Пирс Энтони

Пирс Энтони

Писатели-фантасты, как правило, работают в каком-то одном амплуа. Большинство довольствуются трамвайно-пляжным чтивом из разряда «меньше чувств, больше денег». Немало тех, кто выдаёт крепко сбитые многотомные серии, которые обрастают армией ярых фанатов.

Некоторые плетут интеллектуальные словеса для малочисленной «продвинутой» публики. Но наш сегодняшний герой — один из немногих авторов, кто проходит по категории «и швец, и жнец, и на дуде игрец». Пирс Энтони, которому в нынешнем августе исполнилось восемьдесят лет, за свою многолетнюю творческую карьеру какой только фантастики не писал. И элитарную, и коммерческую, и сериальную. Да и стать классиком жанра умудрился...

Пирс Энтони Диллингэм Джекобе (англ. Piers Anthony Dillingham Jacob) родился 6 августа 1934 года в английском городе Оксфорд, том самом, где находится знаменитый университет.

Отец мальчика, Альфред Джекобе, был американцем, мать, Норма Шерлок, — англичанкой. Оба учились в Оксфорде, но познакомились благодаря своим духовным воззрениям, а не науке: они состояли в «Христианском обществе друзей внутреннего света», религиозном движении, более известном как квакеры. Причём общественными делами искренне верующие супруги интересовались значительно больше, нежели семьёй.

Когда в Испании началась гражданская война, Альфред и Норма отправились туда заниматься благотворительностью, оставив Пирса и его сестру в Англии на попечении няни. Решив осесть в Испании, супруги, наконец, вспомнили и о детях — так Пирс обрёл родителей, одновременно навсегда потеряв няню, которая все эти годы была самым дорогим для него человеком. Это стало для мальчугана огромной душевной травмой, которая усугубилась дальнейшими событиями. Франкистам, пришедшим к власти после гражданской войны, мутный, с их точки зрения, квакер показался подозрительным.

Всю семью Джекобсов взяли под арест, обвинив Альфреда в шпионаже и прокоммунистических симпатиях. После недолгого разбирательства его приговорили к расстрелу, но друзьям удалось подмазать кого надо, и дело ограничилось депортацией из Испании. Не желая возвращаться в Англию, которая находилась в ожидании нацистского вторжения, Альфред принял решение уехать на свою пока ещё нейтральную родину. Так в 1940 году Джекобсы отправились за океан.

Жизнь Пирса вновь перевернулась, но и это был ещё не конец. Отношения Альфреда и Нормы разладились, их брак вскоре распался. Серия испытаний пагубно сказалась на мальчике — его поразило нервное расстройство: тик, нарушения речи, недержание. Все эти проблемы сильно повредили обучению будущего писателя — чтобы получить начальное образование, ему пришлось сменить пять школ.

В дальнейшем Пирсу удалось побороть большинство своих недугов, но детство у него всё равно было не слишком радостным. Однако, когда мальчику было тринадцать, он обрёл страстное увлечение, которое полностью перевернуло его тусклую жизнь. В руки Пирса попал номер журнала Astounding Science Fiction — и перед подростком открылся невероятный мир.

Пирс глотал всякую фантастическую литературу, которую мог достать, а вскоре с ним случилось нечто, натолкнувшее его на мысль писать самому. Умерла его сестра, которая была на год младше него. Это потрясло шестнадцатилетнего Пирса — девочка была для него фактически «вторым я». И у парня возникло желание что-нибудь сказать миру — за себя и свою сестру...

Естественно, юноша сочинял свою любимую фантастику. Впрочем, поначалу писательство было для Пирса хобби, не более, хотя кое-какие юношеские наброски много лет спустя стали источником для некоторых его романов. Пока же на повестке дня стояли получение образования и поиски работы, тем более что финансовое положение Пирса, фактически брошенного родителями, было плачевным.

Закончив Годдард-колледж в Плейнфилде (штат Вермонт), Пирс принялся искать средства к существованию, и не только для себя. Дело в том, что в колледже он познакомился с Кэрол Энн Марбл, которую полюбил всем сердцем. И сразу после получения диплома сделал ей предложение. Родители Кэрол были категорически против брака с абсолютно нищим пареньком, но разве влюблённая девушка послушает родителей?

В общем, Пирс и Кэм (так писатель называет свою жену) поженились, и поначалу им пришлось несладко, тем более что новоявленная миссис Джекобе быстро забеременела. Потому после нескольких неудачных попыток получить работу Пирс записался в армию — там всё-таки регулярно платили, а Кэм, как жена военнослужащего, получила право на бесплатное медицинское обслуживание. Правда, это не помогло — первенец умер сразу после родов. Зато благодаря армейской службе Пирс получил гражданство США. В армии, кстати, будущий писатель времени не терял — он был редактором, основным автором и художником батальонной газеты.

Демобилизовавшись, Пирс переехал во Флориду, в курортный город Сент-Питерсберг, где будущий писатель недолго работал чертёжником, а затем получил диплом учителя в Университете Северной Флориды. Благодаря «корочкам» Пирсу удалось устроиться преподавателем литературы в Военно-морскую академию адмирала Фаррагута, что помогло скопить деньжат на будущее.

Весь в мечтах о литературной карьере, Пирс заключил с супругой сделку: он бросает работу и пишет фантастику, а Кэм будет его содержать, но ровно один год. Если за год Пирсу не удастся напечататься и получить хотя бы один гонорар, он оставляет мечту о литературной карьере и ищет работу, чтобы обеспечивать семью. Пирс выиграл: в апреле 1963-го журнал Fantastic Stories of Imagination напечатал его рассказ «Возможность раскаяния» (Possible to Rue). Слово не воробей — Кэм пришлось стать семейным спонсором, ведь до настоящего успеха Пирсу Энтони (так он сократил своё имя для литературной карьеры) было ещё далеко.

