Янтарная комната - Восьмое чудо света
Янтарная комната — Восьмое чудо света
Янтарная комната входила в число парадных залов Екатерининского дворца и справедливо считалась одним из чудес света. Автором первоначального проекта Янтарной комнаты считается А. Шлютер — архитектор прусского королевского двора, занимавший эту должность с 1б99 года.
В процессе перестройки королевского дворца в Берлине для Фридриха I у А. Шлютера возникает идея использовать в отделке одной из дворцовых комнат янтарь — материал, ранее не применявшийся в оформлении интерьеров. Осуществлению замысла помогло то, что в дворцовых кладовых хранилась большая коллекция янтаря, в которую входили три богато орнаментированные янтарные рамы с зеркалами, выполненные в XVII веке немецкими мастерами.
Для работы с янтарем архитектор пригласил из Копенгагена Г. Вольфрама, придворного мастера датского короля Фридриха IV. В апреле 1701 года Г. Вольфрам приезжает в Берлин и приступает к работе. Однако осуществить задуманный проект удается лишь наполовину, т. к. вскоре А. Шлютер был отстранен от работ и покинул Берлин. Придворным архитектором прусского короля становится швед Э. фон Гете. Отношения с янтарным мастером у него не складываются, и Г. Вольфрама тоже отстраняют от заказа. По новому замыслу короля янтарный кабинет решено устроить в замке Шарлоттенбург, куда перевозятся уже готовые янтарные детали. В 1707 году договор на продолжение работ заключается с двумя приглашенными из Данцига мастерами — Г. Турау и Э. Шахтом. Этот этап создания янтарной комнаты длится около пяти лет.
После смерти Фридриха I (1713) работы по изготовлению кабинета прекращаются. Новому прусскому королю Фридриху Вильгельму I янтарный кабинет оказался ненужным: все янтарные архитектурные детали были отвезены в Берлинский Цейхгауз и преданы забвению. Слухи о необычном кабинете доходят до России. Императору Петру I захотелось получить янтарный кабинет для своей Кунсткамеры.
В 1716 году по дороге во Францию русский царь встречается с Фридрихом Вильгельмом I в Габельберне, недалеко от Берлина. Вскоре Петр I получает в качестве дипломатического подарка вместе с яхтой «Либурника» янтарный кабинет (через два года он посылает ответный подарок — 55 гренадеров и кубок собственной работы). Отправкой янтарного кабинета в Россию руководил русский посланник при прусском дворе граф А. Головкин: 18 ящиков с янтарем были погружены на 8 телег и отправлены сначала в Кенигсберг, а затем в Мемель, пробыв в пути 6 недель. В январе 1717 года по поручению Петра I обер-гофмейстер курляндской герцогини Анны Иоановны П. Бестужев-Рюмин встретил груз в Мемеле и отправил в Ригу, а оттуда — в Петербург. В Санкт-Петербурге приняли и распаковали ящики согласно берлинской инструкции, но собрать кабинет не смогли, и янтарь отнесли во флигель Летнего дворца.
При вступлении на престол, императрица Елизавета Петровна решила использовать забытый янтарный кабинет для убранства одного из покоев своей официальной резиденции — нового Зимнего дворца и поручила этим заняться обер-архитектору Ф.-Б. Растрелли. Для починки и исправления янтарных деталей в феврале 1743 года пригласили итальянского мастера А. Мартелли. Однако для украшения интерьера в Зимнем дворце янтарных деталей не хватало, поэтому Ф.-Б. Растрелли использовал зеркальные пилястры и расписал дополнительные панно «под янтарь». В 1745 году Фридрих II дарит императрице Елизавете Петровне еще одну раму, исполненную по проекту А. Рейха: в ее декоре использованы аллегории, прославлявшие русскую императрицу.
Собранная в 174б году Янтарная комната стала служить для официальных приемов, хотя в ходе реконструкции Зимнего дворца ее приходилось переносить с места на место.
Резкие перепады температуры, печное отопление и сквозняки разрушали янтарный убор. В XIX веке трижды проводилась реставрация: в 1833,1865,1893-1897 годах. В 1933 — 1935-х годах небольшие реставрационные работы велись скульптором И. Крестовским. Серьезная реставрация намечалась на 1941 год.
