Восточные пути Леси Украинки.

На фоне всеобщего увлечения восточным искусством на рубеже XIX — XX веков, когда путешественники и творческая интеллигенция из стран Европы и Российской империи с огромным вдохновением начали открывать для себя культуру народов Востока, в России начался невероятный интерес Египтом, его культурой, древней историей. Эти темы стали очень популярными, и они не обошли жизнь и творчество Леси Украинки, стремившейся продолжить освоение непознанного, таинственного мира Востока. Он для поэтессы уже начал открываться сокровищами древнеиндийской культуры, когда она в мамин подарок на свои именины  — альбом с серебристым узором и надписью «Роesіе» внесла свои первые автографы двух гимнов из Ригведы: «Когда не было еще ничего...» и «Отец всей семьи...» Всего поэтесса перевела 12 гимнов. Когда она работала над «Древней историей восточных народов» – учебником для сестры Ольги – увидела их во французском учебнике «История древних народов Востока» Луи Менара. Этими переводами Леся Украинка сделала очень важный шаг к изучению мифологического наследия древней Индии, раскрывшейся в текстах «Ригведы». Достопримечательности древней и современной литературы и искусства Индии нельзя постичь без знания ее мифологии. Благодаря таланту Леси Украинки после издания ее учебника, читатели получили возможность впервые на украинском языке ознакомиться с интересным литературным памятником в истории человечества.

Ольга Косач-Кривинюк вспоминает: “Леся Украинка, когда была еще совсем молодой, учила свою младшую сестру. Перед тем, как учить ее истории, Леся Украинка обратилась к своему дяде Михаилу Драгоманову и попросила его посоветовать, как лучше и по каким источникам составлять курс древней истории”. Ее слова находят подтверждение и в письме Леси Украинки к дяде от 18 декабря 1890 года, где поэтесса просит его посоветовать перевод ведических гимнов на французский или немецкий язык, поскольку, как она пишет, страшно… понравились те гимны по отрывкам, которые я нашла в «Истории Menard'a». И “Драгоманов отнесся очень внимательно к просьбе своей любимой племянницы, выбрал немецкие и французские книги, которые советовал ей как источники, и прислал ей, добавив подробные советы о составлении курса истории”. И именно в это время Леся Украинка также была бы: «рада увидеть Египет, хотя бы для пирамид», но опасалась. Ей казалось, что там должен быть прах большой, как во всякой, слишком сухой и горячей стране, а ей с определенного времени прах очень мешает. ездить за границу как туристка, а сейчас пока длилась ее война с туберкулезом – вынуждена «ездить пациенткой.» В конце 1901 года Леся Украинка уехала в Сан-Ремо потому, что у нее еще было «состояние хорошее и Каир ей не нужен». В начале 1902 года врач в Сан-Ремо не советовал ей ехать в Египет, потому что «путешествие утомит, а еще, может, и простудит, да и самом Каире будет трудно справиться так как здесь» Но уже после консультации в начале 1908 года, с врачом-терапевтом в Ялте и, в апреле 1908 года в Берлине с профессором Израэли и доктором Лури, она узнала, что у нее диагностировали туберкулез обеих почек, поэтому оперативное вмешательство уже не поможет. Врачи посоветовали ей лечение в теплом сухом климате. Именно поэтому Леся Украинка избрала Египет…

Готовясь к поездке, Леся Украинка со своим мужем, в поисках возможных вариантов, читали: «проспект санатории в Гелуане возле Каира, где говорится, что это главный курорт для почечных больных». Его реклама была представлена вобщихиспециализированныхавторитетныхизданияхтоговремени. Целебные серно-щелочные источники, помогали поэтессе в ее «тридцатилетней войне» с туберкулезом. КтомужеГелуанрасположенрядомсруинамиМемфиса—древней столицы Египта. Глубины истории и местная природа вдохновляли своей силой, загадочностью и древностью, о которой писали еще древнеарабские писатели: Мамзи, Абд-Эль-Гакем, Эль-Кемди… Однако город примерно две тысячи лет был заброшен и забыт. Только в начале XIX века, благодаря французской экспедиции 1800 года, он снова начал отстраиваться. Расцветает Гелуан только во время правления Измаила-Паши, который предсказывая будущее города, приказал сделать широкие мощеные улицы и дома на расстоянии друг от друга, поэтому Гелуан казался более малолюдным, чем на самом деле. Если он был бы построен иначе, то лечебное влияние степного мягкого, целебного воздуха исчезло бы вместе с поразительным зрелищем заката, который превращал окружающую степь в удивительную симфонию цветов и красок этого волшебного места, то страшный туберкулез терял свою смертоносную силу… В 1868 году паша собрал учёный совет врачей и химиков для исследования Гелуанских вод. Результат ее труда был изложен в рукописи “Топографическое, химическое, медицинское описание тепловых, соленых и серных источников Хелуана. 1868 год. ” Преемник Измаила-Паши хедив Тевфик жил большую часть своего правления в Гелуане, где сохранился его дворец для отдыха, построенный на собственные средства в стиле классицизма во второй половине XIX века, и стал известен позже как Тевфик – Отель, а затем, как пансион “Villa Tewfik“. Эта вилла не была его резиденцией и именно поэтому, со временем здесь разместился пансион, его владелец – богатый врач-грек сдавал в аренду доктору медицины из Российской империи С. Рабиновичу. Но это был не единственный случай. Богатые европейцы, а город уже стал многолюдным, арендовали и активно застраивали город виллами и пансионами в разных, иногда своеобразных, архитектурных стилях с плоскими крышами и большими домами гостиниц, принимавших туристов со всего мира. Поэтому в Гелуане на первом городе по употреблению был французский язык, затем итальянский, затем английский, затем русский.

