ИСПОВЕДЬ

И С П О В Е Д Ь

«А между мною и тобой — века,
мгновенья и года, сны и облака.
Я им и тебе сейчас лететь велю.
Ведь я тебя еще сильней люблю».
/ Р. Рождественский/
Великим народам седого Кавказа,
Блестевшим на солнце, как грани алмаза.
С которыми некогда, где-то я жил,
Которых, как братьев, люблю и любил.
Грузинам, армянам, аварцам, кумыкам-
Всем тем, для кого мое сердце открыто.
В чьих жилах кипит, как поток горный-кровь.
Чья Вера-Достоинство, Честь и Любовь.
Вам, жителям гор! Вам, Кавказа питомцам!
Моим дорогим землякам, гордым горцам
Дарю на века, Вас достойный Кумир.
Да будет в семье вашей Счастье и Мир!
Хранят много тайн и легенд наши горы.
Ведут, иногда, меж собой разговоры:
То шумно с утесов лавины скользят,
То гулко с вершин камнепады гудят.
Однажды, подслушав их грохот паденья,
Мне стало понятно «речей»тех значенье.
И, скрывшись в пещере, я стал им внимать
Затем, чтобы после друзьям рассказать.
Спешите сюда! Вкруг меня все садитесь!
Потомки, а Вы… Вы в дверях задержитесь.
Дойдет и до Вас в свое время черед.
Покамест мы живы! Рассказ мой-вперед!
— 1 —
Дочь Грузии славной, Тамара-царица!
Ответь, отчего мне ночами не спится.
Ответь, отчего мне не мил белый свет.
И нет мне покоя, и счастья мне нет.
Ах! Как бы увидеть хоть краешком глаза
Тебя.О любовь моя, дева Кавказа.
Тебя, без которой я жить не могу,
Чей лик венценосный в груди берегу.
Плетутся канвою унылые будни...
Да! Путь к тебе будет далеким и трудным
Ведь так глубока ты, столетий межа,
И так далека ты, моя госпожа.
Но знай же! Любовь моя-отзвук Вселенной.
Разрушив препятствия ЮдОли бренной,
Примчусь, словно вихрь, втвой сказочный терем
Который средь гор скалистых затерян.
Где Терек беснуется загнанным зверем
И путь преграждает незваным злодеям.
Покои царицы он свято хранит
И в волнах своих поглотить всех спешит.
Но мне нипочем его вида угрозы!
Любовь вероломна! Вперед мои грезы!
Скорее, скорей исполняйтесь мечты...
Тамара! Я жив пока… Жизнь моя-Ты!
— 2 —
Над резвым потоком в мгновение ока
Промчусь, словно ветер, пришелец Востока
Вдоль хмурой, бесчисленной стражи твоей
И вдруг окажусь у желанных дверей.
Всевышнему слава вовек! Я у цели.
Но кто это рядом? ШО-ТА РУС-ТА-ВЕ-ЛИ...
Сидит в полумраке, склонясь над столом.
Вздыхает порою и водит пером.
Он пишет украдкой в пылу вдохновенья
Поэму о Витязе славном*. Виденья,
Как ангелы кружат над ним-славный рой,
Чтоб в строчках затем раствориться гурьбой.
Печаль на лице у лихого джигита.
Любовью бесстрашное сердце разбито.
На скулах искрится скупая слеза...
При свете лампадок блестят образа.
Он любит царицу.Но адовы пытки
Не слышать ее и не видеть улыбки.
И гибнет Шоты неуемная страсть,
Лишь вспомнит созвучье-Тамара и Власть.
Лишь вспомнит про стоны и крики несчастных
Невинных, виновных жертв пыток ужасных.
И брошенных в «пасть»ненасытным волнам...
Кровь хлещет по Терека «алчным устам».
*  Поэма «Витязь в тигровой шкуре» Шота Руставели.
— 3 —
Как-будто один, среди целой Вселенной
Стоял я, как призрак, без плоти и тени.
А сердце рвалось из груди прямо к ней,
Любви ненаглядной, Тамаре моей.
Томительно тянется миг ожиданья...
Любимая, слышишь, к тебе на свиданье
Я прибыл затем, чтоб остаться с тобой-
Коль жизнь обвенчала нас общей Судьбой.
Окончится встречей желанной путь дальний-
Усталому сердцу покой долгожданный.
Щеки ее нежной коснется рука...
Прекрасная! Видишь, бессильны века
Для тех, кто влюблен, как и я, незабвенно.
Бессмертье настанет, мой друг, непременно.
Поклявшись увидеть твою красоту,
Уверовал в чудо, лелеял мечту…
С тех пор миновало столетий немало.
Страна, словно алый цветок расцветала
Под ласкою нежною солнца лучей,
Под пристальным взглядом жемчужных очей.
Прекрасней страны, красивее народа
Нет в мире-Вам скажут ЭльбрУс и Природа.
Покуда гранит гор Кавказских стоит,
Царицу Тамару всяк помнит и чтит.
— 4 —
Свершилось! Стою в стенах тронного зала,
А сердце, взбесившись, рвалось и металось.
И если бы грудь я рукой не прижал,
То этот напор мою плоть разорвал.
А там впереди и немного правее
Стояла она, моя дивная фея.
Смотрела в окно.Небо полное звезд...
Струятся из глаз ручейки горьких слез.
Ах! Что за беда и тоска неземная
Застыли на лике твоем, дорогая?
Быть может, ты, слушая хор своих гор,
Затеяла с Вечностью ссору и спор.?
В том споре неравном все таинство мира.
Грядущих столетий торжественность пира.
Взгрустнула немножко, всплакнула слегка...
Как жизнь коротка.Как мечта высока!
Мечта лишь о том, чтобы Грузия стала
Прибежищем Мудрости, Рая началом.
Под «кровом Всевышнего»землю хранить,
Под сенью Защиты Отчизну любить.
Мечта и Любовь-родники Мирозданья.
Кто влагу их пьет-тот творец Созиданья.
Царица моя! Твой великий народ
Как некогда ты, с тех источников пьет.
— 5-
Беззвучно иду… Нет, лечу в неизбежность,
Где ты меня ждешь.Ждет Любви бесконечность
Губами прильну к твом сладким устам,
Руками пригну к себе нежный твой стан.
Казалась ты мне недоступной вершиной.
А жизнь без Любви была горькой кручиной.
Но все изменилось-ты рядом со мной,
Тамара моя! Мой цветок неземной.
Пусть ветер веков над планетою веет.
Никто нас теперь разлучить не посмеет.
Мы будем в пространстве, где нет суеты...
Здесь властвуют Мудрость, Любовь и Мечты.
Любимая! Слышишь, как шепот столетий
Зовет нас и манит в миры многоцветья.
Как-будто незримая чья-то рука
Протянута в помощь нам издалека.
Порукой всему ее Воля и Слово...
Веди нас вперед, к тайнам Вещего Зова!
Туда, где нас ждет Горцев гордых страна
И мир на Кавказе… Покой, тишина.
Дочь Грузии славной, Тамара-царица!
Мы знаем, мой друг, суждено тому сбыться.
Будь вечен КАВКАЗ! И из небытия
Шагнем мы в бессмертье с тобой-
Ты и Я!

