всего несколько месяцев, может быть — год… Но лечение и неотступная, верная забота Мерседес помогли вновь. На первой же пресс-конференции, данной после выздоровления, Габриэль Гарсия Маркес сообщил, что больше не будет писать: «Теперь я только муж Мерседес… Я принадлежу ей полностью».

Чем старше становился писатель, тем более смело и открыто он говорил о любви, об огромном ее значении в жизни: «Для меня несомненно: смысл жизни — это любовь… И писать стоит только о любви, потому что все остальное — от лукавого. Мой следующий роман будет, конечно же, о любви, о страстной безумной безнадежной вечной любви мужчины и женщины...»

«Теперь я только муж Мерседес… Я принадлежу ей полностью».

Когда весь мир замер в ужасе перед угрозой СПИДа, неведомой и смертельной болезни, заразиться которой можно было в первую очередь при сексуальном контакте, Маркес заявил: «СПИД лишь добавляет любви риска. Любовь всегда была очень опасна. Она сама по себе — смертельная болезнь...»

Несмотря на свое решение прекратить творческую деятельность, в 2004 году писатель выпустил роман «Воспоминания моих грустных шлюх»: историю человека, который никогда в жизни не любил, а в возрасте девяноста лет влюбился в четырнадцатилетнюю девственницу… Это было очередное признание в любви юной Мече — на страницах романа, который Маркес считал своей последней книгой. За месяц до официальной публикации рукопись выкрали из издательства и опубликовали пиратский тираж. Маркес сделал блестящий и неожиданный ответный ход: он стремительно переписал финал, и книга вышла в официальную продажу уже с совсем другой развязкой… Роман разошелся миллионным тиражом в рекордно короткий срок. Однако и эта книга не стала последней: в 2009 году Маркес написал повесть «О любви и прочих бесах», героиней которой он опять сделал двенадцатилетнюю девочку, в которую невозможно было не влюбиться.

Эпилог

В 2007 году Габриэлю Гарсия Маркесу исполнилось 80 лет. Этот год в Латинской Америке и Испании прошел как год Маркеса, а юбилейное издание «Ста лет одиночества» разошлось тиражом 500 тысяч экземпляров — притом что совокупный тираж составляет 30 миллионов. Вышел первый фильм по его книге — «Любовь во время чумы».

Габриэль Гарсия Маркес. Фото: dni.ru

«В XXI веке меня уже беспрерывно стали хоронить, — улыбаясь, сетовал Маркес. — Много раз, включая телевизор или радио, я слышал некролог по себе. Читал в газетах: „Сегодня, после тяжелой продолжительной болезни скончался писатель, лауреат...“ Одно время меня это ужасно бесило, но в конце концов я свыкся с собственной смертью, случающейся почему-то не реже, чем раз в два месяца. Ну что с этим поделаешь?..» Сейчас Габриэль Гарсия Маркес страдает от недуга, быть может, более страшного, чем рак: у него болезнь Альцгеймера. Брат писателя, Хаим, с горечью рассказал журналистам, что иногда Габриэль вовсе не реагирует ни на что, а когда возвращается к реальности — не узнает даже сыновей и брата. Только Мерседес он узнает всегда, хотя иногда забывает о прожитых вместе десятилетиях, и ему кажется, что Мече — все еще девочка, на которой он когда-нибудь обязательно женится.

Примечание редакции: Габриэль Гарсиа Маркес скончался в Мехико в возрасте 87 лет. Писатель умер в окружении родных и близких у себя дома днем в четверг, 17 апреля 2014 г. Светлая память!


Габріель Гарсія Маркес.

Знаменитий колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Габріель Гарсія Маркес закохався в свою майбутню дружину Мерседес Барча, коли вона була ще дитиною.При першій же зустрічі він вирішив, що одружується на ній.І не прогадав: ось уже п'ятдесят п'ять років живуть вони в щасливому шлюбі, гармонію якого зберігає і підтримує Мерседес.

Одна з улюблених тем романістів і поетів — любов з першого погляду і назавжди.У реальності таке трапляється рідко.А вже щоб перша дитяча любов стала єдиною і вічною — про таке навіть самі романтично налаштовані літератори побоюються писати.Адже ніхто не повірить! Але життя підносить найнеймовірніші сюжети.

