Владимир Козьмич Зворыкин - отец телевидения.

Владимир Козьмич Зворыкин — отец телевидения.

Владимир Козьмич Зворыкин коренным образом переменил жизнь человечества, изобретя телевизор — этот любимый и ненавидимый многими «ящик» для досуга. Телевизор свершил революцию в головах людей и сейчас сложно представить себе жилой дом без иконоскопа (именно так первоначально назывался телевизор).

Во времена печально знаменитой борьбы с «космополитизмом» конца 1940-х годов, когда в СССР яростно отстаивался приоритет отечественной науки, Владимира Зворыкина — удивительное дело — своим не считали. «Большая советская энциклопедия» в крошечной статье о Зворыкине называла его «американским изобретателем», а пресса, воспевая успехи советского телевидения, вовсе не упоминала его имя. Причин тому было несколько: «буржуазное» происхождение, служба в Белой армии, эмиграция… Не могли ему простить и того, что благодаря Зворыкину телевизор был создан и получил широкое распространение именно в Соединенных Штатах — главном конкуренте СССР.

В другой раз Владимир Зворыкин заявил, что его любимая деталь в телевизоре — кнопка выключения. Работая над созданием телевизора, он, как и его учитель Розинг, надеялся, что, прежде всего новый прибор будет использован «там, где человеку находиться опасно...»

Детство в Муроме

Для специалистов изобретения Зворыкина не были секретом. Он сам рассказывал о них, приезжая в СССР и до Отечественной войны, и после. В один из последних визитов тайком посетил родной Муром, который — якобы как центр военного производства — был закрыт для иностранцев. Они с женой взяли во Владимире такси и за пять рублей доехали до Мурома. Спустя полвека Владимир Козьмич поклонился могилам предков у церкви Николы Набережного над Окой и посетил отцовский дом, превращенный в краеведческий музей. Отбросив конспирацию, он написал в книге отзывов: «Приятно видеть, что дом, в котором я родился, так заботливо реставрируется для музея».

В этом трехэтажном доме из белого камня Владимир Зворыкин появился на свет 28 июля 1888 года. Его отец Козьма Алексеевич был наследником почтенного купеческого рода, торговавшего хлебом. Развивая свой бизнес, Козьма Алексеевич выстроил в городе громадные склады, основал собственный банк. При этом вовсе не был представителем «темного царства», какими обозначил русских купцов критик Николай Добролюбов, разбирая драму Островского «Гроза»: Козьма Зворыкин окончил реальное училище (двое его братьев пошли дальше и выбрали научную карьеру) и постарался дать образование всем своим многочисленным отпрыскам — троим сыновьям и пяти дочерям.

Владимир родился предпоследним из них, когда другие дети были уже взрослыми. Теплые отношения у него сложились только с сестрой Анной, ставшей позже женой известного геолога Дмитрия Наливкина.

Детство Владимир вспоминал с ностальгией, особенно русскую зиму: «Мы шли на городской каток, где местный оркестр играл вальсы. Во второй половине дня на главных улицах города устраивалось гулянье, проезжали сани, заряженные отличными рысаками, люди были в праздничных нарядах, дорогих мехах. Молодежь каталась на санках и коньках, затевала игры, сталкивая друг друга в сугробы».

Когда Владимиру исполнилось двенадцать лет, отец начал привлекать его к торговым делам, но скоро Козьма Алексеевич с огорчением увидел, что сына больше интересует наука. Окончив реальное училище, Владимир уехал учиться в Санкт-Петербургский технологический институт — и тут же угодил в полицию за участие в беспорядках.

Шел революционный 1906 год, и студенты были в первых рядах бунтовщиков. Юному провинциалу вполне мог «светить» срок, но щедрый взнос Козьмы Алексеевича позволил ему выйти на свободу. Одумавшись, Владимир окунулся в учебу — и не только: его интересовали научные открытия, в том числе опыты профессора политехнических курсов Бориса Розинга по передаче изображения на расстояние.