Несмотря на обязательства супруги, Пирс и сам около трёх лет подрабатывал учителем, попутно строча рассказы, а затем и романы, которые пытался пристроить куда только мог. Перелом случился в 1967 году, когда в жизни писателя произошло два важных события. Свет увидел его дебютный роман «Хтон», действие которого происходит на планете-тюрьме, где естественные пещеры-камеры напоминают читателю все круги ада. «Хтон» сделал имя Пирса Энтони известным среди фэндома: роман был номинирован на «Хьюго» и «Небьюлу». А ещё Энтони получил премию издательства Pyramid Books в пять тысяч долларов за рукопись романа «Сое по прозвищу „Верёвка“», который появился в печати через год.

Восхождение Энтони к вершинам фантастического Олимпа продолжалось: НФ-роман «Макроскоп» (1969), где писатель высказал целую обойму парадоксальных гипотез в самых разных областях науки, был также номинирован на «Хьюго». Номинацию на эту премию, самую престижную в американской фантастике, получил и рассказ «Выпускник». Казалось, ещё чуть-чуть — и вот они, награды, слава, уважение критиков...

И вот здесь Пирсу Энтони пришлось сделать выбор. В самом начале карьеры он был типичным автором «новой волны», зародившейся в 1960-х. Оригинальные идеи, качественный стиль, дух общественного бунтарства — вот основные приметы этого течения фантастики. Энтони сочинял яркие, нестандартные книги.

Наверное, пойди он по этому пути дальше, в копилке писателя появились бы престижные жанровые награды. Но Энтони хотелось достойно обеспечивать свою семью: после трёх неудачных родов, когда дети умирали, не прожив и пары часов, у Пирса и Кзм наконец появились две дочери, Пенелопа и Черил. Долгое время страдавший от безденежья Пирс жаждал обеспечить своим малышкам достойную жизнь без нищеты, «отогнать волка от двери», как он выражался. И кто может его за это упрекнуть?

В те времена фантастика не приносила больших гонораров. Это сейчас многие писатели зарабатывают миллионы, их регулярно приглашают на популярные ток-шоу, а портреты печатают на обложках престижных журналов. В 1960-1970-х даже самые популярные авторы фантастики (за редчайшим исключением вроде Хайнлайна) пользовались славой лишь в пределах жанрового «гетто». Да, их знал фэндом, их печатали специализированные издательства и СМИ, они получали жанровые премии. Но гонорары были лишь подспорьем (к примеру, «Хтон» принёс Энтони всего полторы тысячи долларов).

Большинство фантастов имели постоянную работу, сочиняя в свободное время. Естественно, были среди них и профессиональные авторы, но им приходилось писать откровенно коммерческую литературу, без изысков. Такие писатели не получали премий, ибо просто выдавали как можно больше чисто развлекательных текстов, живя по принципу «курочка по зёрнышку клюёт»: больше написал — больше заработал, и никак иначе. Невольно напрашиваются параллели с современной отечественной фантастикой...

Энтони резко свернул в русло чисто коммерческой фантастики и старался писать как можно больше, по два-три романа в год. Часть из них он создавал в соавторстве. В итоге за неполные десять лет вышло более двух десятков книг. Славы такой труд не приносил, богатства — тоже, но счета оплачивать удавалось.

И вот в 1977 году случился невероятный прорыв. Роман «Заклинание для хамелеона» абсолютно неожиданно стал бестселлером New York Times, то есть фактически общенациональным хитом! В последующие десять лет такого статуса удалось достичь ещё двум десяткам книг Энтони, большинство из которых были продолжениями «Заклинания». Точнее, очередными томами серии юмористического фэнтези «Ксанф», которая стала визитной карточкой писателя, застолбив ему место в истории жанра.

Пирса Энтони можно назвать «нечаянным классиком»: для юмористического фэнтези (да и всей комической фантастики в целом) он стал таким же «локомотивом», что и Терри Брукс с «Мечом Шаннары» для фэнтезийной эпопеи.

Успех Энтони сродни выигрышу в рулетку, ведь и до него появлялось отличная фантастическая юмористика — один Спрэг де Камп чего стоит! Но даже самым ярким и остроумным книгам удавалось снискать популярность лишь у ограниченного числа читателей — широкая публика эти произведения попросту игнорировала.

А вот «Заклинания для хамелеона» абсолютно неожиданно обрели любовь множества людей, которые к фантастике были, как правило, равнодушны. Более того, успех первого тома «Ксанфа» привлёк внимание издателей, которые принялись выискивать нечто схожее. Во многом благодаря этому в печать попали книги Роберта Асприна, Дугласа Адамса, Терри Пратчетта, а юмористическое фэнтези превратилось в золотое дно. Впрочем, несмотря на появление сильных конкурентов, Пирс Энтони ещё много лет был безоговорочным «королём горы».

Действие романа и цикла происходит в магической стране Ксанф — квинтэссенции жанра фэнтези. Главная новация автора заключается в том, что в Ксанфе магией одарены все существа, от людей до последней букашки. Лишь герой «Заклинания для хамелеона», простоватый, но неглупый паренёк Винк, лишён самых завалящих магических способностей. А у людей Ксанфа издревле существует закон: тех, кто до совершеннолетия не проявит свой волшебный талант, отправляют в лишённый чудес мир Обыкновению.