Одного разу — не тов 1945 році, не тораніше, не то пізніше, бо оповідачі суперечать один одному — в містечку Сукре в Колумбії на танцмайданчику юнак Габріель Гарсія Маркес познайомився з дівчинкою Мерседес Барча Пардо.Спочатку вона привернула його зовні.Габо писав вірші, був романтиком, і маленька Мечі здалася йому схожою на ластівку: стрімкими і легкими рухами і тим, як по-пташиному витончено повертала блискучу чорняву голівку.Коли прийшов час розходитися, Габо вже знав, що закоханий.Цілуючи на прощання руку Мечі, він сказав: «Я тільки зараз зрозумів, що всі вірші, які я написав, були присвячені вам.Будьте моєю дружиною! »Мечі відповіла йому з усією можливою серйозністю:« Я згодна.Тільки, якщо дозволите, я спочатку закінчу школу ».

«Ми не були заручені, ми просто терпляче і без томління чекали того, що нам призначене, — згадував Маркес багато пізніше.- Ми знали, що рано чи пізно умовність знайде під собою реальний грунт ».

Один з основоположників магічного реалізму, Габріель Гарсія Маркес дивився на світ крізь призму своєї уяви.Навіть його мемуари наполовину, а то й більше, — вигадка.У своїх інтерв'ю він з різними подробицями розповідав про одних і тих же подіях.Йому так було цікавіше.

Але є якісь факти, які можна вважати достовірними.Наприклад те, що народився Габріель 6 березня 1927 року в Колумбії, в крихітному, жаркому, старовинному провінційному містечку Аракатака біля річки Магдалени.Батько його був телеграфістом, іноді, щоб прогодувати сім'ю, працював у дві зміни і вдома бував рідко.Маму Габріель обожнював, але у неї було крім нього ще десять дітей, і хлопчикові завжди не вистачало її уваги.І так вийшло, що батьків Габо майже не знав: його виховували дід і бабуся, вони ж надали основний вплив на його духовне формування.Бабуся Транкіліна — жінка XIX століття, горда, цнотлива і дуже мудра.Вона керувала всім у домі.Потім Транкіліна з'являлася у багатьох романах Маркеса в образах жінок, що стоять біля витоків роду.Дід — полковник, учасник громадянської війни 1899-1903 років — теж воскресав чи не в кожному творі онука.А ще на хлопчика впливав будинок.Дивний старий будинок, де, на думку всіх мешканців, водилися примари.Їх ніхто не боявся.Адже це були духи предків.

У світі дитинства Габріеля Гарсія реальність і чари перепліталися так само органічно, як згодом вони будуть переплітатися в його романах.Країна Макондо, яку він придумає пізніше, насправді чуділась йому на вузьких вуличках Аракатаки.

Габріель навчався в інтернаті міста Сапакіра, там же він здійснив і свої перші літературні спроби.Але про те, щоб стати професійним письменником, він не смів і мріяти.Він планував стати юристом і в 1946 році вступив до університету в Боготі.Не полишаючи проте занять літературою.Причому його заняття були «роботою в стіл»: всі захоплювалися його романтичними віршами, а в 1947-му був опублікований його перший розповідь, але Маркес вперто йшов до юридичної кар'єрі.Йому потрібні були гроші, щоб одружитися на Мерседес… Про їх першої зустрічі він іноді згадував як про головну подію свого життя, а іноді — як про щось випадковому і повсякденному, чому шанувальники дарма надають великого значення: «Їй було всього тринадцять років, коли одного разу на танцях у міському саду я зробив їйречення.Звичайно, не серйозно, просто сказав це, дотримуючись умовності, необхідні в ті часи, щоб обзавестися нареченою.Не пам'ятаю, може бути, під враженням якоїсь книги, фільму або кимось розказаної історії, але мені чомусь захотілося мати наречену.І Мерседес повинна була зрозуміти, що це не більше ніж умовність, тим більше що бачилися ми потім дуже рідко і завжди випадково… »

