Капелька счастья

Капелька счастья

Капелька счастья

Капелька счастья. Такая надпись была на портрете хозяйки большого уютного дома Валентины. Портрет был написан неизвестным художником. На нем изображено очень красивое женское лицо со слезами в глазах. Такой была Валентина во время нашего первой встречи.Но к чему были слезы?

— Странное название у портрета? Вы тоже так подумали, но не спрашиваете?

Поинтересовалась хозяйка портрета.

— Художник, писавший этот портрет сказал мне, что капелька счастья – это слеза влюбленной женщины смотрящей в глаза любимого.

После этих слов она рассмеялась, но ее глаза остались очень грустными.

— Правда мама очень красивая и загадочная на этом портрете? Я его сфотографировал и сделал такую заставку на своем компьютере. Это всегда мне напоминает дом и нашу дружную семью.

Сказал взрослый сын Валентины Виктор, который недавно приехал из США навестить родителей.

— Очень красивая. Портрет необычный.

Ответила я и присмотрелась к дате, которая была указана на портрете.

Этот портрет натолкнул меня на мысль рассказать о событиях в жизни Валентины, которые известны только мне и ее родным.

Это сейчас Валентина – доктор наук, ректор университета, хозяйка большого и уютного дома, заботливая, любящая жена и мама. А я знаю ее почти 30 лет, во время нашего знакомства она была молодой, умной и неопытной девушкой.

Почти 30 лет тому назад сестра Валентины Екатерина была руководителем одной большой фирмы. По работе мне приходилось с нею часто общаться. Не могу сказать, что мы были близкими подругами, у нас были ровные деловые отношения. Кроме рабочих моментов, мы могли иногда поговорить о моде, о детях, выпить по чашечке кофе с коньячком… и не более.

Однажды зайдя по работе в кабинет к Екатерине, я увидела там очень красивую девушку. У девушки были большие синие глаза и пышные рыжие волосы.

— Очень красивая девушка. Какое красивое и необычное сочетание цвета глаз и волос.

Подумала я.

— Моя младшая сестра Валентина. Она заканчивает в этом году университет, а пока будет проходить в нашей бухгалтерии преддипломную практику.

Представила мне девушку Екатерина.

— Очень приятно. Нам очень нужны такие красивые бухгалтера, а то грустно заходить в бухгалтерию.

Пошутила я.

В это время зашла Надежда Константиновна, которая работала помощником руководителя, т.е. Екатерины. Не смотря на то, что помощница была значительно старше своего руководителя, Екатерина ее очень ценила.Надежда Константиновна имела два высших образования — педагогическое и экономическое, кроме русского, в совершенстве владела украинским, английским и греческим. Была очень исполнительной, трудолюбивой, требовательной к себе и другим. У нее был изысканный деловой стиль одежды, всегда красиво уложенные волосы и незаметный макияж.

— Надежда Константиновна, — это моя сестра Валентина, студентка университета, она будет проходить у нас преддипломную практику. Проводите, пожалуйста ее в бухгалтерию.

Обратилась Екатерина к своей помощнице.

— Хорошо. Пойдемте со мной.

Ответила лаконично Надежда Константиновна.

Они с Валентиной ушли.

Вскоре я переехала жить и работать в другой город.С Екатериной мыподдерживали отношения и часто общались по телефону.

Однажды она позвонила и сообщила мне новость, что ее сестра Валентина вышла замуж за Андрея сына Надежды Константиновны.

— У них просто неземная любовь. Могут часами сидеть, держась за руки и смотреть друг другу в глаза. Надежда Константиновна каждый день бегает к ним в гости, носит тортики и еду. У нее это единственный поздний ребенок. Боится, что молодая жена не сможет его достойно накормить. Мне кажется, что Валентина уже беременна. Но я не обременяю ее своими вопросами.

Сообщила мне новость Екатерина.

— Передайте мои поздравления Валентине и Андрею. Желаю им любви и взаимопонимания. Пусть берегут друг друга и свою любовь.

Прошло еще два года.

Однаждымоя мамапо телефону сообщила, что лежит в больнице. У нее проблемы с сердцем.

Мне пришлось приехать в родной город, чтобы проведать маму и поговорить с врачами.

По приезду я сразу же пошла к маме в больницу. Кроме моей мамы в палате находились еще одна женщина. Она лежала на кровати в очень красивом спортивном костюме, отвернувшись к стенке, не ответив на мое приветствие и никак не реагируя на происходящее в палате.

Я сходила поговорить с врачом в ординаторскую и снова вернулась к маме.

В это время в палату зашла медсестра, чтобы поставить капельницу женщине, которая так безучастно лежала на кровати. Медсестра долго уговаривала больную пока та легла на спину и ей подключили капельницу.

Уже прощаясь с мамой, я случайно взглянула на больную. Она мне показалась знакомой. Присмотревшись, я узнала Валентину. Вид у нее был не очень….

— Валя, здравствуйте. Вы меня помните? Мы знакомились в кабинете у Вашей сестры. Я еще говорила, что нам нужны красивые бухгалтера. Что Вы здесь делаете такая молодая и красивая?

Обратилась я к Валентине.

Она посмотрела на меня своими синими глазами, кивнула и отвернула лицо к стенке.

— Валюша ничего не говори, все нормально, все хорошо.

Шептала моя мама, подойдя к кровати Валентины и сделала жест в мою сторону, чтобы я выходила.

Я вышла из палаты, мама вышла за мной.

— Ты ее не расспрашивай ни о чем. У нее нервный срыв, она ни с кем не разговаривает, ничего не ест. Екатерина привезла ее еле живую, у нее открылась рвота, она без конца плакала. С нею работает психотерапевт. Кажется неприятностис мужем. Но я не интересовалась. Медсестры сплетничали о том, якобы муж Валентины приехал из Англии и привез с собой невесту, чтобы познакомить ее с родителями. Я припугнула медсестер, что пожалуюсь на них врачу. Теперь молчат.

Сообщила мне мама.

— Хорошо, мамочка. Иди ложись. Завтра приду.

Я поцеловала маму и поехала в родительскую квартиру.

Вечером мне позвонила Екатерина.

— Здравствуйте! Очень рада, что Вы приехали на родину. Приходите ко мне в гости поговорим как раньше, я расскажу о Вале. Ей наконец стало лучше. Сегодня она съела несколько ложек бульона и спросила о сыне. Я не могу ни с кем обсуждать эту ситуацию, а душа очень болит. Завтра суббота, жду Вас в 15 часов у себя дома.

По голосу Екатерины, я поняла, что с Валентиной что-то произошло не очень хорошее.

— Хорошо, я обязательно приду.

