ИСПОВЕДЬ

Понравилось!
СПОВІДЬ
«А між мною і тобою — століття,
миті і роки, сни і хмари.
Я їм і тобі зараз летіти велю.
Адже я тебе ще сильніше люблю ».
/ Р. Різдвяний /
Великим народам сивого Кавказу,
Блищали на сонці, як грані алмаза.
З якими колись, десь я жив,
Яких, як братів, люблю і любив.
Грузинам, вірменам, аварцам, кумикам-
Всім тим, для кого моє серце відкрите.
В чиїх жилах кипить, як потік гірський-кров.
Чия Віра-Гідність, Честь і Любов.
Вам, жителям гір! Вам, Кавказу вихованцям!
Моїм дорогим землякам, гордим горянам
Дарую на століття, Вас гідний Кумир.
Хай буде в родині вашій Щастя і Мир!
Зберігають багато таємниць і легенд наші гори.
Ведуть, іноді, між собою розмови:
Де шумно з круч лавини ковзають,
Де гулко з вершин каменепади гудуть.
Одного разу, підслухавши їх гуркіт падін’я,
Мені стало зрозуміло «промов» тих значеня.
І, сховавшись в печері, я став їх слухати
Потім, щоб друзям розповісти.
Поспішайте сюди! Кругом мене всі сідайте!
Нащадки, а Ви… Ви в дверях затримайтеся.
Чи дійде і до Вас свого часу черга.
Поки ми живі! Розповідь моя -вперед!
— 1 — Дочка Грузії славної, Тамара-цариця!
Відповідай, чому мені ночами не спиться.
Відповідай, чому мені не милий білий світ.
І немає мені спокою, і щастя мені немає.
Ах! Як би побачити хоч краєчком ока
Тебя.Я любов моя, діва Кавказу.
Тебе, без якої я жити не можу,
Чий лик вінценосний в грудях берези.
Плетуть канву похмурі будні…
Так! Шлях до тебе буде далеким і важким
Адже така глибока ти, століть межа,
І так далека ти, моя пані.
Але знай же! Любов моя-відгомін Всесвіту.
Зруйнувавши перешкоди долі бренной,
Примчуся, немов вихор, в твой казковий терем
Який серед гір скелястих загублений.
Де Терек біснується загнаним звіром
І шлях перегороджує незваним лиходіям.
Покої цариці він свято береже
І в хвилях своїх поглинути всіх поспішає.
Але мені байдуже його виду загрози!
Любов віроломна! Уперед мої мрії!
Швидше, швидше сповнюйтеся мрії…
Тамара! Я живий поки… Життя моє-Ти!
— 2 — Над жвавим потоком в одну мить
Промчить, немов вітер, гість Сходу
Уздовж похмурої, незліченної варти твоєї
І раптом опинюся у бажаних дверей.
Всевишньому слава повік! Я у мети.
Але хто це поруч? ШО-ТА РУС-ТА-ВЕ-ЛИ…
Сидить в напівтемряві, схилившись над столом.
Зітхає часом і водить пером.
Він пише крадькома в запалі натхнення
Поему про Витязя славного *. візії,
Як ангели кружляють над ним-славний рій,
Щоб в рядках потім розчинитися юрбою.
Печаль на обличчі у лихого джигіта.
Любов'ю безстрашне серце розбите.
На вилицях іскриться скупа сльоза…
При світлі лампадок блищать образа.
Він любить царицю. Проте пекельні тортури
Не чути її і не бачити посмішки.
І гине Шоти невгамовна пристрасть,
Лише згадає співзвучне -Тамара і Влада.
Лише згадає про стогони і крики нещасних
Невинних, винних жертв тортур жахливих.
І кинутих в «пащу» ненаситним хвилям…
Кров б'є по Тереку «жадібним уст».
* Поема «Витязь у тигровій шкурі» Шота Руставелі.
— 3 — Наче один, серед цілого Всесвіту
Стояв я, як привид, без плоті і тіні.
А серце рвалося з грудей прямо до неї,
Любові ненаглядної, Тамарі моєї.
Млосно тягнеться мить чекання…
Кохана, чуєш, до тебе на побачення
Я прибув потім, щоб залишитися з тобою-
Коли життя обвінчало нас загальною Долею.
Закінчиться зустріччю бажаною шлях дальній-
Втомленому серцю спокій довгоочікуваний.
Щоки її ніжної торкнеться рука…
Прекрасна! Бачиш, безсилі століття
Для тих, хто закоханий, як і я, незабутньо.
Безсмертя настане, мій друг, неодмінно.
Поклявшись побачити твою красу,
Увірував в чудо, плекав мрію…
З тих пір минуло століть чимало.
Країна, немов червона квітка розквітала
Під ласкою нежною сонця променів,
Під пильним поглядом перлинних очей.
Прекрасніше країни, красивіше народу
Немає в світі-Вам скажуть Ельбрус і Природа.
Поки граніт гір Кавказьких варто,
Царицю Тамару всяк пам'ятає і шанує.
— 4 — Здійснилося! Стою в стінах тронного залу,
А серце, оскаженівши, рвалося і кидалося.
І якби груди я рукою не притиснув,
То цей натиск мою плоть розірвав.
А там попереду і трохи правіше
Стояла вона, моя чудова фея.Дивилася в вікно. Небо повне зірок…
Струмують з очей струмочки гірких сліз.
Ах! Що за біда і туга неземна
Застигли на лику твоєму, люба?
Можливо, ти, слухаючи хор своїх гір,
Затіяла з Вічністю сварку і суперечкау?
У тій суперечці нерівній все таїнство світу.
Прийдешніх століть урочистість бенкету.
Засумувала трошки, поплакала злегка…
Яке життя коротке. Яка мрія висока!
Мрія лише про те, щоб Грузія стала
Притулком Мудрості, Рая початком.
Під «покровом Всевишнього» землю зберігати,
Під покровом Захисту Вітчизну любити.
Мрія і Любов-джерела Світобудови.
Хто вологу їх п'є-той творець творення.
Цариця моя! Твій великий народ
Як колись ти, з тих джерел п'є.
— 5
Беззвучно йду… Ні, лечу в неминучість,
Де ти мене чекаєш. Чекає Любові нескінченність
Губами пригорнусь до твоїх солодким вуст,
Руками притисну до себе ніжний твій стан.
Здавалася ти мені недоступною вершиною.
А життя без Любові було гіркою журбою.
Але все змінилося-ти поруч зі мною,
Тамара моя! Моя квітка неземна.
Нехай вітер століть над планетою віє.
Ніхто нас тепер розлучити не посміє.
Ми будемо в просторі, де немає маячні…
Тут панують Мудрість, Любов і Мрії.
Улюблена! Чуєш, як шепіт століть
Кличе нас і манить в світи різнобарв'я.
Наче незрима чиясь рука
Протягнута в допомогу нам здалеку.
Порукою всьому її Воля і Слово…
Веди нас вперед, до таємниць Віщого Зову!
Туди, де нас чекає Горців гордих країна
І світ на Кавказі… Спокій, тиша.
Дочка Грузії славної, Тамара-цариця!
Ми знаємо, мій друг, судилося тому збутися.
Будь вічний КАВКАЗ! І з небуття
Зробимо крок ми в безсмертя з тобою-
Ти і я!
Переклала на українську мову 2.03.19 16.05