Оказавшись там, Винк знакомится со злым волшебником Трентом, изгнанным из Ксанфа за свои амбиции. Оба героя возвращаются в Ксанф, один с мечтой открыть свой магический дар, другой — желая стать королём… Яркий мир, увлекательные приключения, симпатичные герои, мягкий юмор, скрытые аллюзии на жизненные реалии, ненавязчивое морализаторство, множество остроумных каламбуров — всё это помогло роману завоевать читательскую любовь. Не зря это единственная книга Энтони, которая получила-таки престижную награду, Британскую премию фэнтези.

Поначалу Энтони и не думал писать цикл — «Заклинание для Хамелеона» сочинялся как отдельный роман с абсолютно законченной историей. Но статус бестселлера, естественно, изменил намерения Энтони, и он всерьёз принялся разрабатывать тему. Винк стал героем ещё одного романа, несколько книг посвящено приключениям его потомков, а затем персонажи стали меняться с калейдоскопической быстротой, хотя некоторые действуют или упоминаются почти во всех томах серии (например, добрый волшебник Хамфри).

На сегодня в цикле уже тридцать девять романов, на следующий год заявлен юбилейный, сороковой — значит, своих преданных поклонников «Ксанф» сохраняет. Однако статус бестселлера серия давно утратила, и немудрено. «Ксанф» замечательно отражает наглядную черту Пирса Энтони как сериального писателя: несмотря на фантазию автора в изобретении разных невероятных существ и на множество каламбуров, которые стали фирменной чертой цикла, большинство книг, увы, лишены малейшего намёка на оригинальность. Особенно это показательно, если сравнивать «Ксанф» с «Плоским миром» Терри Пратчетта, который построен по аналогичной схеме — без сквозного сюжета. Британскому мастеру комического фэнтези удалось избежать тематического, идейного и художественного однообразия, а вот его бывшему земляку это оказалось не под силу. Возможно, дело в степени таланта — а может, в мотивации.

Пирс Энтони «всеяден», в отличие от многих своих коллег, которые, добившись успеха в каком-нибудь жанре, редко сходят с излюбленного пути, ибо просто не рискуют спугнуть «своего» читателя. Сериалы Пирса Энтони разнообразны — и по жанрам, и по форме. Так, «Ксанф» — единственный цикл Энтони в области юмористического фэнтези. Остальные его фэнтезийные серии более серьёзны, хотя шуточки, бесспорно, встречаются и там.

Самая простая история — пенталогия «Келвин из Рада», написанная Энтони совместно с Робертом Маргруффом: авантюрное фэнтези, действие которого происходит в магическом мире, где люди отличаются формой ушей. Главный герой, «круглоухий» парень Келвин, сражается с монстрами, охотится за артефактами, встречает на своём пути экзотических персонажей, а все его приключения связаны с древним пророчеством великого волшебника Маувара. В общем, стандартный фэнтези-квест.

Более интересен цикл «ХроМагия» — нечто среднее между фэнтези героическим и эпическим. Герой, молодой воин с «говорящим» именем Хавок (Опустошение), — своеобразный антипод Конана-варвара: при феноменальных способностях бойца большинство проблем он предпочитает решать мозгами, а не мечом. И мозги Хавоку ох как нужны — ведь он становится королём царства Хром, и впереди героя ждут не только сражения, но и многочисленные тайны, заговоры и любовные авантюры.

Отметился Энтони и в исторической фантазии, куда с некоторыми оговорками можно отнести пенталогию «Геодиссея». Оговорки касаются специфического построения этого цикла: действие книг разворачивается в разные периоды человеческой цивилизации. А двое героев, мужчина и женщина, переживают многочисленные перевоплощения, не переставая поддерживать духовную связь.

Но самый значительный вклад Пирса Энтони в жанр (не считая «Ксанфа») — его технофэнтезийные серии. Наиболее масштабная и яркая из них — «Воплощения бессмертия». В недалёком будущем альтернативного мира, где наряду с технологией существует магия, несколько обычных людей совершенно случайно становятся новыми воплощениями бессмертных сил — Смерти, Времени, Судьбы, Природы, Войны, Зла. Естественно, всё это позволяет автору сполна пофилософствовать на вечные темы нравственности и морали. В цикле нет общего сюжета — каждый из героев-инкарнаций получает свою историю, однако между ними есть пересечения.

Основной семитомник Энтони писал во второй половине 1980-х, а спустя почти два десятка лет вернулся к серии с необязательным продолжением — про ещё одно воплощение, Ночь. Так было и с другим циклом, «Режим»: фактически это трилогия, куда автору вздумалось вернуться спустя восемь лет. Впрочем, истории «режимов» -параллельных вселенных, между которыми могут путешествовать люди, называемые «якорями», — достаточно автономны. Потому дополнительный роман циклу особо не повредил.

Этого, увы, нельзя сказать о серии «Начинающий Адепт». Энтони сочинил законченную трилогию, действие которой разворачивается в будущем, на райской планете Протон, куда съезжаются люди со всей Галактики ради участия в Игре. Победители этого весьма разностороннего соревнования могут существенно повысить свой статус — стать из бесправных рабов Гражданами-аристократами. Главный герой, раб Стайл, случайно попадает на параллельное отражение Протона — планету Фазу, где существует магия, которой владеют Адепты.

Таким Адептом становится и Стайл, которому предстоит разгадать тайны обоих миров. Трилогия получилась насыщенной приключениями, юмором и романтическими ситуациями. Немудрено, что она пользовалась успехом, и Энтони принялся кропать продолжения. Героями четырёх последующих романов стали дети Стайла, и это уже очень заурядное чтиво.

Вклад Пирса Энтони в фэнтези завершает весьма специфическая дилогия «Порнукопия». Это фактически порнография о мире будущего, обитатели которого помешаны на сексе. Главный герой обладает иммунитетом ко всем венерическим заболеваниям, потому не отказывает себе даже в самых извращённых удовольствиях. И однажды он встречается с суккубом, которая открывает ему дорогу в мир демонов… Вот уж где можно оттянуться!