Але деякі знайомі сім'ї стверджують, що під час знайомства Мечі було тринадцять, а дев'ять.Тринадцять років — для Латинської Америки вже не дитинство.Це вже початок розквіту.Вік, в якому Джульєтта Капулетті вийшла заміж, вважається придатним для перших романів і зізнань у коханні.А ось дев'ять… Як Ремедіос Маленькій з роману «Сто років самотності», коли в неї закохався Ауреліано Буендіа. Потім в романах Маркеса часто з'являтиметься ця тема: любов до дівчинки, яка не досягла шлюбного віку.Ніколи ця тема не буде звучати як в «Лоліті» Набокова, як захоплення пороком.Але завжди — як безглузда випадковість: просто дівчинка запізнилася народитися і тому опинилася настільки молодша за свого судженого.

Габріель Гарсія Маркес вірить в астрологію.Він народився під знаком Риб, 6 березня 1927 року, і вважає закономірним, що саме жінка, яка народилася під знаком Скорпіона, стала його єдиною любов'ю, другом і супутницею на все життя.Риби і Скорпіон — два водних знака, згідно з астрологічними законами найбільш гармонійно поєднуються.

Часом Маркес стверджував, ніби і в містику він вірить, і в доленосні приречення… Ніби ще в шкільні роки він побачив Мерседес уві сні.І, натхненний цим сном, написав оповідання про дівчинку, яка так мріяла подорожувати, що перетворилася на метелика і полетіла з рідного дому… А Маргарита Чика, подруга Мерседес, розповідала Джеральда Мартіну, біографу Маркеса, як маленька Мечі Барча піднялася на огорожу і, дивлячись на запилену вулицю, з сумом говорила: «О, як же я хочу подорожувати по світу, жити у великих містах, переїжджати з готелю в готель!» Мерседес, за все життя дала всього два інтерв'ю, зазначила, що Маркес втілив її дитячумрію: подорожувати їм інішлось багато.

Мерседес Ракель Барча Пардо з'явилася на світ 6 листопада 1932 в селищі Маганга, на березі річки Магдалени.Її мати, Ракель Пардо Лопес, була колумбійкою, з сім'ї фермерів.А в жилах батька, Деметріо Барча Велілья, текла змішана палестинсько-єгипетська кров.Маркес вважав, що саме від предків-єгиптян дісталася Мерседес «таємнича краса нільської змії».Хоча насправді Мерседес зовні була типовою колумбійкою.

Дід її був родом з Олександрії, в Колумбії йому належала мережа аптек в різних містах.Сім'я часто переїжджала, але для Мечі завжди вибирали найпрестижнішу і строгу католицьку школу.І вчилася вона завжди на відмінно.Вона була дуже серйозним і відповідальним дитиною і зовсім не доставляла клопоту своїм рідним.Її найулюбленішою розвагою було лежати на траві в саду біля будинку і спостерігати за комахами, птахами, дрібними звірятами.Вона планувала стати біологом.Мечі багато читала, і не тільки книги з біології: романи, поезію… Її несподіване рішення вийти заміж за Габріеля Гарсія Маркеса батьки вважали підліткової примхою, яка зародилася на грунті зайвого захоплення Шекспіром.І не стали нічого забороняти, щоб дівчинка не уявила себе Джульєттою.

Але роки йшли, Мерседес дорослішала, до неї сваталися, а вона відкидала всіх.Вона чекала, коли до неї посватається Габріель.Вона як і раніше багато читала, але плани вчитися на біолога були забуті.Їй подобалася тиха сімейне життя.Вона наглядала за п'ятьма молодшими дітьми, супроводжувала на танці сестер.І зовсім не боялася, що залишиться старою дівою.

Мерседес не лякали плітки про численні захоплення Габріеля.А він тим часом вів вельми бурхливе життя.Був завсідником борделів.Пізніше він визнає: «Так, в молодості у мене було багато повій.Вони були моїми друзями.Я ходив до них не стільки займатися любов'ю, скільки для того, щоб позбутися від самотності.Як колекціонер зберігає монети або марки, я зберігаю спогади про моїх повій ».