Близилась революция

Фантастическую идею понемногу воплощали в жизнь ученые из разных стран. Еще в 1884 году немец Пауль Нипков изобрел диск, разлагавший проецируемое на него изображение на элементы, которые можно было «собрать» в другом месте с помощью такого же диска. Это дало толчок появлению механического телевидения, которое долго не имело конкурентов, — но и само развивалось слабо из-за сложности и малой четкости изображения.

Розинг первым предложил использовать для приема изображения не механический диск, а электроннолучевую трубку, позже названную кинескопом. В 1907 году Розинг получил патент на свое изобретение, а четыре года спустя сумел принять в своей лаборатории изображения простейших фигур — круга и треугольника. Их отправлял из соседней комнаты ученик профессора −19-летний Владимир Зворыкин.

После окончания института Зворыкин, по предложению Розинга, продолжил образование в Париже, у знаменитого физика Поля Ланжевена. Оттуда летом 1914 года он отправился слушать лекции в Берлин, где его застала новость о начале мировой войны.

Чтобы не быть интернированным как гражданин вражеской страны, он тайком бежал в Данию, оттуда пробрался в Россию и добровольцем вступил в армию. Военному ведомству остро требовались радисты, и молодого ученого отправили служить в прифронтовом Гродно.

Полтора года Зворыкин не только осуществлял связь между русскими частями, но и ловил переговоры немцев по радио, что помогало узнать планы противника. Потом его послали налаживать радиосвязь в Среднюю Азию, и в этом далеком тылу его жизнь впервые оказалась под угрозой: в одной из поездок его схватили и едва не убили восставшие против «белого царя» туркмены.

В начале 1917 года Зворыкина произвели в поручики и перевели в Петроград преподавателем радиошколы — и тут началась революция. Офицерам стало опасно появляться на улицах, а вскоре Владимира Козьмича вызвали в «революционный суд».

Бывший денщик Константинов обвинил его в издевательстве, которое заключалось в том, что Зворыкин, работавший над созданием радиотелефона, заставлял денщика часами говорить разные слова в «дырку в коробке».

При всей абсурдности дело могло кончиться плохо, но, к счастью, один из судей, знакомый с радиоделом, отпустил задержанного, а денщика прогнал прочь. Зворыкин решил поскорее выбраться из Петрограда и вступил в отряд тяжелой артиллерии, отправлявшийся на фронт.

Конец войны застал его в Киеве, где он встретился с женой, — еще в Гродно он женился на медсестре Татьяне Васильевой. Вместе они вернулись в Москву, где царила полная разруха. Не видя возможности заниматься наукой, Зворыкин решил покинуть Россию. Он вспоминал: «Поскольку я хотел работать в лаборатории, где я мог бы разрабатывать свои идеи, я готов был ехать в любую страну, где можно найти подходящее место. Мне показалось, что Америка — как раз такая страна».

Служба у Колчака и знакомство с Америкой

Большевики объявили общую мобилизацию, но далеко не все бывшие офицеры хотели служить в Красной Армии. Зворыкин был из их числа: с добытым через знакомых мандатом он выехал в Омск, но добрался только до Екатеринбурга, где был арестован ЧК. Неделю он просидел в переполненной камере, откуда людей периодически уводили на расстрел. Его спасло наступление чешских легионеров, захвативших город.

Оказавшись в Омске, он поступил на службу к Временному Сибирскому правительству и был послан в США для закупки радиотехники. После нескольких месяцев плавания по Иртышу, Оби, Северному Ледовитому океану он прибыл в Лондон, а оттуда на пароходе «Мавритания» отправился в Нью-Йорк.

В новогоднюю ночь 1919 года он увидел на горизонте ярко освещенную статую Свободы. Не зная английского, он кое-как закупил необходимую технику и вернулся с нею в Омск, где уже правил адмирал Колчак. Участвовать в Гражданской войне Зворыкин не собирался и скоро опять отправился в Штаты — на этот раз восточным путем, через Японию.

Прибыв в Нью-Йорк, он узнал, что режим Колчака пал и возвращаться ему некуда. Во время своих странствий он безуспешно пытался разузнать о судьбе жены, оставшейся в Москве. В США по посольским каналам он выяснил, что она в Берлине. Зворыкин занял денег и устроил ее переезд в Америку. В 1920 году у супругов родилась дочь Нина.