 

Прочли стихотворение или рассказ???

Поставьте оценку произведению и напишите комментарий.

И ОБЯЗАТЕЛЬНО нажмите значок "Одноклассников" ниже!

 

+1
09:09
71
RSS
11:49
rose Понравилось!
СПОВІДЬ
«А між мною і тобою — століття,
миті і роки, сни і хмари.
Я їм і тобі зараз летіти велю.
Адже я тебе ще сильніше люблю ».
/ Р. Різдвяний /
Великим народам сивого Кавказу,
Блищали на сонці, як грані алмаза.
З якими колись, десь я жив,
Яких, як братів, люблю і любив.
Грузинам, вірменам, аварцам, кумикам-
Всім тим, для кого моє серце відкрите.
В чиїх жилах кипить, як потік гірський-кров.
Чия Віра-Гідність, Честь і Любов.
Вам, жителям гір! Вам, Кавказу вихованцям!
Моїм дорогим землякам, гордим горянам
Дарую на століття, Вас гідний Кумир.
Хай буде в родині вашій Щастя і Мир!
Зберігають багато таємниць і легенд наші гори.
Ведуть, іноді, між собою розмови:
Де шумно з круч лавини ковзають,
Де гулко з вершин каменепади гудуть.
Одного разу, підслухавши їх гуркіт падін’я,
Мені стало зрозуміло «промов» тих значеня.
І, сховавшись в печері, я став їх слухати
Потім, щоб друзям розповісти.
Поспішайте сюди! Кругом мене всі сідайте!
Нащадки, а Ви… Ви в дверях затримайтеся.
Чи дійде і до Вас свого часу черга.
Поки ми живі! Розповідь моя -вперед!
— 1 — Дочка Грузії славної, Тамара-цариця!
Відповідай, чому мені ночами не спиться.
Відповідай, чому мені не милий білий світ.
І немає мені спокою, і щастя мені немає.
Ах! Як би побачити хоч краєчком ока
Тебя.Я любов моя, діва Кавказу.
Тебе, без якої я жити не можу,
Чий лик вінценосний в грудях берези.
Плетуть канву похмурі будні…
Так! Шлях до тебе буде далеким і важким
Адже така глибока ти, століть межа,
І так далека ти, моя пані.
Але знай же! Любов моя-відгомін Всесвіту.
Зруйнувавши перешкоди долі бренной,
Примчуся, немов вихор, в твой казковий терем
Який серед гір скелястих загублений.
Де Терек біснується загнаним звіром
І шлях перегороджує незваним лиходіям.
Покої цариці він свято береже
І в хвилях своїх поглинути всіх поспішає.
Але мені байдуже його виду загрози!
Любов віроломна! Уперед мої мрії!
Швидше, швидше сповнюйтеся мрії…
Тамара! Я живий поки… Життя моє-Ти!
— 2 — Над жвавим потоком в одну мить
Промчить, немов вітер, гість Сходу
Уздовж похмурої, незліченної варти твоєї
І раптом опинюся у бажаних дверей.
Всевишньому слава повік! Я у мети.
Але хто це поруч? ШО-ТА РУС-ТА-ВЕ-ЛИ…
Сидить в напівтемряві, схилившись над столом.
Зітхає часом і водить пером.
Він пише крадькома в запалі натхнення
Поему про Витязя славного *. візії,
Як ангели кружляють над ним-славний рій,
Щоб в рядках потім розчинитися юрбою.
Печаль на обличчі у лихого джигіта.
Любов'ю безстрашне серце розбите.
На вилицях іскриться скупа сльоза…
При світлі лампадок блищать образа.
Він любить царицю. Проте пекельні тортури
Не чути її і не бачити посмішки.
І гине Шоти невгамовна пристрасть,
Лише згадає співзвучне -Тамара і Влада.
Лише згадає про стогони і крики нещасних