Пообещала я.

На следующий день я с утра пошла в больницу к маме.

— Доброе утро!

Сказала я, зайдя в палату.

Валентина лежала на кровати, повернувшись лицом к стене. Услышав мое приветствие, она приподнялась и повернулась ко мне лицом.

— Здравствуйте.

Произнесла она чуть слышно и снова легла в «исходное положение».

Мы с мамой походили по больничному скверику, потомчаса два посидели на лавочке возле больничного корпуса. Вспоминалиприятные моменты из жизни нашей семьи, поговорили о моих детях и т.д.

Увидев, что мама устала, я провела ее к дверям палаты. Она пошла отдыхать и принимать лекарство, а я отправилась в магазин.

Ровно в 15 часов я позвонила в дверь квартиры Екатерины.

— Здравствуйте, как я рада Вас видеть.

Сказала Екатерина, открыв дверь.

Мы обнялись, Екатерина расплакалась очень громко и заголосила совсем по — бабьи.

— Что произошло? Все будет хорошо, все проходит. Все проблемы — это лишь наши уроки, мы все решим и все преодолеем.

Я ее гладила по голове, по спине и уговаривала успокоиться.

— Простите – это нервы. Я ведь не могу ни с кем поговорить, надо держать марку сильной женщины, у которой всегда все хорошо.

Сказала Екатерина, немного успокоившись.

— Проходите, я уже накрыла стол.

Мы прошли в комнату. Там был стол со всевозможными вкусностями.

Я выложила коньяк, коробку конфет и фрукты.

Сели за стол, выпили по рюмочке коньяка и разговорились. Сначала Екатерина мне рассказала о наших общих знакомых, о работе и детях. Я поделилась своими новостями.

Все было как прежде. Разговор двух женщин обо всем и ни о чем.

Часа через два нашего общения Екатерина решилась рассказать о своей сестре.

После моего знакомства с Валентиной и до этого дня произошли следующие события.

Валентина прошла практику на фирме Екатерины, защитила диплом и стала работать заместителем главного бухгалтера в этой же фирме. Она была умной девушкой, закончила школу с медалью, университет – с красным дипломом, на работе у нее тоже было все отлично.

Валентина встречалась с Александром, преподавателем университета, умным, порядочным и добрым парнем. Они подали заявление в ЗАГС и уже была назначена дата свадьбы. И все бы было как надо, если бы не случай.

В один роковой день Валентина с двумя университетскими подружками по старой привычке сидели в студенческом кафе, пили кофе и болтали. Туда зашли три студента. Среди них был очень красивый высокий, спортивный, кареглазый парень.

Парни сели за соседний столик и как бывает у молодежи начали шутить с девчонками. Кто где учится, на каком факультете, курсе и пр. Молчал только «красавчик».

В результате познакомились и решили прогуляться.

Молчаливого красавчика звали Андрей. Он не сводил глаз с Валентины и ей он очень понравился.

Мальчишки спешили на тренировку, а девушки спешили на фитнес, поэтому вскоре все разбежались по своим делам.

Через несколько дней Валентина зашла в приемную Екатерины и увидела там Андрея.

— Привет. Что ты здесь делаешь?

Удивилась девушка.

Андрей стоял молча и смотрел на нее влюбленными глазами.

— Никогда не видел такой красивой девушки. Я Вас люблю.

Прошептал он.

— Ты что?

Опешила Валентина.

Из кабинета Екатерины вышла Надежда Константиновна.

— Здравствуйте.

Обратилась она к Валентине.

— Сыночек ты давно меня ждешь?

Спросила она у Андрея.

Валентина пошла в кабинет к Екатерине.

— Странный сын у Надежды Константиновны. Видит меня второй раз и уже объяснился в любви.

С порога объявила Валентина.

Сестры пошутили по этому поводу и обсудили подготовку к будущей свадьбе.

Вечером после работы у офиса Валентину встречал Андрей с букетом цветов.

— Я Вас люблю. Я Вас люблю.

Без конца повторял он.

— Может сначала перейдем на «Ты»?

Предложила девушка.

Потом они гуляли до утра, а через две недели всем объявили о своей великой любви.

Свадьба Валентины с Александром была отменена. Через два месяца она вышла замуж за Андрея.

В ЗАГС с цветами пришел бывший жених.

— Валя, подумай хорошо. Что ты делаешь? Ты же разумная девушка. Это безумие, а не любовь. Я подожду, когда к тебе вернется разум. Я тебя люблю и буду любить всегда. Я тебя буду ждать сколько придется.

Александр подарил цветы невесте и ушел.

Свадьба была немногочисленной, только родственники и близкие друзья. Все веселились, а Надежда Константиновна сидела молча с выражение лица учительницы, которой сорвали урок.

Молодые поселились в двухкомнатной квартире бабушки. Сама бабушка ушла жить в дом родителей Екатерины и Валентины.

Любовь была «неземная». Новобрачные все свободное время проводили вместе, часами сидели взявшись за руки и смотря друг другу в глаза, сутками в выходные дни валялись в постели.

По утрам вместо будильника их будила Надежда Константиновна, которая привозила своему сыночку завтрак, пирожки и тортики.

Андрей учился на последнем курсе университета, а затем хотел поступать в аспирантуру. Надежда Константиновна родила его почти в 40 лет. Она обожала своего единственного ребенка, учила с ним уроки до самого школьного выпускного, контролировала его учебу в университете. Он всегда учился только на отлично и был маминой гордостью. Послеженитьбымамина опека не уменьшилась….

Валентина забеременела, беременность была сложной, мальчик родился недоношенным и очень слабым. Сына назвали Виктор.

Андрею надо было готовиться к защите диплома, а дома маленький ребенок, требующий повышенного внимания.

И тут любящая мама Надежда Константиновна предложила оптимальный выход.

Она пришла в квартиру молодой семьи и объявила, что Андрею надо пока пожить дома у родителей, подготовиться к дипломной. У Валентины ведь диплом уже есть, а Андрею его еще надо получить. Аргумент был веским.

Послушный сыночек Андрюша собрал свои учебники и переехал в родительский дом, а Валентина осталась одна с маленьким ребенком. Перечить свекрови не было смысла. Андрею действительно надо было готовиться к защите диплома.

Так прошло два месяца. Андрей звонил по нескольку раз на день, иногда даже приезжал.

Он получил диплом ипосле этого целую неделю не звонил жене и не приезжал.

Маленький Виктор простудился, у него поднялась температура. Валентина была занята ребенком днем и ночью. Несколько раз вызывала врача.

И тут раздался роковой звонок. Звонила сотрудница из фирмы.