Гелуан стал курортом также и потому что, в отличие от шумного и грязного Каира, был спокойным и чистым городком – «тихим земным раем», как сказал о нем Иоганн Гете. И вот, под впечатлением от истории края и современных ей перспектив лечения туберкулеза, в этот живописный старинный городок Леся Украинка приезжала на лечение трижды. Снимали номер в отеле, когда искали место в лечебных санаториях и пансионатах, которые поэтесса всегда выбирала по цене, по приветливому обществу, добрым врачам, удобству, качеству еды, но самое главное – по условиям работы. По этим критериям сначала подошел санаторий Hôtel Villa Continental, принадлежавший богатому врачу-греку. Позже, из-за более приемлемых финансовых условий, она переехала в пансион Villa Antonio, где останавливались преимущественно англичане. Жила там «недели две», но «церемонный малообщительный, лицемерно скромный тон» и бытовые условия ей не понравились поэтому она снова вернулась в «Continental». Египет встретил Лесю Украинку теплым климатом, а «Hôtel Villa Continental» доброжелательной атмосферой и приятным обществом: «Эта Villa Continental есть, свойственно, санаториум, только не выглядит санаторским, потому что устроена в доме богатого араба, построенном для частной жизни, » посредине с «салямликом»( это как атриум римский), с балконами в цветных оконных витражах и т. п. К тому же между нами много людей здоровых, «сопровождающих» и просто так, поэтому у нас не раз бывает слишком весело. В конце концов, здесь и климат, особенно колорит, дает людям наклонность к веселью: все ясное небо, все полная уверенность от дождя (за 2,5 месяца, что я здесь, дождь, может, или 5 раз шел) и какая-то особенная мягкость колорита, какая-то легкость воздуха, которой я нигде в Европе не замечала – все это как-то поднимает дух человеку. Жаль, что Вы не поехали со мной в Египет – писала она Борису Гринченко, – Мы бы тогда, может, и без санаторий обошлись, а взяли бы какую-то избушку и жили бы колонией украинских писателей. Да, может, оно еще и теперь не поздно? Я слышала от людей, приехавших сюда из Капри, из Корфу, из Ривьеры, что все эти места против Египта (особенно нашего Гелуана) ничего не стоят. О Капри и Корфу ничего не знаю, а о Ривьере должен сказать, что далеко ей до Египта с ее дождями и холодными вечерами зимой. ” Среди тех немногочисленных соотечественников, которые в то время были в Египте и с которыми Леся Украинка могла пообщаться, был известный украинский историк, исследователь казачества Дмитрий Иванович Яворницкий. «Это очень приятно, – пишет она сестре Ольге, – потому что вообще здесь не часто украинца увидишь, а кроме того, он показался мне симпатичным и интересным мужчиной. Теперь он поехал в Египет осматривать тамошние руины, по возвращении проживет здесь с неделю на нашей вилле для отдыха. Он упертый дед – лазил и на пирамиды, и в пирамиды, и где его только не носило! Это в 60 лет и с ревматизмом! Ну-ну! Надо будет с ним еще раз в египетский музей поехать – на «даму с золотым лицом» посмотреть (там есть одна красавица). А пока я сижу грибом и никуда не рыпаюсь. К тому же у меня всегда широкий вид на нильскую долину с пирамидами, что тоже немало для меня значит». В подарок от Леси Украинки о встрече в Стране пирамид Дмитрий Иванович получил деревянную палку, сделанную из экзотического черного дерева и общее фото с ее дарственной надписью.