Рождение телевизора

После долгих поисков Зворыкин нашел место в компании «Westinghouse Electric» в Питтсбурге, где смог, наконец вернуться к работе по передаче изображения на расстояние.

Электронно лучевая трубка для иконоскопа Владимира Зворыкина. Фото: Альтернативная История

В 1923 году Владимир Зворыкин получил патент на электронное передающее устройство, названное иконоскопом. Фактически это было электронное телевидение, свободное от недостатков механического. Конечно, качество изображения было не идеальным, для его совершенствования требовались деньги. Но гендиректор «Вестингауза» Дэвис, увидев изобретение Зворыкина, скривился и приказал «этому парню» из России заняться чем-нибудь более полезным для компании.

Затаив обиду, Зворыкин стал ждать удачного момента и дождался. Его удачу звали Дэвид Сарнов — этот сын еврейских иммигрантов из России проделал путь от простого телеграфиста до президента крупнейшей радиокомпании RCA (Radio Corporation of America). Встретившись со Зворыкиным, он сразу поверил в его талант и спросил, что нужно, чтобы довести телевидение до ума. «Сто тысяч долларов и два года работы», — ответил тот и получил желаемое.

Нужно было спешить, конкуренты наступали на пятки: в 1926 году шотландец Джон Бэрд создал работающую систему механического телевидения, а через два года в Ташкенте Борис Грабовский испытал «телефот» — приемник, созданный на основе изобретения Розинга.

В своей новой лаборатории в городе Камден Зворыкин долго бился над проблемой усиления тока в принимающем устройстве, что должно было улучшить четкость изображения. К 1931 году проблема была решена, и первый иконоскоп установили на самом высоком в Нью-Йорке небоскребе Эмпайр Стейт Билдинг. Сигнал оттуда могли принимать три кинескопа — столько имелось тогда во всей Америке. Но заводы компании RCA срочно начали выпуск телевизоров, и уже через год их было 10 тысяч…

Трудности семейной жизни

Открытие телевещания стало началом всемирной славы Зворыкина, до этого жившего затворником и почти никому не известного. Это совпало и с изменениями в его личной жизни: они с Татьяной все больше отдалялись друг от друга и, хотя в 1927 году у них родилась вторая дочь Елена, вскоре брак распался.

В 1939 году Владимир Козьмич встретил в гостях русскую эмигрантку Екатерину Полевицкую — немолодую, но красивую и яркую женщину, хирурга по профессии. Теперь ученый, занятый прежде исключительно своими изобретениями, узнал, что такое любовь. Екатерина была замужем, и десять лет они встречались урывками, от случая к случаю; только после смерти ее мужа им, уже пожилым людям, удалось пожениться.

В 1933 году Зворыкин приехал с лекциями в СССР, повидался с родственниками. Представители властей всячески уговаривали остаться, обещая создать все условия для работы. Владимир Козьмич начал колебаться, но когда муж сестры Дмитрий Наливкин рассказал ему, что многие ученые, включая его учителя Розинга, были арестованы по ложным обвинениям, Зворыкин, ничего не знавший об этих репрессиях, решил вернуться в США, где помимо телевидения он занялся и другими проблемами, к примеру, созданием прибора ночного видения, который очень пригодился американской армии в годы войны.

В начале войны Зворыкин опять едва не погиб: он возвращался из поездки по Европе и не сел на теплоход «Афиния», поскольку его багаж задержался в пути, а он не хотел посещать ресторан без вечернего костюма. Он отправился следующим кораблем, а по прибытии узнал, что «Афинию» потопила немецкая субмарина.

Военные разработки Зворыкина

В Америке его активно привлекли к военным разработкам: кроме приборов ночного видения это были радары и устройства для наведения на цель бомб и ракет. Вдобавок он занимался сбором средств для воюющего Советского Союза, за что поплатился.

В победном 1945 году его впервые не выпустили в Европу и лишили допуска к секретным проектам. Не раз он замечал за собой слежку агентов ФБР. В Штатах разворачивалась охота за «коммунистическими агентами», и Зворыкин, как русский, попал под подозрение. «Что и говорить, — писал он, — горькая пилюля после многих лет и стольких трудов, отданных моей новой стране! Я снова почувствовал себя как в клетке».