В первые дни Великой Отечественной войны в Екатерининском дворце началась эвакуация музейных ценностей; из-за хрупкости панелей Янтарной комнаты было решено не вывозить их как другие музейные экспонаты в глубь страны, а произвести консервацию на месте, не снимая со стен. Панно оклеили сначала бумагой, затем марлей и ватой. Вместе с немецкими частями, ворвавшимися в город Пушкин, прибыли специалисты из команды «Кунсткомиссион». Оккупанты демонтировали и отправили панно в Кенигсберг. В дарственной книге Кенигсберского музея под № 200 было записано, что комната подарена музею Германским государственным управлением дворцов и садов. Похищенные янтарные панно и двери были выставлены в одном из залов Кенигсбергского замка.
Директор музея А. Роде в 1944 году писал, что Янтарная комната, вернувшись на свою родину, является лучшим украшением Кенигсбергского музея. Это было последнее место, где демонстрировалась Янтарная комната. В 1944 году, при отступлении немцев панно снова были разобраны, упакованы в ящики и вывезены в неизвестном направлении. С этого времени следы комнаты теряются. Ее поиски пока не дали результатов. В июле 1979 года Совет Министров РСФСР принял решение о воссоздании янтарных панно, работы над которыми начались в 1983 году по проекту архитектора А. Кедринского.
Янтарная комната была открыта для посетителей в 1980 году в числе пяти залов Парадной анфилады Ф.-Б. Растрелли. Тогда были выполнены живописный плафон и верхний ярус комнаты, расписанный «под янтарь», воссоздан наборный паркет. Участки, занимаемые янтарными панно, были затянуты холстом. В 1994 году были установлены первые янтарные панели нижнего яруса и угловой столик, созданные реставраторами ООО «Царскосельская Янтарная мастерская». В 1996 году воссоздана флорентийская мозаика «Зрение» и в настоящее время завершается работа над созданием второй мозаики — «Осязание и обоняние». В 1997 году поставлено на место первое из 8 больших (3,6 х 1,34) панно; близки к завершению еще 2 больших и 4 узких панно.
Работы над воссозданием уникального Янтарного кабинета продолжается.
Перевела на украинский язык 19.02.20 8.44
Янтарна кімната — Восьме чудо світу
Янтарна кімната входила в число парадних залів Катерининського палацу і справедливо вважався одним з чудес світу. Автором первісного проекту Бурштинової кімнати вважається А. Шлютері — архітектор прусського королівського двору, який займав цю посаду з 1б99 року.
У процесі перебудови королівського палацу в Берліні для Фрідріха I в А. Шлютера виникає ідея використовувати в обробці однієї з палацових кімнат бурштин — матеріал, який раніше не застосовувався в оформленні інтер'єрів. Здійснення задуму допомогло те, що в двірцевих комор зберігалася велика колекція бурштину, в яку входили три пишно орнаментовані бурштинові рами з дзеркалами, виконані у XVII столітті німецькими майстрами.
Для роботи з бурштином архітектор запросив з Копенгагена Р. Вольфраму, придворного майстра датського короля Фрідріха IV. У квітні 1701 Р. Вольфрам приїжджає в Берлін і приступає до роботи. Однак здійснити задуманий проект вдається лише наполовину, оскільки незабаром А. Шлютері був усунений від робіт і залишив Берлін. Придворним архітектором прусського короля стає швед Е. фон Гете. Відносини з бурштиновим майстром у нього не складаються, і Р. Вольфраму теж усувають від замовлення. За новим задумом короля янтарний кабінет вирішено влаштувати в замку Шарлоттенбург, куди перевозяться вже готові бурштинові деталі. У 1707 році договір на продовження робіт укладається з двома запрошеними з Данцига майстрами — Р. Турау і Е. Шахтом. Цей етап створення бурштинової кімнати триває близько п'яти років.
Після смерті Фрідріха I (1713) роботи по виготовленню кабінету припиняються. Новим прусському королю Фрідріху Вільгельму I янтарний кабінет виявився непотрібним: всі бурштинові архітектурні деталі були відвезені в Берлінський Цейхгауз і віддані забуттю. Чутки про незвичайне кабінеті доходять до Росії. Імператору Петру I захотілося отримати бурштиновий кабінет для своєї Кунсткамери.