В то время в Гелуане начинала свою медицинскую практику одесситка Эсфирь Борисовна Хуторская. В апреле 1910 года она работала врачом в пансионе Villa Tewfik, где и познакомилась с Лесей Украинкой. Между ними сложились очень теплые, не прерывавшиеся и тогда когда Эсфирь Борисовна стала “хозяйкой” пансиона “Villa Tewfik”. Она создавала для Леси Украинки хорошие условия, пыталась максимально облегчить состояние больной: уменьшила плату за содержание со 120 до 80 рублей, обеспечила прекрасным уходом и питанием, а главное – предложила идеальное помещение, хорошо зная Лесю Украинку. Поэтому пансион Хуторской был для Леси Украинки лучшим. Ольге Кобылянской она писала о своей жизни здесь: "[кто-то] пришел в дом (в свою давно знакомую Villa Tewfik), бухнул в постель в первом попавшемся покое — и заснул, так заснул, словно отродясь не спал!" Позже, отдыхая на веранде своей солнечной комнаты написала что: “[…] кто-то теперь может только лежать (как сидит, то уже счастье) […] о том же и на лежачих светит солнце и смотрят звезды, и дорогой пурпур египетского заката видно им, и золотая пустыня и золотая пустыня мечтает о своих горячих полдниковых мечтах перед их глазами – то все еще не заказано мне […]…” Творческая атмосфера познания гениального дарования древних мастеров живущих в глубине веков обогащали культуру Древнего Египта, зародилась в душе поэтессы еще из домашних книг и впечатлений от просмотра коллекций египетских древностей в музеях Берлина, Санкт-Петербурга, Киева, Дерпта. В ее произведениях первые сюжеты появились еще в июле 1900 во время пребывания в Гадяче, когда были созданы поэзии «Сфинкс» и «Ра-Менеис». В августе 1904 года в Зеленом Гае Леся Украинка написала стихи «Израиль в Египте» и «Надпись на руине» продолжив заочное знакомство. И вот, оно приобрело новые темы и впечатления, когда поэтесса посетила древнюю страну фараонов: “Видели мы большие пирамиды и большого сфинкса – это действительно что-то единственное во всем мире! Никакие картины, фотографии и т.п. не могут дать подлинного понятия о душе этих каменных существ, Особенно сфинкс – у него тысячелетняя душа, у него живые глаза, он словно видит вечность… Не разочаровал меня Египет, а еще больше очаровал, и теперь только я поняла его до конца гениальное дарование, как побывала в Каирском музее”. Знакомство с творческим наследием только укрепило эти чувства. Она переводит раздел из «Истории крестьянина (период ХІІІ династии — 1803 г. до н.э. – 1649 г. до н.э.)», один из черновых автографов перевода датируется 1 января 1910 года. Возобновляет работу над учебником «Древняя история восточных народов». Задержка с окончанием почти готовой работы вызывалась тем, как писала поэтесса, что «я все еще “учусь” для нее, потому что немало-таки нового вышло с тех пор, да и старое я уже немного подзабыла...» Однако, это была не единственная причина задержки. В письме к Ольге в 1911 году Леся пишет: «Драма (что теперь посылаю — “Лесная песня”) помешала мне. Правда, писала я ее очень недолго, 10—12 дней, и не писать никак не могла, потому что такое уже было непобедимое настроение...». Это «непобедимое настроение» имело свои основания: долгое пребывание на чужбине, и невозможность постоянно жить на родине по состоянию здоровья, печаль по волынским лесам, вспомнив о которых, как пишет Леся Украинка в письме к Агатангелу Крымскому в октябре 1911 года, она и “написала драму-феерию в честь им”. О волынских лесах, полесских сказках, детских впечатлениях, как источниках пьесы, вспоминает поэтесса и в письме к матери в начале 1912 года; «Мне кажется, что я просто вспомнила наши леса и затосковала за ними. А то еще я и издавна ту малку «в уме держала», еще с тех пор, как ты в Жаборице мне что-то про мавок рассказывала… Видно уже нужно было мне ее когда-то написать ...». И действительно, это был тот огромный толчок древних культур, который не только создал «непобедимое настроение», но и обогатил всем достоянием мирового наследия использованные в «Лесной песне» мифологические образы и представления Волыни, когда индийские боги и герои незаметно и органично воплотились в новых образах. – стали более близкими и родными, получив знакомые имена. А в поэтическом творчестве Леся Украинка настолько сжилась с духом страны, культуры, народа, что теперь могла только на египетские темы писать: «Хамсин», «Дыхание пустыни», «Афра», «Ветряная ночь», «Известия с севера», " Тайный дар”. Эти стихи объединены в цикл «Весна в Египте». В них оживает рыжий демон хамсин: “который мир в желтый кошмар меняет!..; «Дыхание пустыни»; «Афра»… Такой Лесе Украинке открылась настоящая Африка.Пребывание в Гелуане также обращало внимание писательницы и на проблемы современного Египта. У нее возникает желание: “написать одну новелку […] на египетские темы, но не древние, а нынешние. ” Ее “заинтересовала […] жизнь, а скорее психология здешних гаремных женщин (ибо в этом [1913] году имела возможность его узнать ближе]…” и таким образом Леся Украинка ближе начала познавать психологию и духовный мир женщин Востока. Воплощая его в героинях своих произведений: «Айша и Мохаммед», «Экбаль-Ганем»… И это была только одна из тем, над которой она работала… Начало постепенного накопления впечатлений о положении женщин в современном Египте отражено и в воспоминаниях самого Николая Охрименко, где он писал что: “богатые арабы имели в Гелуане красивые дома […] но в каждом доме несколько окон было обязательно огорожено узорчатой деревянной решеткой или жалюзи. Эти венки выходили из комнат, где жили женщины гарема…”. Учился, с помощью Леси Украинки, восточным обычаям, когда их пригласил к себе их знакомый Саид Абрамович – почтовый служащий. Творческие планы и образы поэтессы рождались на благодатной земле Гелуана, виды которого предстают перед нами в описаниях современников: “Куда бы вы ни бросили взгляд – всюду красота. Если посмотрите на Нил, вы увидите невероятно прекрасную картину заката, превращающую степь в удивительную симфонию цветов и красок. Если устремите свой взгляд на долины и ущелья, то непременно перенесетесь мыслями в допотопное прошлое Египта. Если выйдете в степь в звездную лунную ночь, когда все так безгранично и фантастично – вы поймете очарование ночи, которая отвлечет вас от пошлости повседневной жизни. Здесь царит справедливость, красота и добро – чувства живущие в душе каждого человека. Здесь философия должна писать свои учения, здесь глаза должны открываться для справедливости…” Поэтому не случайно поэтесса собираясь писать свои египетские впечатления и, не написав еще ни слова, отметила: “хорошая это сторона, и я уже привыкла любить ее не как чужую…” Ее последний восточный труд — «Экбаль-ганем» имел только первоначальный раздел, напечатанный в «Литературно-научном вестнике» в Киеве, вместе с известием о её смерти. Финал незаконченной новеллы с пресловутым предчувствием: «Это уже начинался египетский закат. Когда солнце умеет притворяться победителем перед неизбежным поражением, и так гордо и весело, без малейшей тени вечерней грусти, сыплет красочные дары на небо, на пустыню, на большую реку и на каждую мелкую мелочь своей любимой страны, что даже за одну минуту перед нашествием тьмы как-то нет веры ее неизбежности”.

На тлі загального захоплення східним мистецтвом на межі ХІХ – ХХ століть, коли мандрівники і творча інтелігенція з країн Європи і Російської імперії з величезним натхненням почали відкривати для себе культуру народів Сходу, в Росії почалося неймовірне зацікавлення Єгиптом, його культурою, давньою історією. Ці теми стали дуже популярними, і вони не оминули життя та творчість Лесі Українки, що прагнула продовжити освоєння непізнанного, таємничого світу Сходу. Він для поетеси[1] вже почав відкриватися скарбами давньо індійської культури, коли на свої іменини вона отримала від матері подарунок — коричневий альбом із сріблястим візерунком та написом “Роesіе”[2]. Саме сюди вона внесла свої перші сходознавчі роботи — автографи двох гімнів з Ригведи: “Як не було ще нічого...’’ та “Батько усієї родини...”[3] Всього поетеса переклала 12 гімнів. Коли вона працювала над “Стародавньою історією східних народів” – підручником для навчання сестри Ольги – побачила їх у французькому підручнику “Історія стародавніх народів Сходу” Луї Менара.

