Михаил Жванецкий, миниатюра «Нашим женщинам»

Обращение Михаила Жванецкого к женщинам

Женщины, подруги, дамы и девушки! В чем радость и прелесть встреч с вами? Почему вы созданы такими? Нежная кожа, эти глаза, эти зубы и волосы, которые пахнут дождем. Этот носик и суждения по различным вопросам.

Товарищи женщины, дамы и девушки! Назад! Вы уже доказали: вы можете лечить, чинить потолки, собирать аппараты, прокладывать кабель. Хватит! Назад! Обратно! В поликлиниках женщины, в гостиницах женщины, в ресторанах женщины, в цехах женщины. Где же прячутся эти бездельники? Она ведет хозяйство, она прописывает мужа и сидит в техническом совете. Она и взрослеет раньше, и живет дольше. У нас в новых районах одни старушки, где же старики?.. А вот бездельничать не надо, будем долго жить. Пьем, курим, играем в домино, объедаемся, валяемся на диванах, а потом же в претензии — мало живем. Морщины в тридцать, мешки у глаз в тридцать пять, живот в сорок. Кто нами может быть доволен? Только добровольцы. Лев пробегает в день по пустыне сотни километров. А волк? Все носятся по пустыне, ищут еду. Поел — лежи. А у нас поел — лежи, не поел — лежи. У льва есть мешки под глазами? А брюхо? Имей он брюхо, от него бы сбежала самая унылая, самая дряхлая лань.

Они, конечно, зарабатывают больше нас, наши женщины, с этим мы уже смирились.

Они выглядят лучше, с этим мы тоже смирились. Они одеваются красивее. Сейчас мы пытаемся что-то предпринять — жабо, кружевные воротнички, броши на шее… Ну куда?! С лысиной на голове и брошью на шее далеко не уедешь. А какие у нас походки от долгого лежания на диванах и сидения в креслах на работе? Вы видели эти зады, черпающие землю?.. А зубы — от курения, употребления соленого, сладкого. Горького и противного. А глаза, в которых отражается только потолок.

Наши милые дамы, наше чудо, наше украшение. Вставать рано, собирать детей и этого типа на работу. Самой на бегу проглотить маленький кусочек, успеть причесаться, кое-что набросать на лицо. Прийти на работу — и выглядеть. И в обед занять очередь в четырех местах и все успеть. И прибежать домой, накормить детей и этого типа. И бегать, и вытирать, и шить, и починять.

А утром будильник только для тебя. Для тебя будильник, как для тебя огонь плиты, для тебя толпа и давка, для тебя слова, шипящие сзади. А ты поправишь прядку, и бегом. И любят тебя как раз не за это: к этому привыкли. Любят за другое — за кожу твою, за ресницы твои, за губы, и слабость, и нежность твою. И тебе еще надо умудриться, пробегая в день пятьдесят километров, оставаться слабой. И ты умудряешься: пойди пойми, что главное. И я тебя люблю за все. Только прошу, остановись на бегу — на работе, дома, встань стройно, посмотри в зеркало, поправь что-то в лице. Чуть сделай губы, чуть глаза, реснички вперед и наверх, покачайся на красивых ногах и опять… А мы ждем тебя. Ждем всюду. С букетиком и без. Со словами и молча. На углу и дома. Приходи! И в дождь, и в снег… И — не все ли равно!..

© Михаил Жванецкий, миниатюра «Нашим женщинам»

Звернення Михайла Жванецького до жінок

Жінки, подруги, пані та дівчата! У чому радість і красу зустрічей з вами? Чому ви створені такими? Ніжна шкіра, ці очі, ці зуби і волосся, які пахнуть дощем.Цей носик і судження з різних питань.

Товариші жінки, пані та дівчата! Назад! Ви вже довели: ви можете лікувати, лагодити стелі, збирати апарати, прокладати кабель.Досить! Назад! Назад! У поліклініках жінки, в готелях жінки, в ресторанах жінки, в цехах жінки.Де ж ховаються ці нероби? Вона веде господарство, вона прописує чоловіка і сидить в технічній раді.Вона і дорослішає раніше, і живе довше.У нас в нових районах одні старенькі, де ж люди похилого віку?… А ось байдикувати не треба, будемо довго жити.П'ємо, куримо, граємо в доміно, об'їдаємося, валяємося на диванах, а потім же в претензії — мало живемо.Зморшки в тридцять, мішки у очей в тридцять п'ять, живіт в сорок.Хто нами може бути задоволений? Тільки добровольці.Лев пробігає в день по пустелі сотні кілометрів.А вовк? Всі носяться по пустелі, шукають їжу.Поїв — лежи.А у нас поїв — лежи, що не поїв — лежи.У лева є мішки під очима? А черево? Май він черево, від нього б втекла сама сумна, сама старезна лань.

Вони, звичайно, заробляють більше нас, наші жінки, з цим ми вже змирилися.

Вони виглядають краще, з цим ми теж змирилися.Вони одягаються красивіше.Зараз ми намагаємося щось зробити — жабо, мереживні комірці, брошки на шиї… Ну куди ?! З лисиною на голові і брошкою на шиї далеко не заїдеш.А які у нас ходи від довгого лежання на диванах і сидіння в кріслах на роботі? Ви бачили ці зади, що черпають землю?… А зуби — від куріння, вживання солоного, солодкого.Горького і противного.А очі, в яких відбивається тільки стелю.

Наші милі дами, наше диво, наше прикраса.Вставати рано, збирати дітей і цього типу на роботу.Самою на бігу проковтнути маленький шматочок, встигнути зачесатися, дещо накидати на обличчя.Прийти на роботу — і виглядати.І в обід зайняти чергу в чотирьох місцях і все встигнути.І прибігти додому, нагодувати дітей і цього типу.І бігати, і витирати, і шити, і лагодити.

А вранці будильник тільки для тебе.Для тебе будильник, як для тебе вогонь плити, для тебе натовп і тиснява, для тебе слова, шиплячі ззаду.А ти виправиш прядку, і бігом.І люблять тебе як раз не за це: до цього звикли.Люблять за інше — за шкіру твою, за вії твої, за губи, і слабкість, і ніжність твою.І тобі ще треба примудритися, пробігаючи в день п'ятдесят кілометрів, залишатися слабкою.І ти примудряється: піди зрозумій, що головне.І я тебе люблю за все.Тільки прошу, зупинися на бігу — на роботі, вдома, встань струнко, подивися в дзеркало, поправ щось в лиці.Трохи зроби губи, трохи очі, вії вперед і вгору, похитала на красивих ногах і знову… А ми чекаємо тебе.Чекаємо всюди.З букетиком і без.Зі словами і мовчки.На розі і вдома.Приходь!І в дощ, і в сніг… І — не все одно! ..

© Михайло Жванецький, мініатюра «Нашим жінкам».

Переклала на українську мову1.05.19      16.50