У 1716 році по дорозі до Франції російський цар зустрічається з Фрідріхом Вільгельмом I в Габельберне, недалеко від Берліна. Незабаром Петро I отримує в якості дипломатичного подарунка разом з яхтою «Либурника» янтарний кабінет (через два роки він посилає подарунок — 55 гренадерів і кубок власної роботи). Відправкою янтарного кабінету в Росію керував російський посланник при прусському дворі граф А.с Головкін: 18 ящиків з бурштином були занурені на 8 возів і відправлені спочатку в Кенігсберг, а потім в Мемель, пробувши в дорозі 6 тижнів. У січні 1717 року за дорученням Петра I обер-гофмейстер курляндской герцогині Анни Іоанівни П. Бестужев-Рюмін зустрів вантаж в Мемелі і відправив до Риги, а звідти — в Петербург. У Санкт-Петербурзі взяли і відкрили ящики згідно з берлінської інструкції, але зібрати кабінет не змогли, і бурштин віднесли до флігеля Літнього палацу.
При вступі на престол, імператриця Єлизавета Петрівна вирішила використовувати забутий янтарний кабінет для оздоблення одного з покоїв своєї офіційної резиденції — нового Зимового палацу і доручила цим зайнятися обер-архітектора Ф.-Б. Растреллі. Для ремонту і виправлення бурштинових деталей у лютому 1743 року запросили італійського майстра А. Мартелли. Однак для прикраси інтер'єру в Зимовому палаці бурштинових деталей не вистачало, тому Ф.-Б. Растреллі використовував дзеркальні пілястри і розписав додаткові панно «під янтар». У 1745 році Фрідріх II дарує імператриці Єлизаветі Петрівні ще одну раму, виконану за проектом А. Рейху: в її декорі використані алегорії, прославляли російську імператрицю.
Зібрана в 174б році Янтарна кімната стала служити для офіційних прийомів, хоча в ході реконструкції Зимового палацу її доводилося переносити з місця на місце.
Різкі перепади температури, пічне опалення і протяги руйнували бурштиновий убір. У XIX столітті тричі проводилася реставрація: в 1833,1865,1893-1897 роках. У 1933 — 1935-х роках невеликі реставраційні роботи велися скульптором В. Крестовским. Серйозна реставрація намічалася на 1941 рік.
В перші дні Великої Вітчизняної війни в Катерининському палаці почалася евакуація музейних цінностей; з-за крихкості панелей Бурштинової кімнати було вирішено не вивозити їх як інші музейні експонати в глиб країни, а провести консервацію на місці, не знімаючи зі стін. Панно обклеїли спочатку папером, потім марлею і ватою. Разом з німецькими частинами, ворвавшимися в місто Пушкін, прибули фахівці з команди «Кунсткомиссион». Окупанти демонтували і відправили панно в Кенігсберг. В дарчій книзі Кенигсберского музею під № 200 було записано, що кімната подарована музею Німецьким державним управлінням палаців і садів. Викрадені бурштинові панно і двері були виставлені в одному з залів Кенігсберзькому замку.
Директор музею А.с Роді в 1944 році писав, що Янтарна кімната, повернувшись на свою батьківщину, є кращою прикрасою Кенігсберзькому музею. Це було останнє місце, де демонструвалася Янтарна кімната. У 1944 році, при відступі німців панно знову були розібрані, упаковані в ящики і вивезені у невідомому напрямку. З цього часу сліди кімнати губляться. Її пошуки поки не дали результатів. У липні 1979 року Рада Міністрів РРФСР прийняв рішення про відтворення янтарних панно, роботи над якими почалися в 1983 році за проектом архітектора А. Кедринского.Бурштинова кімната була відкрита для відвідувачів у 1980 році в числі п'яти залів парадної анфілади Ф.-Б. Растреллі. Тоді були виконані мальовничий плафон і верхній ярус кімнати, розписаний «під бурштин», відтворений набірний паркет. Ділянки, які займає бурштиновими панно, були затягнуті полотном. У 1994 році були встановлені перші бурштинові панелі нижнього ярусу і кутовий столик, створені реставраторами ТОВ «Царскосельская Янтарна майстерня». У 1996 році відтворена флорентійська мозаїка «Зір» і в даний час завершується робота над створенням другої мозаїки — «Дотик і нюх». У 1997 році поставлено на місце перше з 8 великих (3,6 х 1,34) панно; близькі до завершення ще 2 великих і 4 вузьких панно.
Роботи над відтворенням унікального Бурштинового кабінету триває.
Переклала на українську мову 19.02.20 8.44
Прочли стихотворение или рассказ???
Поставьте оценку произведению и напишите комментарий.
И ОБЯЗАТЕЛЬНО нажмите значок "Одноклассников" ниже!