Цими перекладами Леся Українка зробила дуже важливий крок до вивчення міфологічної спадщини давньої Індії, що розкрилась у текстах «Рігведи». Пам’ятки давньої і сучасної літератури і мистецтва Індії не можна зрозуміти без знання її міфології. Завдяки таланту Лесі Українки після видання її підручника, читачі отримали можливість уперше українською мовою ознайомитися чи не з найцікавішою літературною пам’яткою в історії людства.

Ольга Косач-Кривинюк згадує: “Леся Українка, як була ще зовсім молодою дівчиною, то вчила свою молодшу сестру. Перед тим, як вчити її історії, Леся Українка звернулась до свого дядька Михайла Драгоманова і попросила його порадити, як краще та по яких джерелах складати курс стародавньої історії”[4]. Її слова знаходять підтвердження і в листі Лесі Українки до дядька від 18 грудня 1890 року, де поетеса просить його порадити переклад ведичних гімнів французькою або німецькою мовою, оскільки, як вона пише, “страшенно… сподобались тії гімни по уривках, які я знайшла в “Історії Menard’a”[5]. И “Драгоманов віднісся дуже уважно до того прохання своєї улюбленої племінниці, вибрав німецькі та французькі книжки, які радив їй як джерела, і прислав їй, додавши докладні поради про складання курсу історії”[6].

І саме в цей час Леся Українка також була б: “рада побачити Єгипет, хоч би для пірамід” але побоювалася. Їй здавалося, « що там мусить бути порох великий, як у всякій, занадто сухій і гарячій стороні», а їй « від певного часу порох дуже вадить»[7] Тоді, поетеса ще сподівалася що “може, будуть коли щасливіші часи” і вона одужає щоб їздити за кордон як туристка, а зараз поки тривала її війна з туберкульозом – змушена “їздити пацієнткою.”[8] Наприкінці 1901 року Леся Українка поїхала в Сан-Ремо тому, що у неї ще був «стан хороший і Каїр їй не потрібен»[9]. На початку 1902 року лікар в Сан-Ремо не радив їй їхати в Єгипет, бо « подоріж втомить, а ще, може, й простудить, та й самому Каїрі буде трудно врядитись так як тут»[10]

Та вже після консультації на початку 1908 року, з лікарем-терапевтом в Ялті і, в квітні 1908 року в Берліні з професором Ізраєлі і доктором Лурі вона дізналася, що у неї діагностували туберкульоз обох нирок, тому оперативне втручання вже не допоможе. Лікарі порадили їй лікування у теплому сухому кліматі.[11] Саме тому Леся Українка обрала Єгипет…

Готуючись до поїздки, Леся Українка зі своїм чоловіком, шукаючи можливі варіанти, читали: “проспект санаторії в Гелуані[12] коло Каїра [13], де говориться, що то є головний курорт для ниркових хворих ”[14]. Його реклама була представлена в загальних і спеціалізованих авторитетних виданнях того часу[15]. Цілющі сірчано-лужні джерела, допомагали поетесі в її “тридцятилітній війні “ з туберкульозом. До того ж, Гелуан розташований поряд із руїнами Мемфіса — стародавньої столиці Єгипту[16]. Глибини історії і місцева природа надихали своєю силою, загадковістю і давниною, про яку писали ще давньоарабські письменники: Мамзі[17], Абд-Ель-Гакем, Ель-Кемді...[18]

Однак, місто приблизно дві тисячі років було занедбане і забуте. Тільки на початку ХІХ століття, завдяки французькій експедиції 1800 року, воно знову почало відбудовуватися.

Розквітає Гелуан тільки під час правління Ізмаїла-Паші, який ніби передбачаючи майбутнє міста, наказав зробити широкі бруковані вулиці і будинки на відстані один від одного, тому Гелуан здавався малолюднішим ніж насправді. Якщо він був би побудований інакше, то лікувальний вплив степового м’якого, цілющого повітря зник би разом з вражаючим видовищем заходу сонця який перетворював навколишній степ на дивовижну симфонію кольорів і фарб цього чарівного місця те страшний туберкульоз втрачав свою смертоносну силу…

В 1868 році паша зібрав вчену раду лікарів і хіміків для дослідження Гелуанських вод. Результат її праці був викладений в рукописі “Топографічний, хімічний, медичний опис теплових, солених і сірчаних джерел Хелуана. 1868 рік. [19]”

Наступник Ізмаїла-Паші хедив[20] Тевфік жив більшу частину свого правління в Гелуані де зберігся його палац для відпочинку побудований на власні кошти у стилі класицизму у другій половині ХІХ століття, і став відомим пізніше як Тевфік – Готель а потім, як пансіон “VillaTewfik“[21]. Ця вілла не була його резиденцією і саме тому, з часом тут розмістився пансіон, який його власник – багатий лікар-грек здавав у оренду доктору медицини з Російської імперії С. Рабиновичу. Але це був не єдиний випадок. Багаті європейці, а місто вже стало багатолюдним[22], орендували а також активно забудовували місто віллами і пансіонами в різних, інколи своєрідних, архітектурних стилях з пласкими дахами[23] і великими будинками готелів[24], що приймали туристів з усього світу[25]. Тому в Гелуані на першому місті по вживаності була французька мова, потім італійська, потім англійська, потім російська.