Мерседес регулярно доносили про пригоди її коханого.Вона вважала, що її це не стосується.Мечі теж не схвилювало звістка, що Габріель перестав відвідувати лекції, а потім і зовсім залишив юридичний факультет і став журналістом.Їй було все одно, чим буде займатися її обранець.Адже це його життя і його шлях, а для неї головне — дочекатися весілля… З юристом чи, з журналістом чи — не важливо.Головне — з Габріелем, а не з кимось іншим.Втім, вона уважно перечитувала і зберігала всі публікації його перших оповідань.Що трапився у Габріеля в Парижі роман з іспанською акторкою Марією Консепсьон Кинта-ної теж не мав для неї значення.Важливіше було те, що Габріель не переставав відповідати на її листи, розповідаючи про те, що відбувається в його душі.А з ким він ділить ліжко там, в далекому Парижі, не має значення.Він всього лише чоловік, і вони поки ще не обмінялися шлюбними клятвами.

Габо і Мечі писали один одному по два-три рази на тиждень.Габріель повідомляв, що кожен день, прокидаючись і засинаючи, він дивиться на фотографію Мечі, що висить в ногах його ліжка.І це було правдою, його друг того періоду, Пліній Мендоса, згадував, як, вперше опинившись в кімнаті Маркеса, побачив фото Мерседес: «Я ступив до стіни, щоб подивитися на висіла там фотографію його нареченої — симпатичної дівчини з довгими прямим волоссям.«Це — священний крокодил», — сказав Габо ».Так, вийшло так, їх заручини була довгою.Ні, не надто тривалої, як в романі Маркеса «Кохання під час чуми», де головний герой, Флорентіно Аріза, одружується на своїй коханої Ферміна Дазе через п'ятдесят три роки, сім місяців і одинадцять днів після того, як вимовив клятву у вічній любові.Але все ж Мечі довелося чекати вінчання цілих тринадцять років.

Він наважився одружитися тільки в тридцять один рік.До того моменту Мерседес Барча Пардо вважали безнадійною дивачкою, а за очі її називали Пенелопою: адже вона так само віддано чекала свого «Одіссея».Але Пенелопа була все-таки законною дружиною Одіссея, а Мерседес з Габріелем навіть не були офіційно заручені! Більш того — вони майже не бачилися.Кілька разів сходили на танці в ранній юності, а потім переписувалися.Але, можливо, завдяки листам вони знали один одного по-справжньому глибоко й інтимно.

«Габо народився з відкритими очима… Він завжди домагався того, чого хотів.Взяти хоча б наш шлюб.Коли мені було тринадцять, він сказав своєму батькові: «Я знаю, на кому одружуся».А ми тоді були просто знайомими » згадуватиме Мерседес багато пізніше, в одному з двох інтерв'ю.

Габріель і Мерседес повінчалися в п'ятницю 21 березня 1958 року.Мечі запізнилася на вінчання.Габріель чекав її разом з друзями і рідними біля входу до церкви Вічного Спасіння.І в якийсь момент запанікував: а раптом вона і зовсім не з'явиться? Раптом вона зрозуміла, що очікування і передчуття солодше достигнутого? Або усвідомила, що насправді чекала даремно і не любить його? Саме в цей момент він з особливою гостротою усвідомив, як потребує Мерседес, і, за його словами, «готовий був голову розбити об кам'яний виступ», якщо вона не прийде ...

Все виявилося, звичайно ж, простіше: Мерседес мала вінчатися в сукні своєї матері і в фаті бабусі.Сукню, заздалегідь підігнану під її тоненьку фігурку, вранці довелося підганяти знову, прямо на нареченій: в останні тижні перед весіллям вона так хвилювалася, що схудла.

На третій день після весілля вони вирушили до Венесуели, де їм належало провести медовий місяць.Коли літак злетів над хмарами і золотий вечірній світло засяяло в очах Мерседес, Габріель відчув — ось священний момент, відповідний для ще однієї важливої клятви.І пообіцяв, що її багаторічна очікування сповна окупиться, що він буде самим турботливим чоловіком, що він стане великим письменником до сорока років, що зробить багатими її і тих дітей, яких Мерседес йому народить.Вона слухала мовчки.Чи збудуться його обіцянки чи ні — зараз не мало значення.Мерседес просто хотіла прожити життя з цим чоловіком.Що б життя їм ні пообіцяла.