— Валентина Васильевна Ваш муж через два часа улетает в Киев, а потом в Англию. Надежда Константиновна поехала его провожать.

Валентина уронила телефон….

Трудно представить ее состояние.

Она позвонила Екатерине.

— Катя дай мне машину с водителем надо съездить в больницу на консультацию.

Екатерина ничего не подозревая вызвала водителя и дала ему поручение поехать с Валентиной.

Со слов водителя Екатерина узнала, что они вместо больницы поехали в аэропорт.

Зайдя в здание аэропорта увидели, что Андрей уже проходит регистрацию на рейс до Киева.

В сторонке его ждет мама.

После регистрации, Андрей подошел к Надежде Константиновне и очень весело ее что-то начал рассказывать. Затем он повернул голову в сторону.

Невдалеке стояла Валентина с ребенком на руках. Она молча смотрела на Андрея, Витя мирно спал.

Андрей изменился в лице, подбежал к Валентине и обнял ее.

— Я тебя очень люблю. Так надо. Я заработаю деньги и мы будем жить счастливо. Мама говорит, что мне надо делать карьеру….

Кричал он.

Валентина развернулась и пошла к выходу.

— Я тебя люблю. Я буду тебе писать и звонить. Я скоро приеду….

Слышалось ей в след.

Валентина села в машину и водитель отвез ее домой. Затем он позвонил Екатерине.

— Екатерина Васильевна, у Вашей сестры неприятности. Она не ездила в больницу.

И рассказал о том, что происходило в аэропорту.

Екатерина приехала в квартиру сестры. Дверь была не заперта, Валентина лежала на диване и безучастно смотрела в потолок. В кроватке громко плакал Виктор.

Екатерина взяла ребенка на руки и позвонила родителям.

Приехали родители, все успокаивали Валентину как могли. Потом на семейном совете решили, что мама уволится с работы и будет нянчить Витю, а Валентина выйдет на работу. Иначе она сойдет с ума сидя одна дома с ребенком. А пока Валентина с малышом переедут жить в родительский дом.

После того как ребенку исполнилось шесть месяцев, Валентина вышла на работу, маленький Витя до прихода мамы с работы был с бабушкой.

Андрей звонил, писал в скайпе, почти каждый день разговаривал с Валентиной по скайпу. Все общения начинались со слов: «Я тебя очень люблю».

Он объяснил, что его как молодого специалиста пригласили на 2-летнюю стажировку в Англию.

Поначалу все решили, что приглашение и отъезд произошли не без участия умной мамы…. Но все оказалось еще запутанней.

Надежда Константиновна как прежде работала у Екатерины. Ни Екатерина, ни ее родители и тем более ни Валентина не высказали в ее адрес ни одного упрека. Она иногда навещала внука, но большой любви к нему не проявляла.

Прошло два года. Валентина, в тайне от других и себя, ждала возвращения Андрея.

И вот в выходной день на телефон Валентины позвонила та-же «доброжелательная» сотрудница.

— Валентина Васильевна Вы в курсе, что Ваш муж приехал к родителям с «английской» невестой. Надежда Константиновна даже взяла отпуск ради такого события

Голос замолчал.

Валентина отключила телефон.

Она некоторое время молчала, потом зарыдала и стала бросать на пол все что попадется под руки, затем у нее началась рвота.

— Нет! Нет! Нет.

Кричала Валентина нечеловеческим голосом на весь дом.

Перепуганные родители вызвали Екатерину и скорую помощь.

Никто не мог понять происходящего.

Приехавший врач скорой помощи сделал укол успокоительного Валентине, и та через некоторое время уснула. Скорая уехала.

Родители объяснили Екатерине, что все произошло после таинственного разговора по телефону.

Екатерина позвонила на последний номер в телефоне Валентины, представилась и спросила — о чем был разговор с ее сестрой.

— Да ни о чем. Я всего лишь сообщила ей, что Андрейприехал из Англии с невестой. С Вашей сестрой он разведется и женится на англичанке. Он хочет жить и сделать карьеру в цивилизованной стране.

Ответил веселый голос.

Телефон отключился.

— Так вот почему Надежда Константиновна пошла в отпуск!

Прошептала Екатерина.

Она объяснила ситуацию родителям. Попросила их, что бы не вздумали звонить Надежде Константиновне, а тем более Андрею.

Утром родители уехали отдыхать на море с маленьким Виктором и двумя дочками Екатерины. Через неделю к ним присоединился муж Екатерины, потому, что дедушке и бабушке трудно было справляться с тремя детьми.

Валентина ничего не ела, даже не пила воду она лежала на диване, смотрела в потолок, молчала и плакала.

Екатерина была вынужденаотвезти сестру больницу.

Главный врач был другом семьи, были привлечены лучшие врачи, вызывали консультанта из Киева, с Валентиной работал психотерапевт.

Как выяснилось, моя мама была в «сговоре» с Екатериной. Она сама предложила свою помощь и поэтому легла в больницу подлечить сердце. Главной ее задачей было наблюдать за Валентиной, ограждать ее от «добрых людей», не допустить встречусвеликим влюбленным и его мамой.

Я не обиделась ни на свою маму, ни на Екатерину, потому что сама поступила бы так же.

— А что Андрей?

Спросила я, дослушав рассказ.

— Андрей пришел на квартиру к Валентине, ему никто не открыл дверь. Он пошел в дом ее родителей, там тоже никого. На обеих дверях он написал фломастером: «Валя, я тебя люблю». Вернулся домой и, наверное, онис мамой обсуждали свои дальнейшие действия.А самое интересное случилось вчера, в пятницу. Распахивается дверь в моем кабинете, вбегает Надежда Константиновна и начинает кричать, что моя сестра испортила жизнь ее сыну. Он такой умница, он ее кровинка, он ее душа, он должен жить в Англии, он достоин настоящей леди… и моя сестра просто обязана дать ему развод…. пусть не надеется на алименты и на его деньги. Потом она объявила, что они не могут найти мою сестру и что она увольняется с работы.

Кричала…, стучала по столу кулаком, потом бросила передо мной заявление.

Я ей подала стакан с водой, накапала в воду корвалол и предложила выпить. Спокойным голосом поинтересовалась не перепутала ли она действующих лиц в этом спектакле, пообещала, что моя сестра обязательно даст развод Андрею и попросила покинуть служебный кабинет.

После ее ухода меня колотило так, я даже побоялась, что тоже слягу рядом с Валентиной.

Завершила свой рассказ Екатерина и предложила выпить за интеллигентных людей и выдержку. Потом мы пили за здоровье, за любовь без обмана и т.д.