Гелуан став курортом[26] також і тому що, на відміну від гамірного і брудного Каїра, був спокійним і чистим містечком – “земним раєм ” як сказав про нього Йоганн Гете.[27]

І ось, під враженням від історії краю і сучасних їй перспектив лікування туберкульозу, в це мальовниче стародавнє містечкоЛеся Українка приїздила на лікування тричі[28] В перше, на пароплаві “Romania” з Батумі вона приїхала разом з чоловіком Климентом Васильовичем Квіткою[29]. Винаймали номер в готелі шукаючи місце в лікувальних санаторіях і пансіонатах, які поетеса завжди обирала за ціною, за привітним товариством, добрими лікарями, зручністю, якістю їжі, але найголовніше – за умовами роботи[30]. За цими критеріями спочатку[31] підійшов санаторій “HôtelVillaContinental”,[32] який належав багатому лікарю-греку[33]. Пізніше, шукаючи більш прийнятні фінансові умови, вона переїхала в пансіон “VillaAntonio”[34], де зупинялись переважно англійці. Мешкала там “тижнів зо два”, але “церемонний малотовариський, лицемірно скромний тон” і побутові умови їй не сподобались тому вона знову повернулася в “Continental”[35]. Єгипет зустрів Лесю Українку теплим кліматом, а “HôtelVillaContinental” доброзичливою атмосферою та приємним товариством: “Ся VillaContinental є, властиве, санаторіум, тільки не має вигляду санаторського, бо уряджена в домі багатого араба, збудованому для приватного вжитку, з «салямликом» посередині (щось наче атріум римський), з балконами в кольорових шибках і т. п. До того ж межи нами багато людей здорових, «сопровождающих» і просто так, через те у нас не раз буває аж занадто весело. Зрештою, тут і клімат, особливо колорит, дає людям нахил до веселості: все ясне небо, все повна певність від дощу (за 2,5 місяці, що я тут, дощ, може, чи 5 раз ішов) і якась особлива лагідність колориту, якась легкість повітря, якої я нігде в Європі не завважала, – все це якось здіймає духа людині. Шкода, що Ви не поїхали зо мною в Єгипет – писала вона Борису Грінченку, – Ми б тоді, може, й без санаторій обійшлись, а взяли б собі якусь хатку та й жили б колонією українських письменників. Та, може б, воно ще й тепер не пізно? Я чувала від людей, що поприїздили сюди з Капрі, з Корфу, з Рів’єри, що таки всі ті місця проти Єгипту (а надто нашого Гелуана) нічого не стоять. Про Капрі й Корфу не знаю нічого, а про Рів’єру то таки мушу сказати, що далеко їй до Єгипту з її дощами й холодними вечорами взимі. ”[36]

Серед тих нечисленних співвітчизників що в той час були в Єгипті і з якими Леся Українка могла поспілкуватись, був відомий український історик, дослідник козацтва Дмитро Іванович Яворницький. “Вчора був у мене Яворницький, що ледве знайшов мене, бо шукав у пансіоні пані Білинської, – пише вона сестрі Ользі, – казав, що се Ви йому таку адресу дали, але се він, певне, щось наплутав, бо я ж усі свої адреси подавала додому і Ви їх мали знати. Ну, та дарма, все ж він мене знайшов, і се дуже приємно, бо взагалі тут не часто українця побачиш, а, крім того, він видався мені симпатичним і інтересним чоловіком. Тепер він поїхав у горішній Єгипет оглядати тамошні руїни, а на поворіт проживе тут з тиждень на нашій віллі для відпочинку. Він завзятий дід – лазив і на піраміди, і в піраміди, і де його тільки не носило! Се в 60 літ і з ревматизмом! Ну-ну! Треба буде з ним ще раз в єгипетський музей поїхати – на «пані з золотим обличчям» подивитись (там є така одна красавиця). А поки що я сиджу грибом і нікуди не рипаюсь. До того ж маю завжди широкий вид на нільську долину з пірамідами, що теж чимало для мене значить“[37]. В подарунок від Лесі Українки про зустріч в “Країні пірамід” Дмитро Іванович одержав дерев’яну палицю, зроблену з екзотичного чорного дерева та спільне фото з її дарчим написом[38].

В той час в Гелуані починала свою медичну практику одеситка Есфір Борисівна Хуторська. В квітні 1910 року вона працювала лікарем у пансіоні “VillaTewfik”, де і познайомилася з Лесею Українкою. Між ними склалися дуже теплі приязні стосунки що не переривалися і тоді коли Есфір Борисівна стала “хазяйкою”[39] пансіону “VillaTewfik”[40]. Вона створювала для Лесі Українки гарні умови, намагалася максимально полегшити стан хворої: зменшила плату за утримання із 120 до 80 рублів, забезпечила прекрасним доглядом і харчуванням, а головне – запропонувала ідеальне помешкання, “добре знаючи” Лесю Українку[41]. Тому пансіон пані Хуторської був для Лесі Українки найкращим. Ользі Кобилянській вона писала про своє життя тут: “[хтось][42] прийшов у хату (у свою давно знайому VillaTewfik), бухнув у ліжко в першім-ліпшім покої – і заснув, так заснув, наче зроду не спав!” Пізніше, відпочиваючи на веранді своєї сонячної кімнати написала що: “[…] хтось тепер може тільки лежати ( як сидить, то вже щастя) […] про те ж і на лежачих світить сонце і дивляться зорі, і дорогий пурпур єгипетського заходу видко їм, і золота пустиня снує свої гарячі полудневі мрії перед їх очима – те все ще не заказано мені […]…”[43]

Творча атмосфера пізнання геніального хисту стародавніх майстрів що у глибині віків збагачували культуру Давнього Єгипту, зародилася в душі поетеси ще з домашніх книжок[44] і своїх вражень від перегляду колекцій єгипетських старожитностей в музеях Берліна[45], Санкт-Петербурга, Києва, Дерпта. В її творах перші сюжети з’явилися ще у липні 1900 року під час перебування в Гадячі, коли були створені поезії “Сфінкс”[46] та “Ра-Менеїс”. В серпні 1904 року в Зеленому Гаю Леся Українка написала вірші “Ізраїль в Єгипті” та “Напис на руїні” продовживши заочне знайомство. І ось, воно набуло нових тем і вражень коли поетеса відвідала стародавню країну фараонів: “Бачили ми великі піраміди і великого сфінкса[47] – се справді щось єдине на цілім світі! Ніякі картини, фотографії і т.п. не можуть дати справжнього поняття про душу сих камінних істот, Особливо сфінкс – він має тисячолітню душу, він має живі очі, він немов бачить вічність… Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер тільки я зрозуміла його до кінця геніальний хист, як побувала в Каїрському музеї”[48]. Знайомство з творчою спадщиною тільки зміцнило ці почуття. Вона перекладає розділ з “Історії селянина (за ХІІІ династії)”,[49]один з чорнових автографів перекладу датується 1-м січня 1910 року[50].