За него вступился Дэвид Сарнов, получивший к тому времени генеральское звание (Зворыкин тогда же стал полковником) — после встречи Сарнова с президентом Трумэном ученому вернули допуск. Сарнов дружил со Зворыкиным, часто бывал у него дома, хотя на людях всегда держал себя с ним начальственно. Они образовывали превосходный тандем: деловая хватка одного дополнялась гениальной научной интуицией другого.

В 1954 году, когда 65-летний Зворыкин оставил должность директора лаборатории RCA, Сарнов произнес прочувствованную речь: «Такой ученый, как Зворыкин, никогда не уходит в отставку. Его талант не увядает. Воображение и созидательный инстинкт настоящего ученого ведут его дальше, к новым идеям, изобретениям и открытиям».

В самом деле, Владимир Козьмич не собирался отдыхать — главным его занятием стало усовершенствование изобретенного еще до войны электронного микроскопа. Работая над ним, Зворыкин возглавил центр медицинской электроники при институте Рокфеллера. Там ему удалось воплотить в жизнь изобретения, которые казались фантастикой, — например эндорадиозонд, таблетку-радиопередатчик, позволявшую получать данные о состоянии внутренних органов пациента.

Кнопка выключения — любимая деталь в телевизоре

Владимир Зворыкин рядом с прототипом современного телевизора. Фото: Smithsonian Magazine

Телевидение теперь успешно развивалось и без него. Правда, его все больше смущало направление, в котором двигалось его детище. В одном из интервью он возмущался: «Зачем они показывают такое по всем программам? Все время секс, ужасы, драки и убийства! Даже порнография! Я бы не позволил своим детям и близко подходить к этому аппарату!»

В другой раз Владимир Зворыкин заявил, что его любимая деталь в телевизоре — кнопка выключения. Работая над созданием телевизора, он, как и его учитель Розинг, надеялся, что, прежде всего новый прибор будет использован «там, где человеку находиться опасно: при проведении химических реакций с вредными веществами, на охраняемых объектах, во время боевых действий и тому подобное». Все это, впрочем, тоже сбылось: с помощью телевидения люди увидели дно океана, глубины микромира и даже далекие планеты.

После войны Зворыкин в основном жил в своем загородном доме в Тонтон-Лейкс близ Камдена. Теперь рядом с ним была любимая Катюша; зимой они вместе отдыхали во Флориде или в Испании. Много путешествовали, объездив все континенты, кроме Австралии и Антарктиды. Только в СССР после войны ученый побывал шесть раз. Он по-прежнему работал в своей лаборатории в Камдене, которую по приказу Сарнова закрепили за ним пожизненно. В часы отдыха бродил по лесу с ружьем (правда, почти никогда не стрелял) или рыбачил на озере, где однажды провалился под лед и чуть не утонул.

Иногда в гости приезжали знакомые, хотя с годами их становилось все меньше; старый слуга-негр Линн приносил им русскую водку и грибочки, и Владимир Козьмич пускался в воспоминания о прошлом. Он видел, как изменилась жизнь вокруг, и спрашивал себя: к добру или к худу эти изменения? И какую роль в них сыграл изобретенный им «электронный глаз»?

Очевидно, эти нелегкие раздумья отразились на его решении — отказавшись от похорон по православному обряду, он завещал развеять свой прах над любимым озером Тонтон. Это и было сделано после того, как 29 июля 1982 года «американский изобретатель с русскими корнями» завершил свою долгую жизнь.

© Антон Бехтерев

Воладимир Зворикін: улюблена деталь в телевізорі — кнопка виключення

Володимир Кузьмич Зворикін докорінно змінив життя людства, винайшовши телевізор — цей улюблений і ненависний багатьма «ящик» для дозвілля.Телевізор здійснив революцію в головах людей і зараз складно уявити собі житловий будинок без іконоскопа (саме так спочатку називався телевізор).