Їх любов почалася так романтично… Але, як завжди буває, — казка закінчилася біля вівтаря, а далі була проза життя.Наскільки взагалі могла бути прозаїчною життя поруч з такою людиною, як Маркес.

«За роки сімейного життя у нас не було жодної серйозної сварки.Напевно, тому, що ми дивимося на речі так само, як і до шлюбу.Сімейне життя — диявольськи важка справа, яка кожен день починаєш спочатку.І так все життя.Живеш в постійній напрузі, і часом це так втомлює… Але тим не менше це коштує того! »- говорив Габріель Гарсія Маркес через кілька десятиліть.

Жити їм належало в Барранкилье, в двокімнатній квартирці від редакції газети El Espectador, де працював Маркес.Господарюванню Мерседес була абсолютно не навчена.Габріель поставився до цього поблажливо.Прибирав у хаті він сам.І дуже терпляче вчив Мерседес готувати його улюблені страви.У чому досягла успіху вона як господиня, так це в питаннях економії.Легко навчилася жити в бідності, вибирати в крамницях найдешевше і перетворювати в цілком апетитні страви.Але головне, що зачаровувало Маркеса в дружині, — її трепетне ставлення до його творчості.Вона навіть торкалася до його паперів обережно, немов вони були древніми святинями, здатними розсипатися в руках.Вона як божественного одкровення слухала, коли Габріель ділився з нею творчими планами або розповідав вигадані ним сюжети.Мерседес навчилася підтримувати вогонь у вогнищі: в буквальному сенсі.Центрального опалення в Барранкилье не було, а Габріель не міг працювати, коли холодно.Вона приймала гостей в маленькоі квартирці, а по вихідним брала участь в журналістських вилазках на природу.Однак вона була дуже замкнутою і мовчазною.Пліній Мендоса згадував: «Через три дні після знайомства з Мерседес я сказав своїм сестрам:« Габо одружився на німий ».

Мерседес привезла з собою скриньку з листами Маркеса, але через кілька тижнів після весілля Габріель попросив дружину їх знищити.Мерседес розповідала, ніби чоловік пояснив своє прохання так: «щоб вони не потрапили в чужі руки».Сам Маркес стверджував інше.Якщо траплялося, що вони розходилися в думках, вона незмінно заявляла щось на зразок цього: «А ось в листі з Парижа ти писав, що ніколи так не зробиш».Габріель хотів позбутися речових нагадувань про його обіцянки.Мовчазна Мерседес вміла проявляти рідкісне завзятість, і, врешті-решт, Маркесу довелося… викупити у дружини свої листи за 100 боліварів.Після чого Мерседес знищила їх на очах у чоловіка.

Джеральд Мартін, дуже симпатизував Мерседес, писав: «Мерседес стверджує, що з чоловіком вона спілкувалася без проблем.Коли я запитав у неї в 1991 році, що, на її думку, скріпило їх союз, вона відповіла: «Це питання біологічної сумісності, ви не знаходите? Без цього нічого і бути не може ».Але то був лише початок.Незабаром вона увійде в його плоть і кров, але не так, як в ті роки відчаю, коли він ще толком і не знав її.Вона стане незамінною для людини, який завжди покладався тільки на самого себе, розраховував тільки на власні сили з тих пір, як помер його дід (а йому тоді було дев'ять років).Вона привнесе в його життя розсудливість і раціональність.Поступово, у міру того як в ній міцніла впевненість в собі — чи, точніше, вона навчилася давати їй вихід, — вона почала наводити порядок в рукотворному хаосі Маркеса.Розібрала його статті і газетні вирізки, паперу, розповіді, машинописні тексти роману «Дім» і повісті «Полковнику ніхто не пише»… »

24 серпня 1959 року у Габріеля і Мерседес народився їх перший син Родріго Гарсія.Редакція відправила Габріеля в якості спеціального кореспондента в Європу.Мерседес знову чекала, звично і покірно, але тепер з нею був малюк ...