Відновлює роботу над підручником “Стародавня історія східних народів”. Про це свідчить її листування з сестрою Ольгою. Можна припустити, що загалом перебування в Єгипті, робота над перекладом давньоєгипетської лірики[51],(давні пісні зацікавили її своєю “подібністю до українських”[52]), спілкування з Д. І. Яворницьким, відвідання каїрського музею, враження від пірамід – все це посприяло відновленню роботи над підручником.

Незважаюючи на постійну роботу, завершення підручника весь час відкладалось. Затримка з закінченням майже готової роботи викликалась тим, як писала поетеса, що «я все ще “вчуся” для неї, бо чимало таки й нового вийшло з того часу, та й старе я вже трохи призабула...»[53] Проте, це була не єдина причина затримки. В листі до Ольги 1911 року Леся пише: «Драма (що тепер посилаю — “Лісова пісня”) стала мені трохи на заваді. Правда, писала я її дуже недовго, 10—12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій...»[54]. Цей “непереможний найстрій” мав свої підстави: довге перебування на чужині, і неможливість постійно жити на батьківщині за станом здоров’я, сум за волинськими лісами, згадавши про які, як пише Леся Українка в листі до Агатангела Кримського у жовтні 1911 року, вона й “написала драму-феєрію на честь їм”[55]. Про волинські ліси, поліські казки, дитячі враження, як джерела п’єси, згадує поетеса і в листі до матері на початку 1912 року; «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку “в умі держала”, ще аж з того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала… Видно вже треба було мені її колись написати...» [56].«Прийшов “слушний час”...»[57]. І справді, це був той велетенський поштовх давніх культур, який не тільки створив “непереможний настрій”, але й збагатив усім надбанням світової спадщини використані в “Лісовій пісні” міфологічні образи і уявлення Волині коли індійські боги і герої непомітно і органічно втілившись у нових образах – стали ближчими і ріднішими отримавши знайомі імена.

Леся Українка працює. Протягом всього 1911 року, коли дозволяло здоров’я, досліджувала численні видання з історії стародавнього Сходу, серед них і весь доступний ілюстративний, першоджерельний матеріал, необхідний для розділів з історїї Єгипту, Вавилону, Ассирії, Індії, а у вересні-жовтні інтенсивно займалась редагуванням підручника. З під її пера виходять: цикл поезій “3 подорожньої книжки” — під час подорожі до Єгипту (з І5 по 21 січня), поезія “На роковини” — 23 лютого і на початку липня “Віла-посестра”, 24 листопада — “Адвокат Мартіян”, під самий кінець року починає роботу над “Камінним господарем”.

А в поетичній творчості Леся Українка настільки зжилася з духом країни, культури, народу, що тепер могла тільки на єгипетські теми писати: “Хамсин”, “Дихання пустині”, “Афра”, “Вітряна ніч”, “Вісті з півночі”, “Таємний дар”. Ці поезії[58] об’єднані в цикл “Весна в Єгипті”. В них оживає рудий демон хамсин: “який світ у жовтий кошмар зміняє!.. [59]; “Дихання пустині”[60]; “Афра”[61]… Такою Лесі Українці відкрилася справжня Африка.

Перебування в Гелуані також звертало увагу письменниці і на проблеми сучасного Єгипту. В неї з’являється бажання: “написати одну новелку […] на єгипетські теми, але не стародавні, а теперішні. ” Її “заінтересувало […] життя, а радше психологія тутешнього гаремного жіноцтва (бо сього [1913] року [вона] мала нагоду його пізнати ближче)…”[62] і таким чином Леся Українка ближче почала пізнавати психологію і духовний світ жінок Сходу. Втілюючи його в героїнях своїх творів: “Айша і Мохаммед”, “Екбаль-Ганем”…І це була лише одна з тем над якою вона працювала… Початок поступового накопичення вражень про становище жінок[63] в сучасному Єгипті відображений і в спогадах самого Миколи Охріменка, де він писав що: “заможні араби мали в Гелуані гарні будинки […] але в кожному домі декілька вікон було обов’язково загороджено візерунчастими дерев’яними ґратами або жалюзі. Ці вінка виходили з кімнат, де жили жінки гарему…”[64]. Вчився, за допомогою Лесі Українки, східним звичаям[65], коли їх запросив до себе їх знайомий Саїд Абрамович – поштовий службовець.[66]

Творчі плани і образи поетеси народжувались на благодатній землі Гелуана, краєвиди якого постають перед нами в описах сучасників: “ Куди б ви не кинули погляд – всюди краса. Якщо подивитесь на Ніл, ви побачите неймовірно прекрасну картину заходу сонця, котра перетворює степ в дивовижну симфонію кольорів і фарб. Якщо спрямуєте свій погляд на долини та міжгір’я, то неодмінно перенесетеся думками у допотопне минуле Єгипту. Якщо вийдете у степ у зоряну місячну ніч, коли все так безмежно і фантастично – ви зрозумієте чарівність ночі, яка відволіче вас від вульгарності повсякденного життя.