Наш разговор затянулся до утра. Мы перешли на «Ты» и поняли, что мы настоящие подруги. Ведь мы никогда не ссорились и не подводили друг друга, никогда не судачили и не сплетничали ни о друг друге ни о других. И вообще наши взгляды почти во всем совпадают…

Утром приняв душ и выпив крепкий кофе, мы пошли в больницу.

В палате наши больные сидели за столом и пили чай с пирожными.

У Валентины был осмысленный взгляд, она уже начала здраво осмысливать происходящее.

— Здравствуйте.

Сказали мы в два голоса.

— Доброе утро.

Ответили нам два голоса одновременно.

— Катя, я решила подать на развод. У меня условие, чтобы Андрей отказался от отцовства. Это возможно?

Сказала решительно Валентина.

— Хорошо, завтра я поговорю с адвокатом.

Ответила ей сестра.

Они обнялись изаплакали, громко как маленькие дети.

Мы с мамой ушли на улицу, чтобы не мешать сестрам общаться.

На следующий день разводом Валентины и Андрея начали заниматься адвокаты.

Оказалось, что мама уже наняла Андрею адвоката, но они не могли установить местонахождение Валентины. Это и было причиной ее появления в кабинете Екатерины со «столь убедительной» речью.

Через неделю Валентину и мою маму выписали из больницы, а я уехала к себе домой, мненадо было выходить на работу.

С Екатериной мы созванивались по телефону, периодически разговаривали по скайпу.

Екатерина рассказывала о дальнейшей судьбе своей сестры.

Из ее слов мне стало известно, что Валентина развелась с Андреем, он отказался от отцовства. Я не вникала в юридические премудрости.

Она защитила кандидатскую, а затем и докторскую диссертации.

Пошла работать преподавателем в свой родной университет.

Ее бывший жених Александр уехал в Португалию сразу же после свадьба Валентины и Андрея. Жил и работал там 6 лет. Затем приехал погостить к родителям и пошел навестить коллег в университет. Там случайно узнал о том, что Валентина работает преподавателем и одна растит сына.

Вечером Александр пришел в гости к родителям Валентины, она была там с сыном Виктором.

Он подарил Виктору ноутбук, а Валентине и ее маме – цветы.

Первый разговор Александра с Виктором вся семья знает наизусть, потому что они ежегодно отмечают день своего знакомства, называют его днем рождения семьи и пересказывают все слово в слово.

Из их слов все было так.

Александр обратился к мальчику.

— Виктор, покажи мне свою комнату.

— Пошли покажу. А ты кто?

— Я твой папа. Тебе разве не рассказывали, что я живу и работаю в другой стране.

— Да я однажды подслушал в садике разговор няни и воспитательницы, они говорили, что мой папа за границей деньги «заколачивает». Но мне очень не понравилось слово «заколачивает» и я не стал рассказывать об этом маме. Значит это ты? А почему ты так долго не приезжал?

— Прости, так получалось. Я завтра снова уеду не надолго, а потом вернусь навсегда. Ты к тому времени должен освоить ноутбук.

— Без проблем. А ты не обманешь? Если честно, я тебя очень ждал.

— Нет не обману. Честное слово.

Пока эти двое общались, мама накрывала на стол, а Валентина сидела озадаченная неожиданным визитом Александра.

Александр вышел из комнаты Виктора, положил на стол перед Валентиной кольцо и сказал.

— Валюша, ты же знаешь, что я тебя очень люблю. Не говори мне сейчас ничего, я завтра улетаю в Лиссабон, мне необходимо завершить кое-какие дела. Вернусь через два месяца, тогда и дашь ответ. Спасибо за сына. Мы уже познакомились, очень умный и хороший парень.

— Папа, когда ты уезжаешь? Я хотел бы тебя проводить. Жаль у нас скоро утренник, я там должен выступать. Если бы не утренник, я бы обязательно поехал вместе с тобой.

— Я завтра очень рано уезжаю, ты еще будешь спать. Ты помнишь наш уговор? Изучай!

— Да что там изучать? Легкотня.

Уверенно ответил мальчик.

Он подошел и пожал мужчине руку.

Александр поцеловал Валентине руку.

— До свидания!

Сказал и направился к выходу.

— А чай?

Спросила мама.

— В следующий раз. Спасибо!

Гость ушел. Все молчали.

Через два месяца Александр вернулся из Португалии, они с Валентиной поженились. Вскоре у них родилась дочь Ира.

Прошло много времени.

Уже нет в живых наших родителей. Мы с мужем вернулись жить в родной город.

Я и Екатерина пенсионерки. Наши дети выросли. Все праздники и дни рождения мы отмечает тремя семьями. Я с мужем, Екатерина с мужем и Валентина с мужем. Иногда к нам присоединяются дети и мои внуки.

Валентина работает ректором университета, ее муж преподает в этом университете.

Виктор закончил университет, он очень талантливый программист, в настоящее время живет и работает в США. Не женился. Говорит, что в Штатах нет таких красивых девушек как его мама. Приедет жениться в Украину.

Шутит, что вынужден был стал программистом, потому что первой игрушкой, которую ему подарил папа был ноутбук.

Ирочка учится в университете.

А как сложилась судьба умного мальчика Андрея?

В Англии он не сделал карьеру, работает электриком. Со своей английской женой развелся, второй брак тоже оказался неудачным.

Надежда Константиновна жива, ей уже почти 90 лет, она старенькая и одинокая. Муж ее умер. Сын по каким-то причинам не может ее забрать к себе в Англию. Говорят, что она в свои годы летает на самолете в гости к сыну. Андрей так ни разу и не приезжал на родину.

Вот такая история о капельке счастья.

Мы всегда думаем, что в кино нам показывают истории, придуманные сценаристами и режиссерами, а в жизни все проще.

Ничего подобного.

Наша реальность куда сложнее и сценарий этот пишет наша судьба. Нам же остается лишь достойно проживать эту реальность и находить разумные решения.








Крапелька щастя

Крапелька щастя.Такий напис був на портреті господині великого затишного будинку Валентини.Портрет був написаний невідомим художником.На ньому зображено дуже красиве жіноче обличчя зі сльозами в очах.Такою була Валентина під час нашої першої зустрічі.Але до чого були сльози?

— Дивна назва у портрета? Ви теж так подумали, але не питаєте?

Поцікавилася господиня портрета.

— Художник, який писав цей портрет сказав мені, що крапелька щастя — це сльоза закоханої жінки дивиться в очі коханого.

Після цих слів вона розсміялася, але її очі залишилися дуже сумними.

— Правда мама дуже красива і загадкова на цьому портреті? Я його сфотографував і зробив таку заставку на своєму комп'ютері.Це завжди мені нагадує будинок і нашу дружну сім'ю.