Невинних, винних жертв тортур жахливих.
І кинутих в «пащу» ненаситним хвилям…
Кров б'є по Тереку «жадібним уст».
* Поема «Витязь у тигровій шкурі» Шота Руставелі.
— 3 — Наче один, серед цілого Всесвіту
Стояв я, як привид, без плоті і тіні.
А серце рвалося з грудей прямо до неї,
Любові ненаглядної, Тамарі моєї.
Млосно тягнеться мить чекання…
Кохана, чуєш, до тебе на побачення
Я прибув потім, щоб залишитися з тобою-
Коли життя обвінчало нас загальною Долею.
Закінчиться зустріччю бажаною шлях дальній-
Втомленому серцю спокій довгоочікуваний.
Щоки її ніжної торкнеться рука…
Прекрасна! Бачиш, безсилі століття
Для тих, хто закоханий, як і я, незабутньо.
Безсмертя настане, мій друг, неодмінно.
Поклявшись побачити твою красу,
Увірував в чудо, плекав мрію…
З тих пір минуло століть чимало.
Країна, немов червона квітка розквітала
Під ласкою нежною сонця променів,
Під пильним поглядом перлинних очей.
Прекрасніше країни, красивіше народу
Немає в світі-Вам скажуть Ельбрус і Природа.
Поки граніт гір Кавказьких варто,
Царицю Тамару всяк пам'ятає і шанує.
— 4 — Здійснилося! Стою в стінах тронного залу,
А серце, оскаженівши, рвалося і кидалося.
І якби груди я рукою не притиснув,
То цей натиск мою плоть розірвав.
А там попереду і трохи правіше
Стояла вона, моя чудова фея.Дивилася в вікно. Небо повне зірок…
Струмують з очей струмочки гірких сліз.
Ах! Що за біда і туга неземна
Застигли на лику твоєму, люба?
Можливо, ти, слухаючи хор своїх гір,
Затіяла з Вічністю сварку і суперечкау?
У тій суперечці нерівній все таїнство світу.
Прийдешніх століть урочистість бенкету.
Засумувала трошки, поплакала злегка…
Яке життя коротке. Яка мрія висока!
Мрія лише про те, щоб Грузія стала
Притулком Мудрості, Рая початком.
Під «покровом Всевишнього» землю зберігати,
Під покровом Захисту Вітчизну любити.
Мрія і Любов-джерела Світобудови.
Хто вологу їх п'є-той творець творення.
Цариця моя! Твій великий народ
Як колись ти, з тих джерел п'є.
— 5
Беззвучно йду… Ні, лечу в неминучість,
Де ти мене чекаєш. Чекає Любові нескінченність
Губами пригорнусь до твоїх солодким вуст,
Руками притисну до себе ніжний твій стан.
Здавалася ти мені недоступною вершиною.
А життя без Любові було гіркою журбою.
Але все змінилося-ти поруч зі мною,
Тамара моя! Моя квітка неземна.
Нехай вітер століть над планетою віє.
Ніхто нас тепер розлучити не посміє.
Ми будемо в просторі, де немає маячні…
Тут панують Мудрість, Любов і Мрії.
Улюблена! Чуєш, як шепіт століть
Кличе нас і манить в світи різнобарв'я.
Наче незрима чиясь рука
Протягнута в допомогу нам здалеку.
Порукою всьому її Воля і Слово…
Веди нас вперед, до таємниць Віщого Зову!
Туди, де нас чекає Горців гордих країна
І світ на Кавказі… Спокій, тиша.
Дочка Грузії славної, Тамара-цариця!
Ми знаємо, мій друг, судилося тому збутися.
Будь вічний КАВКАЗ! І з небуття
Зробимо крок ми в безсмертя з тобою-
Ти і я!
Переклала на українську мову 2.03.19 16.05