Тут панує справедливість, краса і добро – почуття що живуть в душі кожної людини. Тут філософія повинна писати свої вчення, тут очі повинні відкриватися для справедливості…”[67] Тому не випадково поетеса збираючись писати свої єгипетські враження і, не написавши ще ні слова, зазначила: “хороша се сторона, і я вже звикла любити її не як чужу…”[68]

Її остання східна праця — „Екбаль-ганем” мала лише початковий розділ, що надрукований в „Літературно-науковому вістнику” в Києві,[69] разом з вісткою про її смерть. Фінал незакінченої новели з горезвісним передчуттям: „Се вже починався єгипетський захід. Там сонце уміє вдавати переможця в останній час перед неминучою поразкою, і так гордо та весело, без найменшої тіні вечірнього суму, сипле барвисті дари на небо, на пустиню, на велику ріку і на кожную дрібную дрібницю своєї улюбленої країни, що навіть за одну хвилину перед навалом темряви якось не йметься віри її неминучости”.

[2] Альбом супроводжував дарчий напис з такими рядками: «Тільки пчола пізнає мед затаєний в квітці.

Тільки поет на всьому бачить прекрасного слід. Твоя мама» Цей вірш — переклад з Афанасія Фета, виконаний Оленою Пчілкою Але першоджерело його рядків — це зразок так званого “чудового вислову” — жанру давньої індійської поезії. Косач – Кривинюк О. П. Леся Українка. Хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк. 1970. – с.114.

[3] Нажаль не датовані.

[4] Косач – Кривинюк О. П. Леся Українка. Стародавня історія східних народів. Вид. ІІ. Катеринослав. 1918. – с. 3.

[5] Лист до М.П. Драгоманова від 18.12.1890. Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1978. – Т.Х. – с.64.

[6] Косач – Кривинюк О. П. Леся Українка. Стародавня історія східних народів. Вид. ІІ. Катеринослав. 1918. – с. 3.

[7] Косач – Кривинюк О. П. Леся Українка. Хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк. 1970. – с.619.

[8] Там же. – с.621.

[9] Там же. – с.585.

[10] Лист до О.П. Косач (сестри) від 10.1.1902. Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1978. – Т.ХІ. – с.311.

[11] Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. – с.622.

[12] В Єгипті сама назва міста звучить як “Хелуан” – див.: Степной курорть Хелуанъ и его с‡рные источники. изданіе д-ра Энгель и д-ра Премингеръ. Хелуанъ. 1910.– с.7. В європейських джерелах – Гелуан. – див.: Гелуанъ близь Каира. Зимній курортъ въ стран‡ пирамидъ. СПб. 1910. Існує і інше прочитання – Гелуон. – див.: Настольный Энциклопедіческий Словарь. – Т.ІІ. издатели: товарищество А.Гарбель и Ко. – Москва. 1891. – с.1148.

[13] Гелуан розташований на відстані 23 кілометрів від Каїра тому вважався його передмістям – див.: Заграничные курорты. Иллюстрированный путеводитель по заграничнымъ курортамъ и санаторіямъ. Берлинъ 1911. – с.232;Існують і інші думки – на відстані 20 кілометрів – див.: Охріменко М. Під небом Єгипту/ Спогади про Лесю Українку. – К.: Радянський письменник, 1963. – с.347; 14 кілометрів – див.: Энциклопедическій словарь. – Спб.: Издатели Брокгаузъ Ф.А., Ефронъ И.А., 1892. – Т.VIІІ. – с.281.

[14] Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. – с.226.

[15] Таких як, наприклад,: Заграничные курорты. Иллюстрированный путеводитель по заграничнымъ курортамъ и санаторіямъ. Берлинъ 1911.; С.З. Рабиновичъ. Гелуанъ близь Каира. Зимній курортъ въ стран‡ пирамидъ. СПб. 1910. та ін…

[16] Мемфіс називали Хі-Ку-Пта, що означає «оселя душі Птаха». Якщо скалькувати цей евфемізм грецькою мовою, то вийде: «Айгюптос». Звідси й пішла назва «Єгипет».

[17]“Місцевість отримала назву від Хелуана, сина Вавилона, сина Амрі, сина Емір-Ель-Кейса, правителя Єгипетського, сина Сабо, сина Цашуби, сина Захуба, сина Катана… Хелуан жив у Сирії, як керівник гвардії Браха”.див. Д-ръ Рейль: “Дегтярно-с‡рные источники Хелуана. – Берлинъ. 1874. – с.15.

[18] “Коли в Єгипті була епідемія чуми Абд-Ель-Азіс, син Маруана, покинув столицю і поселився в степу Гелуана де відкрив цілюще джерело, навколо якого посадив фінікові пальми завдяки яким в Гелуан став зеленою оазою.” Ель-Кемді писав: “В 70 році н.е. в Єгипті була епідемія чуми. Абд-Ель-Азіс, син Маруана, покинув місто і поїхав на захід. Він натрапив на землю біля цілющих джерел, яка йому сподобалась (степи Гелуана) і побудував там місто, пальми і виноград якого були прославлені поетами… Вже тоді розповсюдилась звістка про користь Хелуанських джерел”. див. Степной курорть Хелуанъ и его с‡рные источники. изданіе д-ра Энгель и д-ра Премингеръ. Хелуанъ. 1910. – с.10.

[19] Ця наукова праця допомогла Гелуану стати всесвітньовідомим лікувальним курортом.

[20] Віце-король Єгипту.

[21] Улюблений лікувальний заклад Лесі Українки.

[22] Особливо з відкриттям в 1876 році залізничного сполучення між Каїром і Гелуаном (сюди всі мандрівники добиралися залізницею: Каїр – Гелуан за 30 – 35 хвилин та Александрія – Гелуан за 3 години).Кількість мешканців на 1910 рік в різних виданнях різна, а саме: 7000 – див.: Курортный альманахъ. Ц‡лебные источники для ваннъ и внутренняго употребленія, климатическія станціи, лъчебные учрежденія Германіи, Австріи, Швейцаріи и сосъднихъ областей. Справочная книга для врачей и больныхъ. Берлинъ.1911. – с.103 ;10000 – див.: Степной курорть Хелуанъ и его сърные источники. изданіе д-ра Энгель и д-ра Премингеръ. Хелуанъ. 1910. – с.9; 8000 – див.: Новейший энциклопедический словарь. –Ленинград: Издательство “П.П.Сойкин”, 1926-27. – Книга ІІІ. – с.572.; Українська загальна енциклопедія Книга Знання. – Львів, падолист 1930. – Т.6. – с.747.