Сказав дорослий син Валентини Віктор, який недавно приїхав з США відвідати батьків.

— Дуже красива.Портрет незвичайний.

Відповіла я і придивилася до дати, яка була вказана на портреті.

Цей портрет наштовхнув мене на думку розповісти про події в житті Валентини, які відомі тільки мені і її рідним.

Це зараз Валентина — доктор наук, ректор університету, господиня великого і затишного будинку, турботлива, любляча дружина і мама.А я знаю її майже 30 років, під час нашого знайомства вона була молодою, розумною і недосвідченою дівчиною.

Майже 30 років тому сестра Валентини Катерина була керівником однієї великої фірми.По роботі мені доводилося з нею часто спілкуватися.Не можу сказати, що ми були близькими подругами, у нас були рівні ділові відносини.Крім робочих моментів, ми могли іноді поговорити про моду, про дітей, випити по чашці кави з коньяком… і не більше.

Одного разу зайшовши по роботі в кабінет до Катерини, я побачила там дуже красиву дівчину.У дівчини були великі сині очі і пишні руде волосся.

— Дуже красива дівчина.Яке гарне і незвичайне поєднання кольору очей і волосся.

Подумала я.

— Моя молодша сестра Валентина.Вона закінчує в цьому році університет, а поки буде проходити в нашій бухгалтерії переддипломну практику.

Представила мені дівчину Катерина.

— Дуже приємно.Нам дуже потрібні такі красиві бухгалтера, а то сумно заходити в бухгалтерію.

Пожартувала я.

В цей час зайшла Надія Костянтинівна, яка працювала помічником керівника, тобтоКатерини.Не дивлячись на те, що помічниця була значно старша за свого керівника, Катерина її дуже цінувала.Надія Костянтинівна мала дві вищі освіти — педагогічну і економічну, крім російської, досконало володіла українською, англійською та грецькою.Була дуже виконавчою, працьовитою, вимогливою до себе та інших.У неї був вишуканий діловий стиль одягу, завжди красиво укладене волосся і непомітний макіяж.

— Надія Костянтинівна, — це моя сестра Валентина, студентка університету, вона буде проходити у нас переддипломну практику.Проведіть, будь ласка її в бухгалтерію.

Звернулася Катерина до своєї помічниці.

— Добре.Ходімо зі мною.

Відповіла лаконічно Надія Костянтинівна.

Вони з Валентиною пішли.

Незабаром я переїхала жити і працювати в інше місто.З Катериною ми підтримували стосунки і часто спілкувалися по телефону.

Одного разу вона подзвонила і повідомила мені новина, що її сестра Валентина вийшла заміж за Андрія сина Надії Костянтинівни.

— У них просто неземна любов.Можуть годинами сидіти, тримаючись за руки і дивитися один одному в очі.Надія Костянтинівна кожен день бігає до них в гості, носить тортики і їжу.У неї це єдина пізня дитина.Боїться, що молода дружина не зможе його гідно нагодувати.Мені здається, що Валентина вже вагітна.Але я не обтяжую її своїми питаннями.

Повідомила мені новина Катерина.

— Передайте мої вітання Валентині та Андрію.Бажаю їм любові і взаєморозуміння.Нехай бережуть один одного і свою любов.

Минуло ще два роки.

Одного разу моя мама по телефону повідомила, що лежить в лікарні.У неї проблеми з серцем.

Мені довелося приїхати в рідне місто, щоб провідати маму і поговорити з лікарями.

По приїзду я відразу ж пішла до мами в лікарню.Крім моєї мами в палаті перебували ще одна жінка.Вона лежала на ліжку в дуже красивому спортивному костюмі, відвернувшись до стінки, не відповівши на моє вітання і ніяк не реагуючи на те, що відбувається в палаті.

Я сходила поговорити з лікарем в ординаторську і знову повернулася до мами.

В цей час в палату зайшла медсестра, щоб поставити крапельницю жінці, яка так байдуже лежала на ліжку.Медсестра довго вмовляла хвору поки та лягла на спину і їй підключили крапельницю.

Уже прощаючись з мамою, я випадково глянула на хвору.Вона мені здалася знайомою.Придивившись, я впізнала Валентину.Вигляд у неї був не дуже ....

— Валя, здрастуйте.Ви мене пам'ятайте? Ми знайомилися в кабінеті у Вашої сестри.Я ще говорила, що нам потрібні гарні бухгалтера.Що Ви тут робите така молода і красива?

Звернулася я до Валентини.

Вона подивилася на мене своїми синіми очима, кивнула і відвернула обличчя до стінки.

— Валюша нічого не говори, все нормально, все добре.

Шепотіла моя мама, підійшовши до ліжка Валентини і зробила жест в мою сторону, щоб я виходила.

Я вийшла з палати, мама вийшла за мною.

— Ти її не допитуйся ні про що.У неї нервовий зрив, вона ні з ким не розмовляє, нічого не їсть.Катерина привезла її ледве живу, у неї відкрилася блювота, вона без кінця плакала.З нею працює психотерапевт.Здається неприємності з чоловіком.Але я не цікавилася.Медсестри пліткували про те, нібито чоловік Валентини приїхав з Англії і привіз з собою наречену, щоб познайомити її з батьками.Я налякала медсестер, що поскаржуся на них лікаря.Тепер мовчать.

Повідомила мені мама.

— Добре, мамо.Іди лягай.Завтра прийду.

Я поцілувала маму і поїхала в батьківську квартиру.

Увечері мені подзвонила Катерина.

— Доброго дня! Дуже рада, що Ви приїхали на батьківщину.Приходьте до мене в гості поговоримо як раніше, я розповім про Валю.Їй нарешті стало краще.Сьогодні вона з'їла кілька ложок бульйону і запитала про сина.Я не можу ні з ким обговорювати цю ситуацію, а душа дуже болить.Завтра субота, чекаю Вас о 15 годині у себе вдома.

По голосу Катерини, я зрозуміла, що з Валентиною щось сталося не дуже хороше.

— Добре, я обов'язково прийду.

Пообіцяла я.

На наступний день я з ранку пішла в лікарню до мами.

— Добрий ранок!

Сказала я, зайшовши в палату.

Валентина лежала на ліжку, повернувшись обличчям до стіни.Почувши моє вітання, вона підвелася і повернулася до мене обличчям.

— Доброго дня.

Сказала вона ледь чутно і знову лягла в «вихідне становище».

Ми з мамою походили по лікарняному скверику, потім години дві посиділи на лавочці біля лікарняного корпусу.Згадували приємні моменти з життя нашої родини, поговорили про моїх дітей і т.д.