Сочинённая Пирсом научная фантастика не менее многогранна, чем фэнтези. Самое яркое произведение этого жанра — дилогия «Атон», описание подземной тюрьмы-лабиринта, где узники влачат мучительное существование. Точнее, перед нами типичный для Энтони случай «паровозика с прицепом»: дебютный роман «Хтон» — одно из сильнейших произведений автора, которое показывает его реальный потенциал, — и сочинённый спустя почти десять лет необязательный сиквел «Фтор».

Та же схема используется в сериях «Люди и манты» и «Космический тиран». Первая описывает путешествие трёх земных учёных по таинственной планете Некре, которая идентична Земле периода палеоцена. Компанию людям составляют четверо мант — полуразумных летающих существ, обладающих невероятно острыми чувствами. Традиционный НФ-квест неожиданно оборачивается странствиями не только в пространстве, но и во времени. Автор сочинил законченную дилогию, спустя шесть лет добавив в качестве эпилога ещё один роман. Ну а история с «Космическим тираном» вообще смахивает на анекдот. Это пенталогия политической НФ о человеке, который прошёл путь с самых низов и стал диктатором Солнечной системы. И спустя пятнадцать лет после завершения цикла Энтони пишет роман «Железная дева», где показывает те же самые события, но глазами сестры титульного героя! Лёгкие деньги, что тут скажешь...

Самая масштабная НФ-серия Энтони — космическая опера «Скопление», действие которой происходит в «кластере», колонизированной человечеством области Галактики около сотни световых лег в диаметре. Сферы, места обитания людей, населяющих кластер, отличаются разным типом развития, «сферических регрессий», из-за трёх способов космических путешествий. Колонисты самых развитых сфер странствуют путём очень дорогой телепортации, средние по развитию добираются до мест обитания в гиперсне, самые бедные — обычным полётом на «кораблях поколения». Романы напрямую не связаны, события разворачиваются на протяжении многих веков. К циклу также примыкает «Таро», фактически один большой роман, разбитый для удобства издания на три тома. Ещё одна космопера Энтони, «Металлическая женщина», о киборге Элайзе, которая спасает Землю от нашествия разумных инопланетных личинок, — это также один роман, изданный в четырёх томах под отдельными названиями.

Ещё один фантастический цикл Пирса Энтони, «Боевой круг», балансирует на грани НФ и фэнтези — постапокалиптическая героика о мире через много лет после атомной войны, которая уничтожила почти всю цивилизацию. Люди построили варварское общество, где мужчины периодически сражаются друг с другом в «боевом круге», и победивший всех воин становится Императором. Эдакая «конина», но без магии...

У Пирса Энтони есть удивительная черта, которая резко выделяет его среди прочей писательской братии, — он невероятно откровенен. На личном сайте он уже пятнадцать лет размещает письма к читателям, где подробно рассказывает о своей повседневной жизни, семейных событиях, творческих планах, даже о переживаниях и мыслях. Да и к своим романам Энтони обычно прилагает специальные послесловия, где отвечает на разнообразные читательские вопросы и повествует об обстоятельствах, которые сопровождали написание книг.

Причём уровень откровенности зачастую шокирует. Так, Пирс Энтони совершенно не стесняется коммерческой направленности большинства своих творений. Понятно, что писатели рассчитывают заработать на своих опусах. Но многие ли способны, подобно Энтони, прямо сообщить, что данный конкретный роман писался, чтобы оплатить ремонт крыши авторского ранчо? Или что очередной «Ксанф» сочинён с мыслью о счетах стоматолога? Или что контракт на новый цикл позволит отправить дочь писателя в хороший колледж и купить жене новую машину? Как правило, авторы о своих гонорарах и их предназначении или полностью помалкивают, или говорят вскользь. Но Энтони оценивает свой труд как абсолютно равноправную сделку с читателем: один получает свою долю эскапизма, другой — законный гонорар. И все довольны, чего тут стесняться?

Сегодня Пирс Энтони совершено спокойно строчит кучу абсолютно проходных романов: на его счету суммарно около ста пятидесяти книг (из них почти три десятка в соавторстве). Правда, Энтони время от времени действовал как некоторые известные мастера коммерческого кино, которые, заработав на блокбастерах, снимают мейнстрим с прицелом на «Оскар». Автор «Ксанфа» периодически выдавал несериальные книги «с претензией», однако никакого особого резонанса ни одна из них так и не вызвала. Вероятно, поэтому последние попытки писателя обратить на себя внимание критиков и фэндома пришлись на середину 1990-х.

3 сентября 2009 года в семье Пирса Энтони случилась трагедия — скоропостижно скончалась старшая дочь Пенни, после чего внучка писателя, Логан, перешла на его попечение. И Энтони не преминул поделиться переживаниями со своими читателями. Возможно, это ещё одна причина его непрекращающейся популярности: Энтони относится к поклонникам как к истинным друзьям, близким людям, и получает адекватный ответ.

Все последние годы он живёт во флоридском городке Инвернесс, на собственном ранчо, и продолжает выпускать по паре романов в год. Ведь нужно отгонять от двери злого волка...

© Борис Невский

Пірс Ентоні.

Письменники-фантасти, як правило, працюють в якомусь одному амплуа.Більшість задовольняються трамвайно-пляжним чтивом з розряду «менше почуттів, більше грошей».Чимало тих, хто видає міцно збиті багатотомні серії, які обростають армією затятих фанатів.

