Про балет
Зинка мечтала учиться в балетном. Пуанты,
белые пачки, батман и прыжок ассамбле...
Тащит она уже пару часов лейтенанта,
под артобстрелом, ползком по застылой земле.
Метр за метром, не чувствуя тяжести ноши-
это почти как глиссе, а за ним пируэт.
— Ты потерпи, потерпи, не стони, мой хороший.
Метров пятьсот нам ещё. Ну а там — лазарет.
Всё, дотащила. Сдала. Военврач обнадежил:
— Вовремя, Зина. Успела. Солдатик живой.
Ты отдохни, посмотри — обморожена кожа...
— Нет, не могу, там ещё продолжается бой.
И, подтянув поясок заскорузлой шинели -
кровь на ветру замерзает и колом встаёт, -
снова под злобные звуки разящей шрапнели
Зинка за раненым в поле обратно ползёт...
Ночью в землянке удастся уснуть еле-еле,
щёки горят и почти что не чувствует ног...
Зина танцует испанские танцы Равеля,
но не выходит во сне её главный прыжок...
Мирное время. Театр. Гардероб. С номерками
Зинка, хромая, таскает чужие пальто.
Вся её жизнь — между первым и третьим звонками.
Занавес. Музыка. Слёз не заметит никто...
В пятом ряду капитан, со звездою героя,
смотрит на сцену, а видит за дымкою лет
ту медсестричку, что тащит его с поля боя
и говорит, говорит, говорит… про балет.
Прочли стихотворение или рассказ???
Поставьте оценку произведению и напишите комментарий.
И ОБЯЗАТЕЛЬНО нажмите значок "Одноклассников" ниже!
Какая всё-таки сила в стихах. Спасибо, Лена.
Зінька мріяла вчитися в балетному. пуанти,
білі пачки, па і стрибок Асамблеї…
Тягне вона вже пару годин лейтенанта,
під артобстрілом, повзучи по захололій землі.
Метр за метром, не чуючи тяжкості ноші-
це майже як глиссе, а за ним пірует.
— Ти потерпи, потерпи, не стогни, мій хороший.
Метрів п'ятсот нам ще. Ну а там — лазарет.
Все, дотягла. Здала. Військовий лікар обнадіяв:
— Вчасно, Зіна. Встигла. Солдатик живий.
Ти відпочинь, подивися — обморожена шкіра…
— Ні, не можу, там ще не закінчився бій.
І, підтягнувши поясок заскорузлої шинелі -
кров на вітрі замерзає і колом встає, -
знову під злісні звуки летячої шрапнелі
Зінька за пораненим в поле назад повзе…
Вночі в землянці ледве вдасця заснути,
щоки горять і майже не відчуває ніг…
Зіна танцює іспанські танці Равеля,
але не виходить уві сні її головний стрибок…
Мирний час. Театр. Гардероб. З номерками
Зінька, кульгаючи, тягає чужі пальто.
Все її життя — між першим і третім дзвінками.
Завіса. Музика. Сліз не помітить ніхто…
У п'ятому ряду капітан, із зіркою героя,
дивиться на сцену, а бачить за поволокою років
ту медсестричку, що тягне його з поля бою
і каже, каже, каже… про балет.
Переклала на українську мову 12.05.20 8.37
www.facebook.com/barmanord/videos/5746036302135798