Побачивши, що мама втомилася, я провела її до дверей палати.Вона пішла відпочивати і приймати ліки, а я відправилася в магазин.

Рівно о 15-й годині я зателефонувала у двері квартири Катерини.

— Здрастуйте, як я рада Вас бачити.

Сказала Катерина, відкривши двері.

Ми обнялися, Катерина розплакалася дуже голосно і заголосила зовсім по — жіночому.

— Що сталося? Все буде добре, все проходить.Всі проблеми — це лише наші уроки, ми все вирішимо і все подолаємо.

Я її гладила по голові, по спині і вмовляла заспокоїтися.

— Вибачте — це нерви.Я ж не можу ні з ким поговорити, треба тримати марку сильної жінки, у якої завжди все добре.

Сказала Катерина, трохи заспокоївшись.

— Проходьте, я вже накрила стіл.

Ми пройшли в кімнату.Там був стіл з усілякими смаколиками.

Я виклала коньяк, коробку цукерок і фрукти.

Сіли за стіл, випили по чарочці коньяку і розговорилися.Спочатку Катерина мені розповіла про наших спільних знайомих, про роботу і дітей.Я поділилася своїми новинами.

Все було як раніше.Розмова двох жінок про все і ні про що.

Години через дві нашого спілкування Катерина зважилася розповісти про свою сестру.

Після мого знайомства з Валентиною і до цього дня відбулися наступні події.

Валентина пройшла практику на фірмі Катерини, захистила диплом і стала працювати заступником головного бухгалтера в цій же фірмі.Вона була розумною дівчиною, закінчила школу з медаллю, університет — з червоним дипломом, на роботі у неї теж було все відмінно.

Валентина зустрічалася з Олександром, викладачем університету, розумним, порядним і добрим хлопцем.Вони подали заяву в ЗАГС і вже була призначена дата весілля.І все б було як треба, якби не випадок.

В один фатальний день Валентина з двома університетськими подругами за старою звичкою сиділи в студентському кафе, пили каву і розмовляли.Туди зайшли три студента.Серед них був дуже красивий високий, спортивний, кароокий хлопець.

Хлопці сіли за сусідній столик і як буває у молоді почали жартувати з дівчатами.Хто де вчаться, на якому факультеті, курсі та ін. Мовчав тільки «красавчик».

В результаті познайомилися і вирішили прогулятися.

Мовчазного красеня звали Андрій.Він не зводив очей з Валентини і їй він дуже сподобався.

Хлопчаки поспішали на тренування, а дівчата поспішали на фітнес, тому незабаром всі розбіглися по своїх справах.

Через кілька днів Валентина зайшла в приймальню Катерини і побачила там Андрія.

— Привіт.Що ти тут робиш?

Здивувалася дівчина.

Андрій стояв мовчки і дивився на неї закоханими очима.

— Ніколи не бачив такої красивої дівчини.Я вас кохаю.

Прошепотів він.

— Ти що?

Здивувалася Валентина.

З кабінету Катерини вийшла Надія Костянтинівна.

— Доброго дня.

Звернулася вона до Валентини.

— Синочку ти давно мене чекаєш?

Запитала вона у Андрія.

Валентина пішла в кабінет до Катерини.

— Дивний син у Надії Костянтинівни.Бачить мене вдруге і вже освідчився в коханні.

З порога оголосила Валентина.

Сестри пожартували з цього приводу і обговорили підготовку до майбутнього весілля.

Увечері після роботи біля офісу Валентину зустрічав Андрій з букетом квітів.

— Я вас кохаю.Я вас кохаю.

Без кінця повторював він.

— Може спочатку перейдемо на «Ти»?

Запропонувала дівчина.

Потім вони гуляли до ранку, а через два тижні всім оголосили про свою велику любов.

Весілля Валентини з Олександром була відмінено.Через два місяці вона вийшла заміж за Андрія.

В ЗАГС з квітами прийшов колишній наречений.

— Валя, подумай добре.Що ти робиш? Ти ж розумна дівчина.Це безумство, а не любов.Я почекаю, коли до тебе повернеться розум.Я тебе люблю і буду любити завжди.Я тебе буду чекати скільки доведеться.

Олександр подарував квіти нареченій і пішов.

Весілля була нечисленним, тільки родичі і близькі друзі.Всі веселилися, а Надія Костянтинівна сиділа мовчки з виразом обличчя вчительки, якій зірвали урок.

Молоді поселилися в двокімнатній квартирі бабусі.Сама бабуся пішла жити в будинок батьків Катерини і Валентини.

Любов була «неземна».Наречені весь вільний час проводили разом, годинами сиділи взявшись за руки і дивлячись один одному в очі, цілодобово у вихідні дні валялися в ліжку.

Вранці замість будильника їх будила Надія Костянтинівна, яка привозила своєму синочку сніданок, пиріжки і тортики.

Андрій навчався на останньому курсі університету, а потім хотів вступати до аспірантури.Надія Костянтинівна народила його майже в 40 років.Вона обожнювала свою єдину дитину, вчила з ним уроки до самого шкільного випускного, контролювала його навчання в університеті.Він завжди вчився тільки на відмінно і був маминою гордістю.Після одруження мамина опіка не зменшилася ....

Валентина завагітніла, вагітність була складною, хлопчик народився недоношеним і дуже слабким.Сина назвали Віктор.

Андрію треба було готуватися до захисту диплома, а вдома маленька дитина, що вимагає підвищеної уваги.

І тут любляча мама Надія Костянтинівна запропонувала оптимальний вихід.

Вона прийшла в квартиру молодої сім'ї і оголосила, що Андрію треба поки пожити вдома у батьків, підготуватися до дипломної.У Валентини адже диплом вже є, а Андрію його ще треба отримати.Аргумент був вагомим.

Слухняний синочок Андрійко зібрав свої підручники і переїхав до рідної домівки, а Валентина залишилася одна з маленькою дитиною.Перечити свекрухи не було сенсу.Андрію дійсно треба було готуватися до захисту диплома.

Так минуло два місяці.Андрій дзвонив по кілька разів на день, іноді навіть приїжджав.

Він отримав диплом і після цього цілий тиждень не дзвонив дружині і не приїжджав.

Маленький Віктор застудився, у нього піднялася температура.Валентина була зайнята дитиною вдень і вночі.Кілька разів викликала лікаря.

І тут пролунав фатальний дзвінок.Дзвонила співробітниця з фірми.

— Валентина Василівна Ваш чоловік через дві години відлітає до Києва, а потім до Англії.Надія Костянтинівна поїхала його проводжати.

Валентина впустила телефон ....