Деякі плетуть інтелектуальні словеса для нечисленної «просунутої» публіки.Але наш сьогоднішній герой — один з небагатьох авторів, хто проходить по категорії «і швець, і жнець, і на дуді грець».Пірс Ентоні, з яким в нинішньому серпні виповнилося вісімдесят років, за свою багаторічну творчу кар'єру який тільки фантастики писав.І елітарну, і комерційну, і серіальну.Та й стати класиком жанру примудрився ...

Пірс Ентоні Діллінгем Джекоб (англ. Piers Anthony Dillingham Jacob) народився 6 серпня 1934 року в англійському місті Оксфорд, тому самому, де знаходиться знаменитий університет.

Батько хлопчика, Альфред Джекоб, був американцем, мати, Норма Шерлок, — англійкою.Обидва вчилися в Оксфорді, але познайомилися завдяки своїм духовним поглядам, а не науці: вони складалися в «Християнському товаристві друзів внутрішнього світла», релігійний рух, більш відомому як квакери.Причому громадськими справами щиро віруючі подружжя цікавилися значно більше, ніж сім'єю.

Коли в Іспанії почалася громадянська війна, Альфред і Норма вирушили туди займатися благодійністю, залишивши Пірса і його сестру в Англії під опікою няні.Вирішивши осісти в Іспанії, подружжя, нарешті, згадали і про дітей — так Пірс знайшов батьків, одночасно назавжди втративши няню, яка всі ці роки була найдорожчим для нього людиною.Це стало для хлопчика величезною душевною травмою, яка посилилася подальшими подіями.Франкістам, які прийшли до влади після громадянської війни, мутний, з їх точки зору, квакер здався підозрілим.

Всю сім'ю Джекобс взяли під арешт, звинувативши Альфреда в шпигунстві і прокомуністичних симпатіях.Після недовгого розгляду його засудили до розстрілу, але друзям вдалося підмазати кого треба, і справа обмежилася депортацією з Іспанії.Аби не допустити повертатися в Англію, яка перебувала в очікуванні нацистського вторгнення, Альфред прийняв рішення виїхати на свою поки ще нейтральну батьківщину.Так в 1940 році Джекобс вирушили за океан.

Життя Пірса знову перекинулася, але і це був ще не кінець.Відносини Альфреда і Норми розладналися, їх шлюб незабаром розпався.Серія випробувань згубно позначилася на хлопчика — його вразило нервовий розлад: тик, порушення мови, нетримання.Всі ці проблеми сильно пошкодили навчання майбутнього письменника — щоб отримати початкову освіту, йому довелося змінити п'ять шкіл.

Надалі Пірсу вдалося побороти більшість своїх недуг, але дитинство у нього все одно було не дуже радісним.Однак, коли хлопчикові було тринадцять, він знайшов пристрасне захоплення, яке повністю перевернуло його тьмяну життя.В руки Пірса потрапив номер журналу Astounding Science Fiction — і перед підлітком відкрився неймовірний світ.

Пірс ковтав всяку фантастичну літературу, яку міг дістати, а незабаром з ним сталося щось, натрапивши його на думку писати самому.Померла його сестра, яка була на рік молодша за нього.Це потрясло шістнадцятирічного Пірса — дівчинка була для нього фактично «другим я».І у хлопця виникло бажання що-небудь сказати світові — за себе і свою сестру ...

Природно, юнак складав свою улюблену фантастику.Втім, спочатку письменство було для Пірса хобі, не більше, хоча деякі юнацькі начерки багато років по тому стали джерелом для деяких його романів.Поки ж на порядку денному стояли отримання освіти та пошуки роботи, тим більше що фінансове становище Пірса, фактично кинутого батьками, було жалюгідним.Знайомство з Керол Енн і одруження

Закінчивши Годдард-коледж в Плейнфілді (штат Вермонт), Пірс почав шукати кошти для існування, і не тільки для себе.Справа в тому, що в коледжі він познайомився з Керол Енн Марбл, яку полюбив всім серцем.І відразу після отримання диплома зробив їй пропозицію.Батьки Керол були категорично проти шлюбу з абсолютно жебраком хлопчиною, але хіба закохана дівчина послухає батьків?

Загалом, Пірс і Кем (так письменник називає свою дружину) одружилися, і спочатку їм довелося несолодко, тим більше що новоявлена місіс Джекоб швидко завагітніла.Тому після кількох невдалих спроб отримати роботу Пірс записався в армію — там все-таки регулярно платили, а Кем, як дружина військовослужбовця, отримала право на безкоштовне медичне обслуговування.Правда, це не допомогло — первісток помер відразу після пологів.Зате завдяки армійській службі Пірс отримав громадянство США.В армії, до речі, майбутній письменник часу не втрачав — він був редактором, основним автором і художником батальйонної газети.

Демобілізувавшись, Пірс переїхав до Флориди, в курортне місто Сент-Пітерсберг, де майбутній письменник недовго працював креслярем, а потім отримав диплом вчителя в Університеті Північної Флориди.Завдяки «корочок» Пірсу вдалося влаштуватися викладачем літератури в Військово-морську академію адмірала Фаррагута, що допомогло зібрати грошенят на майбутнє.

Весь в мріях про літературній кар'єрі, Пірс уклав з дружиною угоду: він кидає роботу і пише фантастику, а Кем буде його утримувати, але рівно один рік.Якщо за рік Пірсу не вдасться надрукуватися і отримати хоча б один гонорар, він залишає мрію про літературну кар'єру і шукає роботу, щоб забезпечувати сім'ю.Пірс виграв: у квітня 1963-го журнал Fantastic Stories of Imagination надрукував його оповідання «Можливість каяття» (Possible to Rue).Слово не горобець — Кем довелося стати сімейним спонсором, адже до справжнього успіху Пірсу Ентоні (так він скоротив своє ім'я для літературної кар'єри) було ще далеко.