Мерседес мовчазно підтримувала Габріеля, коли у нього з'явилося нове і більш небезпечне захоплення: комуністичні ідеї.З'їздив на Кубу, з'їздив в Східну Європу і в СРСР, писав захоплені статті.Маркесу запропонували місце в нью-йоркському відділенні Prensa Latina.Вважаючи, що ця робота — надовго, він взяв з собою Мерседес і Родріго.Чи не краще рішення.Американо-кубинський конфлікт був у розпалі.До редакції постійно дзвонили з погрозами, в тому числі і особистими.Якось невідомий подзвонив в готельний номер, який займала сім'я, і сказав Мерседес, що він знає, яким маршрутом вона гуляє з дитиною, і що вона може одного разу не повернутися з прогулянки, якщо її чоловік не припинить комуністичну пропаганду.Мерседес не показала Габріелю свого переляку.Але при першій нагоді перебралася з готелю до подруги, яка знімала квартиру на іншому кінці міста.Скінчилася американська епопея Маркеса тим, що їм з дружиною і дитиною довелося буквально втікати з країни.Грошей на авіапереліт не було.Вони їхали на рейсових автобусах.Ночували в найдешевших готелях.Один раз Мерседес відмовилася залишитися в номері, що кишіли тарганами, і разом з дитиною влаштувалася під відкритим небом.Інший раз американський солдат запропонував Габріелю продати Мерседес йому і двом його товаришам на кілька годин: мовляв, тоді ви, обшарпанці, зможете хоч поїсти нормально… До моменту приїзду в Мехіко Мерседес була хвора, у неї на нервовому грунті відкрився гострий гастрит.«На руках — останні двадцять доларів, майбутнє — неясно», — згадував Габріель.І тепер він, як ніколи раніше, розумів, який скарб придбав в дружини.Мерседес жодного разу ні в чим його не дорікнула.

«Мені абсолютно ясно, що жінки правлять світом, — говорив Маркес.- Єдине, чого жінки не прощають, — це зрада.Якщо відразу встановити правила гри, якими б вони не були, жінки зазвичай їх приймають.Але не терплять, коли правила змінюються по ходу гри.У таких випадках вони стають безжальними… »

У 1962 році в Мексиці народився їх другий син — Гарсія.Маркес дуже хотів доньку, схожу на Мечі, але більше дітей у них не було.

Мерседес підтримувала Габріеля, коли він взявся за свій епохальний роман «Сто років самотності».Маркес продав машину і на вісімнадцять місяців замкнувся в своєму кабінеті, не спілкуючись навіть з сім'єю.Він повністю переселився в світ Макондо… Тим часом Мерседес поденщиною заробляла на життя.Вона взяла на себе і спілкування з м'ясником і бакалійником, у яких брала товари в борг.Вона ж розмовляла і з господарем будинку, що було найскладнішим.

«Нашому домовласникові ми заборгували оренду за вісім місяців.Коли наш борг по оплаті становив всього три місяці, Мерседес подзвонила йому і сказала: «Послухайте, ми не зможемо заплатити вам ні за ці три місяці, ні за наступні півроку».Перш вона уточнила у мене: «Коли ти плануєш закінчити?» — і я відповів, що місяців через п'ять, тому вона накинула ще один місяць.І тоді домовласник сказав їй: «Добре, якщо ви даєте слово, я почекаю до вересня».І у вересні ми йому заплатили… »- розповідав Маркес.

… У мене була дружина і двоє маленьких синів.Я працював піар-менеджером і редагував кіносценарії.Але щоб написати книгу, потрібно було відмовитися

. У мене була дружина і двоє маленьких синів.Я працював піар-менеджером і редагував кіносценарії.Але щоб написати книгу, потрібно було відмовитися від роботи.Я заклав машину і віддав гроші Мерседес.Кожен день вона так чи інакше видобувала мені папір, сигарети, все, що необхідно для роботи.Коли книга була закінчена, виявилося, що ми повинні м'ясникові 5000 песо — величезні гроші.За окрузі пішов слух, що я пишу дуже важливу книгу, і всі крамарі хотіли взяти участь.Щоб послати текст видавцеві, необхідно було 160 песо, а залишалося тільки 80. Тоді я заклав міксер і фен Мерседес.Дізнавшись про це, вона сказала: «Не вистачало тільки, щоб роман виявився поганим».