Важко уявити її стан.

Вона зателефонувала Катерині.

— Катя дай мені машину з водієм треба з'їздити в лікарню на консультацію.

Катерина нічого не підозрюючи викликала водія і дала йому доручення поїхати з Валентиною.

Зі слів водія Катерина дізналася, що вони замість лікарні поїхали в аеропорт.

Зайшовши в будівлю аеропорту побачили, що Андрій вже проходить реєстрацію на рейс до Києва.

Осторонь його чекає мама.

Після реєстрації, Андрій підійшов до Надії Костянтинівні і дуже весело її щось почав розповідати.Потім він повернув голову в бік.

Неподалік стояла Валентина з дитиною на руках.Вона мовчки дивилася на Андрія, Вітя мирно спав.

Андрій змінився в обличчі, підбіг до Валентини і обійняв її.

— Я тебе дуже люблю.Так треба.Я зароблю гроші і ми будемо жити щасливо.Мама каже, що мені треба робити кар'єру ....

Кричав він.

Валентина розвернулася і пішла до виходу.

— Я тебе люблю.Я буду тобі писати і телефонувати.Я скоро приїду….

Чулося їй у слід.

Валентина сіла в машину і водій відвіз її додому.Потім він подзвонив Катерині.

— Катерина Василівна, у Вашої сестри неприємності.Вона не їздила в лікарню.

І розповів про те, що відбувалося в аеропорту.

Катерина приїхала в квартиру сестри.Двері були не замкнені, Валентина лежала на дивані і байдуже дивилася в стелю.У ліжечку голосно плакав Віктор.

Катерина взяла дитину на руки і подзвонила батькам.

Приїхали батьки, всі заспокоювали Валентину як могли.Потім на сімейній раді вирішили, що мама звільниться з роботи і буде няньчити Вітю, а Валентина вийде на роботу.Інакше вона зійде з розуму сидячи одна вдома з дитиною.А поки Валентина з малюком переїдуть жити до рідної домівки.

Після того як дитині виповнилося шість місяців, Валентина вийшла на роботу, маленький Вітя до приходу мами з роботи був з бабусею.

Андрій дзвонив, писав в скайпі, майже кожен день розмовляв з Валентиною по скайпу.Все спілкування починалися зі слів: «Я тебе дуже люблю».

Він пояснив, що його як молодого спеціаліста запросили на 2-літнє стажування до Англії.

Спочатку все вирішили, що запрошення і від'їзд сталися не без участі розумної мами… Але все виявилося ще заплутаніше.

Надія Костянтинівна як колись працювала у Катерини.Ні Катерина, ні її батьки і тим більше ні Валентина не висловили в її адресу жодного докору.Вона іноді відвідувала онука, але великої любові до нього не проявляла.

Минуло два роки.Валентина, в таємниці від інших і себе, чекала повернення Андрія.

І ось у вихідний день на телефон Валентини зателефонувала та-ж «доброзичлива» співробітниця.

— Валентина Василівна Ви в курсі, що Ваш чоловік приїхав до батьків з «англійською» нареченою.Надія Костянтинівна навіть взяла відпустку заради такої події

Голос замовк.

Валентина відключила телефон.

Вона деякий час мовчала, потім заплакала і стала кидати на підлогу все що попадеться під руки, потім у неї почалася блювота.

— Ні! Ні! Ні.

Кричала Валентина нелюдським голосом на весь будинок.

Перелякані батьки викликали Катерину і швидку допомогу.

Ніхто не міг зрозуміти, що відбувається.

Коли приїхав лікар швидкої допомоги зробив укол заспокійливого Валентині, і та через деякий час заснула.Швидка виїхала.

Батьки пояснили Катерині, що все сталося після таємничої розмови по телефону.

Катерина зателефонувала на останній номер в телефоні Валентини, представилася і запитала — про що була розмова з її сестрою.

— Та ні про що.Я всього лише повідомила їй, що Андрій приїхав з Англії з нареченою.З Вашої сестрою він розлучиться і одружується на англійці.Він хоче жити і зробити кар'єру в цивілізованій країні.

Відповів веселий голос.

Телефон відключився.

— Так ось чому Надія Костянтинівна пішла у відпустку!

Прошепотіла Катерина.

Вона пояснила ситуацію батькам.Попросила їх, що б не надумали дзвонити Надії Костянтинівні, а тим більше Андрію.

Вранці батьки поїхали відпочивати на море з маленьким Віктором і двома дочками Катерини.Через тиждень до них приєднався чоловік Катерини, тому, що дідусеві та бабусі важко було справлятися з трьома дітьми.

Валентина нічого не їла, навіть не пила воду вона лежала на дивані, дивилася в стелю, мовчала і плакала.

Катерина була змушена відвезти сестру лікарню.

Головний лікар був другом сім'ї, були залучені кращі лікарі, викликали консультанта з Києва, з Валентиною працював психотерапевт.

Як з'ясувалося, моя мама була в «змові» з Катериною.Вона сама запропонувала свою допомогу і тому лягла в лікарню підлікувати серце.Головним її завданням було спостерігати за Валентиною, захищати її від «добрих людей», не допустити зустріч з великим закоханим і його мамою.

Я не образилася ні на свою маму, ні на Катерину, тому що сама вчинила б так само.

— А що Андрій?

Запитала я, дослухавши розповідь.

— Андрій прийшов на квартиру до Валентини, йому ніхто не відчинив двері.Він пішов в будинок її батьків, там теж нікого.На обох дверях він написав фломастером: «Валя, я тебе люблю».Повернувся додому і, напевно, вони з мамою обговорювали свої подальші дії.А найцікавіше сталося вчора, в п'ятницю.Відчиняються двері в моєму кабінеті, вбігає Надія Костянтинівна і починає кричати, що моя сестра зіпсувала життя її синові.Він такий розумник, він її кровинка, він її душа, він повинен жити в Англії, він гідний справжньої леді… і моя сестра просто зобов'язана дати йому розлучення… Нехай не сподівається на аліменти і на його гроші.Потім вона оголосила, що вони не можуть знайти мою сестру і що вона звільняється з роботи.

Кричала ..., стукала по столу кулаком, потім кинула переді мною заяву.Я їй подала склянку з водою, накапала в воду корвалол і запропонувала випити.Спокійним голосом поцікавилася чи не переплутала вона дійових осіб в цьому спектаклі, пообіцяла, що моя сестра обов'язково дасть розлучення Андрію і попросила покинути службовий кабінет.

Після її відходу мене колотило так, я навіть побоялася, що теж зляжу поруч з Валентиною.