Незважаючи на зобов'язання подружжя, Пірс і сам близько трьох років підробляв учителем, попутно пишучи розповіді, а потім і романи, які намагався прилаштувати куди тільки міг.Перелом стався в 1967 році, коли в житті письменника відбулися дві важливі події.Світ побачив його дебютний роман «Хтон», дія якого відбувається на планеті-в'язниці, де природні печери-камери нагадують читачеві всі кола пекла.«Хтон» зробив ім'я Пірса Ентоні відомим серед фендому: роман був номінований на «Х'юго» та «Х'юго».А ще Ентоні отримав премію видавництва Pyramid Books в п'ять тисяч доларів за рукопис роману «Сої на прізвисько" Мотузка "», який з'явився у пресі через рік.

Сходження Ентоні до вершин фантастичного Олімпу тривало: НФ-роман «Макроскоп» (1969), де письменник висловив цілу обойму парадоксальних гіпотез в самих різних областях науки, був також номінований на «Х'юго».Номінацію на цю премію, найпрестижнішу в американській фантастиці, отримав і розповідь «Випускник».Здавалося, ще трохи — і ось вони, нагороди, слава, повага критиків ...

І ось тут Пірсу Ентоні довелося зробити вибір.На самому початку кар'єри він був типовим автором «нової хвилі», яка зародилася в 1960-х.Оригінальні ідеї, якісний стиль, дух громадського бунтарства — ось основні прикмети цієї течії фантастики.Ентоні складав яскраві, нестандартні книги.

Напевно, піди він цим шляхом далі, в скарбничці письменника з'явилися б престижні жанрові нагороди.Але Ентоні хотілося гідно забезпечувати свою сім'ю: після трьох невдалих пологів, коли діти помирали, не проживши і пари годин, у Пірса і КЗМ нарешті з'явилися дві дочки, Пенелопа і Черіл.Довгий час страждав від безгрошів'я Пірс жадав забезпечити своїм малятам гідне життя без злиднів, «відігнати вовка від дверей», як він висловлювався.І хто може його за це дорікнути?

В ті часи фантастика не приносила великих гонорарів.Це зараз багато письменників заробляють мільйони, їх регулярно запрошують на популярні ток-шоу, а портрети друкують на обкладинках модних журналів.У 1960-1970-х навіть найпопулярніші автори фантастики (за рідкісним винятком начебто Хайнлайна) користувалися славою лише в межах жанрового «гетто».Так, їх знав фендом, їх друкували спеціалізовані видавництва і ЗМІ, вони отримували жанрові премії.Але гонорари були лише підмогою (наприклад, «Хтон» приніс Ентоні всього півтори тисячі доларів).

Більшість фантастів мали постійну роботу, пишучи у вільний час.Природно, були серед них і професійні автори, але їм доводилося писати відверто комерційну літературу, без вишукувань.Такі письменники не отримували премій, бо просто видавали якомога більше чисто розважальних текстів, живучи за принципом «курочка по зернятку клює»: більше написав — більше заробив, і ніяк інакше.Мимоволі напрошуються паралелі із сучасною вітчизняною фантастикою ...

Ентоні різко звернув в русло чисто комерційної фантастики і намагався писати якомога більше, по два-три романи на рік.Частина з них він створював у співавторстві.У підсумку за неповні десять років вийшло більше двох десятків книг.Слави такий праця не приносив, багатства — теж, але рахунки оплачувати вдавалося.

І ось в 1977 році трапився неймовірний прорив.Роман «Заклинання для хамелеона» абсолютно несподівано став бестселером New York Times, тобто фактично загальнонаціональним хітом! У наступні десять років такого статусу вдалося досягти ще двом десяткам книг Ентоні, більшість з яких були продовженнями «Заклинання».Точніше, черговими томами серії гумористичного фентезі «Ксанф», яка стала візитною карткою письменника, застовпивши йому місце в історії жанру.

Пірса Ентоні можна назвати «ненавмисним класиком»: для гумористичного фентезі (та й усієї комічної фантастики в цілому) він став таким же «локомотивом», що і Террі Брукс з «Мечем Шаннари» для фентезійної епопеї.

Успіх Ентоні те саме виграшу в рулетку, адже і до нього з'являлося відмінна фантастична гумористики — один Спрег де Камп чого вартий! Але навіть найяскравішим і дотепним книгам вдавалося здобути популярність лише у обмеженого числа читачів — широка публіка ці твори просто ігнорувала.

А ось «Заклинання для хамелеона» абсолютно несподівано знайшли любов безлічі людей, які до фантастики були, як правило, байдужі.Більш того, успіх першого тому «Ксанфа» привернув увагу видавців, які взялися вишукувати щось подібне.Багато в чому завдяки цьому в друк потрапили книги Роберта Аспріна, Дугласа Адамса, Террі Пратчетта, а гумористичне фентезі перетворилося в золоте дно.Втім, незважаючи на появу сильних конкурентів, Пірс Ентоні ще багато років був беззаперечним «королем гори».

Дія роману і циклу відбувається в магічній країні Ксанф — квінтесенції жанру фентезі.Головна новація автора полягає в тому, що в Ксанфа магією обдаровані всі істоти, від людей до останньої комашки.Лише герой «Заклинання для хамелеона», простакуватий, але недурний хлопчина Вінк, позбавлений самих завалялася магічних здібностей.А у людей Ксанфа здавна існує закон: тих, хто до повноліття не проявить свій чарівний талант, відправляють в позбавлений чудес світ Традиції.