За часів сумнозвісної боротьби з «космополітизмом» кінця 1940-х років, коли в СРСР люто відстоював пріоритет вітчизняної науки, Володимира Зворикіна — дивна річ — своїм не вважали.«Велика радянська енциклопедія» в крихітній статті про Зворикін називала його «американським винахідником», а преса, оспівуючи успіхи радянського телебачення, зовсім не згадувала його ім'я.Причин тому було декілька: «буржуазне» походження, служба в Білій армії, еміграція… Не могли йому пробачити і того, що завдяки Зворикіну телевізор був створений і набув широкого поширення саме в Сполучених Штатах — головного конкурента СРСР.

Іншим разом Володимир Зворикін заявив, що його улюблена деталь в телевізорі — кнопка виключення.Працюючи над створенням телевізора, він, як і його вчитель Розінг, сподівався, що, перш за все новий прилад буде використаний «там, де людині перебувати небезпечно ...»

Дитинство в Муромі

Для фахівців винаходи Зворикіна були секретом.Він сам розповідав про них, приїжджаючи в СРСР і до Вітчизняної війни, і після.В один з останніх візитів потайки відвідав рідний Муром, який — нібито як центр військового виробництва — був закритий для іноземців.Вони з дружиною взяли у Володимирі таксі і за п'ять рублів доїхали до Мурома.Через півстоліття Володимир Кузьмич вклонився могилам предків у церкві Миколи Набережного над Окою і відвідав батьківський будинок, перетворений в краєзнавчий музей.Відкинувши конспірацію, він написав в книзі відгуків: «Приємно бачити, що будинок, в якому я народився, так дбайливо реставрується для музею».

У цьому триповерховому будинку з білого каменю Володимир Зворикін з'явився на світ 28 липня 1888 року.Його батько Козьма Олексійович був спадкоємцем поважного купецького роду, який торгував хлібом.Розвиваючи свій бізнес, Козьма Олексійович вибудував у місті величезні склади, заснував власний банк.При цьому зовсім не був представником «темного царства», якими позначив руських купців критик Микола Добролюбов, розбираючи драму Островського «Гроза»: Козьма Зворикін закінчив реальне училище (двоє його братів пішли далі і вибрали наукову кар'єру) і постарався дати освіту всім своїм численним нащадкам- трьом синам і п'яти дочкам.

Володимир народився передостаннім з них, коли інші діти були вже дорослими.Теплі стосунки у нього склалися тільки з сестрою Ганною, що стала пізніше дружиною відомого геолога Дмитра Наливкіна.

Дитинство Володимир згадував з ностальгією, особливо російську зиму: «Ми йшли на міську ковзанку, де місцевий оркестр грав вальси.У другій половині дня на головних вулицях міста влаштовувалося гуляння, проїжджали сани, заряджені відмінними рисаками, люди були в святкових вбраннях, дорогих хутрах.Молодь каталася на санках і ковзанах, затівала гри, зіштовхуючи один одного в замети ».

Коли Володимиру виповнилося дванадцять років, батько почав залучати його до комерційних справах, але скоро Козьма Олексійович з прикрістю побачив, що сина більше цікавить наука.Закінчивши реальне училище, Володимир поїхав вчитися в Санкт-Петербурзький технологічний інститут — і тут же потрапив в поліцію за участь у заворушеннях.

Йшов революційний 1906 рік, і студенти були в перших рядах бунтівників.Юному провінціала цілком міг «світити» термін, але щедрий внесок Козьми Олексійовича дозволив йому вийти на свободу.Одумавшись, Володимир занурився в навчання — і не тільки: його цікавили наукові відкриття, в тому числі досліди професора політехнічних курсів Бориса Розинга з передачі зображення на відстань.

наближалася революція

Фантастичну ідею потроху втілювали в життя вчені з різних країн.Ще в 1884 році німець Пауль Ніпков винайшов диск, який розкладає проектується на нього зображення на елементи, які можна було «зібрати» в іншому місці за допомогою такого ж диска.Це дало поштовх появі механічного телебачення, яке довго не мало конкурентів, — але й саме розвивалося слабо через складність і малої чіткості зображення.