Мерседес гідно ділила з Габріелем бідність і негаразди і так само гідно розділила тягар загальносвітової слави, яка обрушилася на нього після виходу з друку цієї книги.У 1967 році роман «Сто років самотності» викликав «літературне землетрус» і зробив Габріеля Гарсія Маркеса живим класиком.Тиражі розліталися, книгу перевели на тридцять п'ять мов.Зараз «Сто років самотності» входить в список двадцяти найбільших світових шедеврів.

Після у Маркеса не було творчих невдач.Кожен його роман, повість, оповідання й есе з захопленням приймалися критиками і читачами.Були опубліковані і високо оцінені всі твори, написані до 1967 року і свого часу відкинуті видавцями.

Маркес розумів, як багатьом він зобов'язаний своїй дружині.Роман «Любов під час чуми» він передував словами: «Присвячується, звичайно ж, Мерседес.Ці сільця вже знайшли свою короновану богиню ».

«Ці місця» — світ його фантазії.Світ країни Макондо.Країни, де сплітається магія і реалізм, де закохані дівчата готові чекати весілля десятиліттями… Країни, звідки прийшов Маркес і куди так органічно вписалася Мерседес.

Нобелівська премія

У 1982 році письменникові була присуджена Нобелівська премія.Це була важлива подія для всієї Латинської Америки.Фідель Кастро не зміг додзвонитися Маркесу і на наступний день надіслав телеграму: «Справедливість нарешті восторжествувала.Святкуємо з учорашнього дня.Додзвонитися неможливо.Від щирого серця вітаю вас з Мерседес ».Будинок був обложений журналістами.Зрештою письменник з дружиною потихеньку втекли і переселилися в готель «Чапультепек-Президентові», де зібрали вісьмох близьких друзів, в суспільстві яких і пересиділи перші, найбільш бурхливі дні.Зрозуміло, Мерседес супроводжувала чоловіка в Стокгольм.Приїхав туди і Гонсало.Родріго, який став кінорежисером, працював над фільмом на півночі Мексики і не міг покинути знімальну групу.Журналісти тут же вирішили, що між Маркесом і його старшим сином існує якийсь конфлікт.Насправді письменник виховував своїх дітей так, щоб робота була для них понад усе.Маркес ні засмучений відсутністю Родріго, він пишався творчої одержимістю сина.

У традиційній промові лауреата Маркес ні словом не згадав дружину, навіть не дивився в її бік: в його промові не було нічого особистого, тільки суспільне, і тема звучала як «Самотність Латинської Америки».Він протиставляв Латинську Америку Європі.

Мерседес супроводжувала його на всі заходи безмовним примарою.Журналісти за нею полювали, вона від них рятувалася.Вона погодилася дати всього одне інтерв'ю, причому своєю своячениці Беатріс Лопес де Барча.Дружина нобелівського лауреата з'явилася на обкладинці колумбійського журналу Carrusel, а стаття називалася «Габіт чекав, поки я виросту».Мерседес зачарувала всіх нобелівських гостей, просто продемонструвавши себе, якою вона була в повсякденності: скромною, мовчазною, загадковою жінкою, ідеальною дружиною і берегинею вогнища, в якій було щось споконвічне, первозданне, щось поза часом.

Коли вони з Габріелем повернулися додому, Мерседес з полегшенням сховала в шафу парадні вбрання і вузькі туфлі.І повернулася до свого улюбленого заняття: забезпечувати Габріелю комфортне буття.Щоб в кабінеті було як слід натоплено, щоб папір був його улюбленого сорту, щоб вчасно подавалися їжа і кава, щоб завжди були під рукою сигарети, а ще стежила за публікаціями про нього, сортувала чернетки… Іноді брала в гостях синів.І мовчки спостерігала, як вони бурхливо сперечаються і жартівливо пікіруються з батьком.Все це і було її щастям.