Опинившись там, Вінк знайомиться зі злим чарівником Трент, вигнаним з Ксанфа за свої амбіції.Обидва героя повертаються в Ксанф, один з мрією відкрити свій магічний дар, інший — бажаючи стати королем… Яскравий світ, захоплюючі пригоди, симпатичні герої, м'який гумор, приховані алюзії на життєві реалії, ненав'язливе моралізаторство, безліч дотепних каламбурів — все це допомоглороману завоювати читацьку любов.Не дарма це єдина книга Ентоні, яка отримала-таки престижну нагороду, Британську премію фентезі.

Спочатку Ентоні і не думав писати цикл — «Заклинання для Хамелеон» складався як окремий роман з абсолютно закінченою історією.Але статус бестселера, природно, змінив наміри Ентоні, і він всерйоз взявся розробляти тему.Вінк став героєм ще одного роману, кілька книг присвячено пригодам його нащадків, а потім персонажі стали змінюватися з калейдоскопічною швидкістю, хоча деякі діють або згадуються майже у всіх томах серії (наприклад, добрий чарівник Хамфрі).

На сьогодні в циклі вже тридцять дев'ять романів, на наступний рік заявлено ювілейний, сороковий — значить, своїх відданих шанувальників «Ксанф» зберігає.Однак статус бестселера серія давно втратила, і не дивно.«Ксанф» чудово відображає наочну межу Пірса Ентоні як серіального письменника: незважаючи на фантазію автора у винаході різних неймовірних істот і на безліч каламбурів, які стали фірмовою рисою циклу, більшість книг, на жаль, позбавлені найменшого натяку на оригінальність.Особливо це показово, якщо порівнювати «Ксанф» з «Плоским світом» Террі Пратчетта, який побудований за аналогічною схемою — без наскрізного сюжету.Британському майстру комічного фентезі вдалося уникнути тематичного, ідейного та художнього одноманітності, а ось його колишньому земляку це виявилося не під силу.Можливо, справа в ступені таланту — а може, в мотивації.

Пірс Ентоні «всеїдний», на відміну від багатьох своїх колег, які, домігшись успіху в якому-небудь жанрі, рідко сходять з улюбленого шляху, бо просто не ризикують злякати «свого» читача.Серіали Пірса Ентоні різноманітні — і за жанрами, і за формою.Так, «Ксанф» — єдиний цикл Ентоні в області гумористичного фентезі.Решта його Фентезійні серії більш серйозні, хоча жарти, безперечно, зустрічаються і там.

Найпростіша історія — пенталогия «Келвін з Рада», написана Ентоні спільно з Робертом Маргруффом: авантюрне фентезі, дія якого відбувається в магічному світі, де люди відрізняються формою вух.Головний герой, «круглоухій» хлопець Келвін, бореться з монстрами, полює за артефактами, зустрічає на своєму шляху екзотичних персонажів, а все його пригоди пов'язані з древнім пророцтвом великого чарівника Маувара.Загалом, стандартний фентезі-квест.

Більш цікавий цикл «ХроМагія» — щось середнє між фентезі героїчним і епічним.Герой, молодий воїн з «говорить» ім'ям Хавок (Спустошення), — своєрідний антипод Конана-варвара: при феноменальні здібності бійця більшість проблем він вважає за краще вирішувати мізками, а не мечем.І мізки Хавок ох як потрібні — адже він стає королем царства Хром, і попереду героя чекають не тільки битви, а й численні таємниці, змови і любовні авантюри.

Відзначився Ентоні і в історичній фантазії, куди з деякими застереженнями можна віднести пенталогию «Геодіссея».Застереження стосуються специфічного побудови цього циклу: дія книг розгортається в різні періоди людської цивілізації.А двоє героїв, чоловік і жінка, переживають численні перевтілення, не перестаючи підтримувати духовний зв'язок.

Але найзначніший внесок Пірса Ентоні в жанр (не рахуючи «Ксанфа») — його технофентезійние серії.Найбільш масштабна і яскрава з них — «Втілення безсмертя».В недалекому майбутньому альтернативного світу, де поряд з технологією існує магія, кілька звичайних людей абсолютно випадково стають новими втіленнями безсмертних сил — Смерті, Часу, Долі, Природи, Війни, Зла.Природно, все це дозволяє автору сповна пофілософствувати на вічні теми моральності та моралі.У циклі немає загального сюжету — кожен з героїв-інкарнацій отримує свою історію, проте між ними є перетину.

Основний семитомник Ентоні писав у другій половині 1980-х, а через майже два десятка років повернувся до серії з необов'язковим продовженням — про ще одне втілення, Ніч.Так було і з іншим циклом, «Режим»: фактично це трилогія, куди автору заманулося повернутися через вісім років.Втім, історії «режимів» -параллельних всесвітів, між якими можуть подорожувати люди, звані «якорями», — досить автономні.Тому додатковий роман циклу особливо не пошкодив.

Цього, на жаль, не можна сказати про серію «Початківець Адепт».Ентоні склав закінчену трилогію, дія якої розгортається в майбутньому, на райській планеті Протон, куди з'їжджаються люди з усієї Галактики заради участі в Грі.Переможці цього досить різнобічного змагання можуть істотно підвищити свій статус — стати з безправних рабів Громадянами-аристократами.Головний герой, раб Стайл, випадково потрапляє на паралельне відображення Протона — планету Фазу, де існує магія, якою володіють Адепти.

Таким Адептом стає і Стайл, якому належить розгадати таємниці обох світів.Трилогія вийшла насиченою пригодами, гумором і романтичними ситуаціями.Не дивно, що вона користувалася успіхом, і Ентоні почав кропать продовження.Героями чотирьох наступних романів стали діти Стайла, і це вже дуже звичайне чтиво.