Розінг першим запропонував використовувати для прийому зображення не механічний диск, а електронно-променеву трубку, пізніше названу кінескопом.У 1907 році Розінг отримав патент на свій винахід, а чотири роки по тому зумів прийняти в своїй лабораторії зображення найпростіших фігур — кола і трикутника.Їх відправляв із сусідньої кімнати учень професора -19-річний Володимир Зворикін.

Після закінчення інституту Зворикін, за пропозицією Розинга, продовжив освіту в Парижі, у знаменитого фізика Поля Ланжевена.Звідти влітку 1914 він відправився слухати лекції в Берлін, де його застала новина про початок світової війни.

Щоб не бути інтернованим як громадянин ворожої країни, він потайки втік до Данії, звідти пробрався в Росію і добровольцем вступив до армії.Військовому відомству гостро потрібні радисти, і молодого вченого відправили служити в прифронтовому Гродно.

Півтора року Зворикін не тільки здійснював зв'язок між російськими частинами, а й ловив переговори німців по радіо, що допомагало дізнатися плани противника.Потім його послали налагоджувати радіозв'язок в Середню Азію, і в цьому далекому тилу його життя вперше опинилася під загрозою: в одній з поїздок його схопили і ледь не вбили повсталі проти «білого царя» туркмени.

На початку 1917 року Зворикіна справили до поручика і перевели в Петроград викладачем радіошколі — і тут почалася революція.Офіцерам стало небезпечно з'являтися на вулицях, а незабаром Володимира Кузьмич викликали в «революційний суд».

Колишній денщик Константинов звинуватив його в знущанні, яке полягало в тому, що Зворикін, який працював над створенням радіотелефону, змушував денщика годинами говорити різні слова в «дірку в коробці».

При всій абсурдності справа могла закінчитися погано, але, на щастя, один із суддів, знайомий з радіосправою, відпустив затриманого, а денщика прогнав геть.Зворикін вирішив якнайшвидше вибратися з Петрограда і вступив в загін важкої артилерії, що вирушав на фронт.

Кінець війни застав його в Києві, де він зустрівся з дружиною, — ще в Гродно він одружився з медсестрою Тетяні Васильєвої.Разом вони повернулися в Москву, де панувала повна розруха.Не бачачи можливості займатися наукою, Зворикін вирішив покинути Росію.Він згадував: «Оскільки я хотів працювати в лабораторії, де я міг би розробляти свої ідеї, я готовий був їхати в будь-яку країну, де можна знайти підходяще місце.Мені здалося, що Америка — якраз така країна ».

Служба у Колчака і знайомство з Америкою

Більшовики оголосили загальну мобілізацію, але далеко не всі колишні офіцери хотіли служити в Червоній Армії.Зворикін був з їх числа: з здобутим через знайомих мандатом він виїхав до Омська, але дістався тільки до Єкатеринбурга, де був заарештований ЧК.Тиждень він просидів в переповненій камері, звідки людей періодично вели на розстріл.Його врятувало наступ чеських легіонерів, які захопили місто.

Опинившись в Омську, він вступив на службу до Тимчасового Сибірському уряду і був посланий в США для закупівлі радіотехніки.Після декількох місяців плавання по Іртишу, Обі, Північного Льодовитого океану він прибув до Лондона, а звідти на пароплаві «Мавританія» відправився в Нью-Йорк.

У новорічну ніч 1919 року побачив на горизонті яскраво освітлену статую Свободи.Не знаючи англійської, він сяк-так закупив необхідну техніку і повернувся з нею до Омська, де вже правил адмірал Колчак.Брати участь в Громадянській війні Зворикін не збирався і скоро знову відправився в Штати — на цей раз східним шляхом, через Японію.

Прибувши в Нью-Йорк, він дізнався, що режим Колчака упав і повертатися йому нікуди.Під час своїх мандрів він безуспішно намагався довідатися про долю дружини, що залишилася в Москві.У США по посольським каналах він з'ясував, що вона в Берліні.Зворикін позичив грошей і влаштував її переїзд в Америку.У 1920 році у подружжя народилася дочка Ніна.

народження телевізора

Після довгих пошуків Зворикін знайшов місце в компанії «Westinghouse Electric» в Піттсбурзі, де зміг, нарешті повернутися до роботи з передачі зображення на відстань.