У 1999 році Маркесу поставили убивчий діагноз: рак лімфатичної системи.До цього, в 1989 році, у нього був рак легенів, але його вилікували.На «облаштування справ земних» йому пообіцяли всього кілька місяців, може бути — рік… Але лікування і невідступна, вірна турбота Мерседес допомогли знову.На першій же прес-конференції, даної після одужання, Габріель Гарсія Маркес повідомив, що більше не писатиме: «Тепер я тільки чоловік Мерседес… Я належу їй повністю».

Чим старше ставав письменник, тим сміливіше і відкрито він говорив про любов, про величезний її значенні в житті: «Для мене є безсумнівним: сенс життя — це любов… І писати варто тільки про кохання, тому що все інше — від лукавого.Мій наступний роман буде, звичайно ж, про кохання, про пристрасної божевільної безнадійної вічної любові чоловіка і жінки… »

«Тепер я тільки чоловік Мерседес… Я належу їй повністю».

Коли весь світ завмер в жаху перед загрозою СНІДу, невідомої і смертельної хвороби, заразитися якою можна було в першу чергу при сексуальному контакті, Маркес заявив: «СНІД лише додає любові ризику.Любов завжди була дуже небезпечна.Вона сама по собі — смертельна хвороба… »

Незважаючи на своє рішення припинити творчу діяльність, в 2004 році письменник випустив роман «Спогади моїх сумних повій»: історію людини, який ніколи в житті не любив, а в віці дев'яноста років закохався в чотирнадцятирічну дівчину… Це було чергове визнання в любові юноїмечі — на сторінках роману, який Маркес вважав своєю останньою книгою.За місяць до офіційної публікації рукопис викрали з видавництва і опублікували піратський тираж.Маркес зробив блискучий і несподіваний хід: він стрімко переписав фінал, і книга вийшла в офіційний продаж вже з зовсім іншою розв'язкою… Роман розійшовся мільйонним тиражем в рекордно короткий термін.Однак і ця книга не стала останньою: у 2009 році Маркес написав повість «Про кохання та інших демонів», героїнею якої він знову зробив дванадцятирічну дівчинку, в яку неможливо було не закохатися.

Епілог

У 2007 році Габріелю Гарсія Маркесу виповнилося 80 років.Цей рік в Латинській Америці та Іспанії пройшов як рік Маркеса, а ювілейне видання «Ста років самотності» розійшлося тиражем 500 тисяч примірників — при тому, що сукупний тираж становить 30 мільйонів.Вийшов перший фільм за його книзі — «Любов під час чуми».

«У XXI столітті мене вже безперервно стали ховати, — посміхаючись, нарікав Маркес.- Багато разів, вмикаючи телевізор або радіо, я чув некролог по собі.Читав в газетах: «Сьогодні, після важкої тривалої хвороби помер письменник, лауреат ...» У свій час мене це жахливо дратувало, але в кінці кінців я звик до власної смертю, випадок чомусь не рідше, ніж раз в два місяці. Ну що з цим поробиш?… »Зараз Габріель Гарсія Маркес страждає від недуги, можливо, більш страшного, ніж рак: у нього хвороба Альцгеймера.Брат письменника, Хаїм, з гіркотою розповів журналістам, що іноді Габріель зовсім не реагує ні на що, а коли повертається до реальності — не впізнає навіть синів і брата.Тільки Мерседес він дізнається завжди, хоча іноді забуває про прожиті разом десятиліттях, і йому здається, що Мечі — все ще дівчинка, на якій він коли-небудь обов'язково одружиться.

Примітка редакції: Габріель Гарсіа Маркес помер в Мехіко у віці 87 років.Письменник помер в оточенні рідних і близьких у себе вдома днем у четвер, 17 квітня 2014 р Світла пам'ять!

Переклалана українську мову7.04.19        17.35

Габріель Гарсія Маркес з дружиною Мерседес.Фото із інтернета.

 

Прочли стихотворение или рассказ???

Поставьте оценку произведению и напишите комментарий.

И ОБЯЗАТЕЛЬНО нажмите значок "Одноклассников" ниже!

 

+1
10:25
762
RSS
Тамара, благодарю Вас за эту статью о величайшем писателе всех времён и народов. rose
15:25