Внесок Пірса Ентоні в фентезі завершує вельми специфічна дилогія «Порнукопія».Це фактично порнографія про світ майбутнього, мешканці якого схиблені на сексі.Головний герой володіє імунітетом до всіх венеричних захворювань, тому не відмовляє собі навіть в самих збочених задоволеннях.І одного разу він зустрічається з суккубом, яка відкриває йому дорогу в світ демонів… От уже де можна відтягнутися!

Складена Пірсом наукова фантастика не менше багатогранна, ніж фентезі.Найяскравіше твір цього жанру — дилогія «Атон», опис підземної в'язниці-лабіринту, де в'язні живуть як болісне існування.Точніше, перед нами типовий для Ентоні випадок «паровозика з причепом»: дебютний роман «Хтон» — одне з найсильніших творів автора, яке показує його реальний потенціал, — і складений через майже десять років необов'язковий сиквел «Фтор».

Та ж схема використовується в серіях «Люди і манти» і «Космічний тиран».Перша описує подорож трьох земних вчених по таємничій планеті Некро, яка ідентична Землі періоду палеоцену.Компанію людям складають четверо мант — напіврозумних літаючих істот, що володіють неймовірно гострими відчуттями.Традиційний НФ-квест несподівано обертається мандрами не тільки в просторі, але і в часі.Автор склав закінчену дилогію, через шість років додавши в якості епілогу ще один роман.Ну а історія з «Космічним тираном» взагалі скидається на анекдот.Це пенталогия політичної НФ про людину, який пройшов шлях з самих низів і став диктатором Сонячної системи.І через п'ятнадцять років після завершення циклу Ентоні пише роман «Залізна діва», де показує ті ж самі події, але очима сестри титульного героя! Легкі гроші, що тут скажеш ...

Наймасштабніша НФ-серія Ентоні — космічна опера «Скупчення», дія якої відбувається в «кластері», колонізованої людством області Галактики близько сотні світлових ліг в діаметрі.Сфери, місця проживання людей, що населяють кластер, відрізняються різним типом розвитку, «сферичних регрессий», через трьох способів космічних подорожей.Колоністи найрозвиненіших сфер мандрують шляхом дуже дорогий телепортації, середні по розвитку добираються до місць проживання в гіперсна, найбідніші — звичайним польотом на «кораблях покоління».Романи безпосередньо не пов'язані, події розгортаються протягом багатьох століть.До циклу також примикає «Таро», фактично один великий роман, розбитий для зручності видання на три томи.Ще одна космопера Ентоні, «Металева жінка», про кіборга Елайза, яка рятує Землю від навали розумних інопланетних личинок, — це також один роман, виданий в чотирьох томах під окремими назвами.

Ще один фантастичний цикл Пірса Ентоні, «Бойовий коло», балансує на межі НФ і фентезі — постапокаліптична героїка про світ через багато років після атомної війни, яка знищила майже всю цивілізацію.Люди побудували варварське суспільство, де чоловіки періодично б'ються один з одним в «бойовому колі», і переміг всіх воїн стає Імператором.Така собі «конина», але без магії ...

У Пірса Ентоні є дивовижна риса, яка різко виділяє його серед іншої письменницької братії, — він неймовірно відвертий.На особистому сайті він уже п'ятнадцять років розміщує листи до читачів, де докладно розповідає про своє повсякденне життя, сімейні події, творчі плани, навіть про переживання і думках.Та й до своїх романів Ентоні зазвичай докладає спеціальні післямови, де відповідає на різноманітні читацькі питання і оповідає про обставини, які супроводжували написання книг.

Причому рівень відвертості часто шокує.Так, Пірс Ентоні абсолютно не соромиться комерційної спрямованості більшості своїх творінь.Зрозуміло, що письменники розраховують заробити на своїх опусах.Але чи багато хто здатні, подібно Ентоні, прямо повідомити, що даний конкретний роман писався, щоб оплатити ремонт даху авторського ранчо? Або що черговий «Ксанф» складений з думкою про рахунки стоматолога? Або що контракт на новий цикл дозволить відправити доньку письменника в хороший коледж і купити дружині нову машину? Як правило, автори про свої гонорари і їх призначення або повністю мовчать, або кажуть побіжно.Але Ентоні оцінює свою працю як абсолютно рівноправну угоду з читачем: один отримує свою частку ескапізму, інший — законний гонорар.І всі задоволені, чого тут соромитися?

Сьогодні Пірс Ентоні скоєно спокійно строчить купу абсолютно прохідних романів: на його рахунку сумарно близько ста п'ятдесяти книг (з них майже три десятка в співавторстві).Правда, Ентоні час від часу діяв як деякі відомі майстри комерційного кіно, які, заробивши на блокбастерах, знімають мейнстрім з прицілом на «Оскар».Автор «Ксанфа» періодично видавав несеріальние книги «з претензією», однак ніякого особливого резонансу жодна з них так і не викликала.Ймовірно, тому останні спроби письменника звернути на себе увагу критиків і фендому припали на середину 1990-х.

3 вересня 2009 року в родині Пірса Ентоні трапилася трагедія — раптово померла старша дочка Пенні, після чого внучка письменника, Логан, перейшла на його піклування.І Ентоні не забув поділитися переживаннями зі своїми читачами.Можливо, це ще одна причина його безперервної популярності: Ентоні відноситься до шанувальників як до істинних друзям, близьким людям, і отримує адекватну відповідь.

Всі останні роки він живе у флоридському містечку Інвернесс, на власному ранчо, і продовжує випускати по парі романів на рік.Адже потрібно відганяти від дверей злого вовка ...

© Борис Невський

Переклалана українську мову7.04.19          18.00