Електронно променева трубка для іконоскопа Володимира Зворикіна.Фото: Альтернативна Історія

У 1923 році Володимир Зворикін отримав патент на електронний пристрій, що передає, назване іконоскопом.Фактично це було електронне телебачення, вільний від недоліків механічного.Звичайно, якість зображення було не ідеальним, для його вдосконалення були потрібні гроші.Але гендиректор «Вестінгауз» Девіс, побачивши винахід Зворикіна, скривився і наказав «цього хлопця» з Росії зайнятися чим-небудь більш корисним для компанії.

Затамувавши образу, Зворикін став чекати вдалого моменту і дочекався.Його удачу звали Девід Сарнов — цей син єврейських іммігрантів з Росії пройшов шлях від простого телеграфіста до президента найбільшої радіокомпанії RCA (Radio Corporation of America).Зустрівшись зі Зворикіним, він відразу повірив у його талант і запитав, що потрібно, щоб довести телебачення до розуму.«Сто тисяч доларів і два роки роботи», — відповів той і отримав бажане.

Потрібно було поспішати, конкуренти наступали на п'яти: в 1926 році шотландець Джон Берд створив працюючу систему механічного телебачення, а через два роки в Ташкенті Борис Грабовський зазнав «телефот» — приймач, створений на основі винаходу Розинга.

.Нужно було поспішати, конкуренти наступали на п'яти: в 1926 році шотландець Джон Берд створив працюючу систему механічного телебачення, а через два роки в Ташкенті Борис Грабовський зазнав «телефот» — приймач, створений на основі винаходу Розинга.

У своїй новій лабораторії в місті Камден Зворикін довго бився над проблемою посилення струму в приймальному пристрої, що повинно було поліпшити чіткість зображення.До 1931 року проблема була вирішена, і перший іконоскоп встановили на найвищому в Нью-Йорку хмарочосі Емпайр Стейт Білдінг.Сигнал звідти могли приймати три кінескопа — стільки було тоді у всій Америці.Але заводи компанії RCA терміново почали випуск телевізорів, і вже через рік їх було 10 тисяч ...

Труднощі сімейного життя

Відкриття телемовлення стало початком всесвітньої слави Зворикіна, до цього жив відлюдником і майже нікому не відомого.Це співпало і з змінами в його особистому житті: вони з Тетяною все більше віддалялися один від одного і, хоча в 1927 році у них народилася друга дочка Олена, незабаром шлюб розпався.

У 1939 році Володимир Кузьмич зустрів в гостях російську емігрантку Катерину Полевицкая — немолоду, але красиву і яскраву жінку, хірурга за професією.Тепер учений, зайнятий перш виключно своїми винаходами, дізнався, що таке любов. Катерина була заміжня, і десять років вони зустрічалися уривками, час від часу; тільки після смерті її чоловіка їм, вже літнім людям, вдалося одружитися.

У 1933 році Зворикін приїхав з лекціями в СРСР, побачився з родичами.Представники влади всіляко вмовляли залишитися, обіцяючи створити всі умови для роботи.Володимир Кузьмич почав коливатися, але коли чоловік сестри Дмитро Наливкин розповів йому, що багато вчених, включаючи його вчителя Розинга, були заарештовані за безпідставними обвинуваченнями, Зворикін, нічого не знав про ці репресії, вирішив повернутися в США, де крім телебачення він зайнявся і іншимипроблемами, наприклад, створенням приладу нічного бачення, який дуже знадобився американської армії в роки війни.

На початку війни Зворикін знову ледь не загинув: він повертався з поїздки по Європі і не сів на теплохід «Афіна», оскільки його багаж затримався в дорозі, а він не хотів відвідувати ресторан без вечірнього костюма.Він відправився в такий кораблем, а після прибуття дізнався, що «Афіна» потопила німецька субмарина.

Військові розробки Зворикіна

В Америці його активно залучили до військових розробок: крім приладів нічного бачення це були радари і пристрої для наведення на ціль бомб і ракет.До того ж він займався збором коштів для воюючого Радянського Союзу, за що поплатився.