Завершила свою розповідь Катерина і запропонувала випити за інтелігентних людей і витримку.Потім ми пили за здоров'я, за любов без обману і т.д.

Наша розмова затягнувся до ранку.Ми перейшли на «ти» і зрозуміли, що ми справжні подруги.Адже ми ніколи не сварилися і не підводили одне одного, ніколи не говорили і не пліткували ні про один одного ні про інших.І взагалі наші погляди багато в чому збігаються ...

Вранці прийнявши душ і випивши міцну каву, ми пішли в лікарню.

У палаті наші хворі сиділи за столом і пили чай з тістечками.

У Валентини був осмислений погляд, вона вже почала тверезо осмислювати те, що відбувається.

— Доброго дня.

Сказали ми в два голоси.

— Добрий ранок.

Відповіли нам два голоси одночасно.

— Катя, я вирішила подати на розлучення.У мене умова, щоб Андрій відмовився від батьківства.Це можливо?

Сказала рішуче Валентина.

— Добре, завтра я поговорю з адвокатом.

Відповіла їй сестра.

Вони обнялися і заплакали, голосно як маленькі діти.

Ми з мамою пішли на вулицю, щоб не заважати сестрам спілкуватися.

На наступний день розлученням Валентини та Андрія почали займатися адвокати.

Виявилося, що мама вже найняла Андрію адвоката, але вони не могли встановити місцезнаходження Валентини.Це і було причиною її появи в кабінеті Катерини з «настільки переконливою» промовою.

Через тиждень Валентину і мою маму виписали з лікарні, а я поїхала до себе додому, мені треба було виходити на роботу.

З Катериною ми зідзвонювалися по телефону, періодично розмовляли по скайпу.

Катерина розповідала про подальшу долю своєї сестри.

З її слів мені стало відомо, що Валентина розлучилася з Андрієм, він відмовився від батьківства.Я не вникала в юридичні премудрості.

Вона захистила кандидатську, а потім і докторську дисертації.

Пішла працювати викладачем в свій рідний університет.

Її колишній наречений Олександр поїхав до Португалії відразу ж після весілля Валентини та Андрія.Жив і працював там 6 років.Потім приїхав погостювати до батьків і пішов провідати колег в університет.Там випадково дізнався про те, що Валентина працює викладачем і одна ростить сина.

Увечері Олександр прийшов в гості до батьків Валентини, вона була там з сином Віктором.

Він подарував Віктору ноутбук, а Валентині і її мамі — квіти.

Перша розмова Олександра з Віктором вся сім'я знає напам'ять, тому що вони щорічно відзначають день свого знайомства, називають його днем народження сім'ї і переказують все слово в слово.

З їх слів все було так.

Олександр звернувся до хлопчика.

— Пане Вікторе, покажи мені свою кімнату.

— Пішли покажу.А ти хто?

— Я твій тато.Тобі хіба не розповідали, що я живу і працюю в іншій країні.

— Так я одного разу підслухав в садку розмова няні і виховательки, вони говорили, що мій тато за кордоном гроші «забиває».Але мені дуже не сподобалося слово «забиває» і я не став розповідати про це мамі.Значить це ти? А чому ти так довго не приїжджав?

— Прости, так виходило.Я завтра знову поїду ненадовго, а потім повернуся назавжди.Ти на той час повинен освоїти ноутбук.

— Без проблем.А ти не обдуриш? Якщо чесно, я тебе дуже чекав.

— Ні не обману.Чесне слово.

Поки ці двоє спілкувалися, мама накривала на стіл, а Валентина сиділа спантеличена несподіваним візитом Олександра.

Олександр вийшов з кімнати Віктора, поклав на стіл перед Валентиною кільце і сказав.

— Валюша, ти ж знаєш, що я тебе дуже люблю.Не говори мені зараз нічого, я завтра відлітаю в Лісабон, мені необхідно завершити деякі справи.Повернуся через два місяці, тоді і даси відповідь.Спасибі за сина.Ми вже познайомилися, дуже розумний і хороший хлопець.

— Папа, коли ти їдеш? Я хотів би тебе провести.Шкода у нас скоро ранок, я там повинен виступати.Якби не ранок, я б обов'язково поїхав разом з тобою.

— Я завтра дуже рано їду, ти ще будеш спати.Ти пам'ятаєш нашу умову? Вивчай!

— Та що там вивчати? Легкотня.

Впевнено відповів хлопчик.

Він підійшов і потиснув чоловікові руку.

Олександр поцілував Валентині руку.

— До побачення!

Сказав і попрямував до виходу.

— А чай?

Запитала мама.

— Наступного разу.Дякуємо!

Гість пішов.Всі мовчали.

Через два місяці Олександр повернувся з Португалії, вони з Валентиною одружилися.Незабаром у них народилася дочка Іра.

Пройшло багато часу.

Вже немає в живих наших батьків.Ми з чоловіком повернулися жити до рідного міста.

Я і Катерина пенсіонерки.Наші діти виросли.Усі свята і дні народження ми відзначає трьома родинами.Я з чоловіком, Катерина з чоловіком і Валентина з чоловіком.Іноді до нас приєднуються діти і мої онуки.

Валентина працює ректором університету, її чоловік викладає в цьому університеті.

Віктор закінчив університет, він дуже талановитий програміст, в даний час живе і працює в США.Не одружився.Каже, що в Штатах немає таких красивих дівчат як його мама.Приїде одружитися в Україні.

Жартує, що змушений був стати програмістом, тому що першою іграшкою, яку йому подарував тато був ноутбук.

Ірочка вчиться в університеті.

А як склалася доля розумного хлопчика Андрія?

В Англії він не зробив кар'єру, працює електриком.Зі свого англійської дружиною розлучився, другий шлюб теж виявився невдалим.

Надія Костянтинівна жива, їй вже майже 90 років, вона старенька і самотня.Чоловік її помер.Син з якихось причин не може її забрати до себе в Англію.Кажуть, що вона в свої роки літає на літаку в гості до сина.Андрій так жодного разу і не приїжджав на батьківщину.

Ось така історія про крапельку щастя.

Ми завжди думаємо, що в кіно нам показують історії, придумані сценаристами і режисерами, а в житті все простіше.

Нічого подібного.

Наша реальність куди складніше і сценарій цей пише наша доля.Нам же залишається лише гідно проживати цю реальність і знаходити розумні рішення.

Автор: Любов Денисенко

Переклала на українську мову26.04.19              11.30

 

Прочли стихотворение или рассказ???

Поставьте оценку произведению и напишите комментарий.

И ОБЯЗАТЕЛЬНО нажмите значок "Одноклассников" ниже!

 

0
15:42
712
RSS
Нет комментариев. Ваш будет первым!