У переможному 1945 році його вперше не випустили в Європу і позбавили допуску до секретних проектів.Не раз він помічав за собою стеження агентів ФБР.У Штатах розгорталася полювання за «комуністичними агентами», і Зворикін, як російська, потрапив під підозру.«Що й казати, — писав він, — гірка пігулка після багатьох років і стількох праць, відданих моєї нової країні! Я знову відчув себе як в клітці ».

За нього заступився Девід Сарнов, який отримав на той час генеральське звання (Зворикін тоді ж став полковником) — після зустрічі Сарнова з президентом Труменом вченому повернули допуск.Сарнов дружив зі Зворикіним, часто бував у нього вдома, хоча на людях завжди тримався з ним по-начальницькому.Вони утворювали чудовий тандем: ділова хватка одного доповнювалася геніальної наукової інтуїцією іншого.

У 1954 році, коли 65-річний Зворикін залишив посаду директора лабораторії RCA, Сарнов виголосив відчуту мова: «Такий вчений, як Зворикін, ніколи не йде у відставку.Його талант не в'яне.Уява і творчий інстинкт справжнього вченого ведуть його далі, до нових ідей, винаходів і відкриттів ».

Справді, Володимир Кузьмич не збирався відпочивати — головним його заняттям стало удосконалення винайденого ще до війни електронного мікроскопа.Працюючи над ним, Зворикін очолив центр медичної електроніки при інституті Рокфеллера.Там йому вдалося втілити в життя винаходи, які здавалися фантастикою, — наприклад ендорадіозонд, таблетку-радіопередавач, що дозволяла отримувати дані про стан внутрішніх органів пацієнта.

Кнопка виключення — улюблена деталь в телевізорі

Володимир Зворикін поруч з прототипом сучасного телевізора.Фото: Smithsonian Magazine

Телебачення тепер успішно розвивалося і без нього.Правда, його все більше бентежило напрямок, в якому рухалася його дітище.В одному з інтерв'ю він обурювався: «Навіщо вони показують таке за всіма програмами? Весь час секс, жахи, бійки і вбивства! Навіть порнографія! Я б не дозволив своїм дітям і близько підходити до цього апарату! »

Іншим разом Володимир Зворикін заявив, що його улюблена деталь в телевізорі — кнопка виключення.Працюючи над створенням телевізора, він, як і його вчитель Розінг, сподівався, що, перш за все новий прилад буде використаний «там, де людині перебувати небезпечно: при проведенні хімічних реакцій з шкідливими речовинами, на об'єктах, що охороняються, під час бойових дій тощо».Все це, втім, теж збулося: за допомогою телебачення люди побачили дно океану, глибини мікросвіту і навіть далекі планети.

Після війни Зворикін в основному жив у своєму заміському будинку в Тонтон-Лейкс поблизу Камдена.Тепер поруч з ним була улюблена Катюша; взимку вони разом відпочивали у Флориді або в Іспанії.Багато подорожували, об'їздивши всі континенти, крім Австралії та Антарктиди.Тільки в СРСР після війни вчений побував шість разів.Він як і раніше працював у своїй лабораторії в Камдені, яку за наказом Сарнова закріпили за ним довічно.У години відпочинку бродив по лісу з рушницею (правда, майже ніколи не стріляв) або рибалив на озері, де одного разу провалився під лід і мало не потонув.

Іноді в гості приїжджали знайомі, хоча з роками їх ставало все менше; старий слуга-негр Лінн приносив їм російську горілку і грибочки, і Володимир Кузьмич пускався в спогади про минуле.Він бачив, як змінилося життя навколо, і питав себе: до добра чи до лихо ці зміни?І яку роль в них зіграв винайдений ним «електронне око»?

Очевидно, ці нелегкі роздуми відбилися на його рішенні — відмовившись від похорону за православним обрядом, він заповів розвіяти свій прах над улюбленим озером Тонтон.Це і було зроблено після того, як 29 липня 1982 «американський винахідник з російським корінням» завершив своє довге життя.

© Антон Бехтерєв

Володимир Кузьмич Зворикін — батько телебачення.Фото: 1tv.com

Переклалана українську мову     7.04.19      17.35