[23] Леся Українка так описувала санаторій “HôtelVillaContinental” в якому зупинилася: “уряджений в домі багатого араба, збудованого для приватного вжитку”, “з центральною восьмикутною залою на кшталт римського атріума, з многими верандами, кольоровими шкельцями у вікнах, з плискуватим дахом…” – див.: Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. – с. 298, 302.

[24] Grande – Hotel (1893 рік), Вінтер – готель, Хельтцер[24] – готель (За інформацією з іншого джерела – Хельтцель, від прізвища господаря – доктора Хельтцеля з Німеччини першого доглядача цілющих джерел і купального готеля ( Hotel – des – Bains ) – див.: Степной курорть Хелуанъ и его сърные источники. изданіе д-ра Энгель и д-ра Премингеръ. Хелуанъ. 1910. – с.11). Готель “Німецький Дім”, Готель – пансіон “VillaAntonio”, Готель – пансіон “Al – Hayat” (1903 рік), Готель – пансіон “Жизнь” (За інформацією з іншого джерела – “Аль-Хайят” з арабської перекладається як Життя, тому це не два пансіони а один. – див.: Степной курорть Хелуанъ и его с‡рные источники. изданіе д-ра Энгель и д-ра Премингеръ. Хелуанъ. 1910. – с.10.)[24], Санаторій “HôtelVillaContinental”, Пансіон – лікарня доктора Урбана (1896 рік), Пансіон Кушнір, Пансіон Сфінкс, Пансіон Vanda, Пансіон Клармонт та ін…

[25] Для активного відпочинку жителів і туристів, в центральному парку Гелуана був влаштований скетінг-рінк (Від англ. skating-rink – майданчик для катання на роликових ковзанах – див.: БСЭ – М.,1956 – Т.39 – с.224), а також майданчики для гольфшпилю та лаунтенісу. Крім того, кожен день після обіду тут влаштовувались концерти міського оркестру, після них, у клубі місцевого казино – різні вистави (театри, сінематографи, вар’єте, а також карнавали і дитячі свята). Готелі також дбали про своїх мешканців, влаштовуючи у себе загальнодоступні після обідні симфонічні концерти, запрошуючи оркестри відомих музикантів, а громадські бали за своїми розмірами ставали подією зимового сезону в Єгипті…

[26] Визнаним у Європі – див.: Курортный альманахъ. Целебные источники для ваннъ и внутренняго употребленія, климатическія станціи, лечебные учрежденія Германіи, Австріи, Швейцаріи и соседнихъ областей. Справочная книга для врачей и больныхъ. Берлинъ.1911. – с.103

[27] Степной курорть Хелуанъ и его сърные источники. изданіе д-ра Энгель и д-ра Премингеръ. Хелуанъ. 1910. – с.6.

[28] 1. 16 (29) листопада 1909 року – 30 квітня ( 13 травня) 1910 року; 2. 24 січня ( 6 лютого ) – 12 (25) квітня 1911року; 3. 4 (7) листопада 1912 року – 18 квітня (1 травня) 1913 року – ( дати приїзду і від’їзду з Гелуана). – див.: Мороз. М.О. Літопис життя та творчості Лесі Українки. – К.: Наук. думка, 1992.

[29] 7 листопада 1909 року. – див.: Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. – с. 294.

[30] Зокрема, за наявністю учнів, яким потрібна вчителька іноземних мов. За цими критеріями підійшов санаторій “HôtelVillaContinental”. Тут у неї з’явилося два учні – брати Охріменки, яких вона вчила іноземних мов в 1909 – 1910 роках. Пізніше, один з них – Микола Сергійович Охріменко напише свої спогади про Ларису Петрівну Квітку (Лесю Українку) – Під небом Єгипту. Нині це єдине джерело, крім листів самої поетеси, що допомагає досліджувати єгипетський період в житті поетеси. До того ж від знайомих і родичів Миколи Охріменка у фондову колекцію Київського музею Лесі Українки потрапили його меморіальні речі привезені з Єгипту, які, інколи, виступають матеріальними ілюстраціями його спогадів про життя поетеси в цій країні.

[31] З 18 листопада по 21 грудня 1909 року. – див.: Там же – с. 299

[32] Тут у неї з’явилося два учні – брати Охріменки, яких вона вчила іноземних мов в 1909 – 1910 роках. Пізніше, один з них – Микола Сергійович Охріменко напише свої спогади про Ларису Петрівну Квітку (Лесю Українку) – Під небом Єгипту. Нині це єдине джерело, крім листів самої поетеси, що допомагає досліджувати єгипетський період в житті Лесі Українки.

[33] Що здавав його в оренду доктору медицини з Російської імперії С. З. Рабиновичу, який винаймав і віллу Тевфік. В наш час будинок санаторію не зберігся. Нині на його місці новий будинок.

[34] Будинок пансіону не зберігся.

[35] Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. – с. 298-299, 302

[36] Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. – с.303.

[37] Там же. – С.304.

[38] Фото нині зберігається в Дніпропетровському краєзнавчому музеї, а палиця – у Київському музеї Лесі Українки. За листами Лесі Українки і спогадами Миколи Охріменка вдалося встановити рік дарування – 1910.Палиця дерев’яна, чорна з металевим наконечником, звужена до низу. Дерево шліфоване, в горі чорного, до низу коричнево–чорного кольору.

[39] Достеменної інформації про придбання нею пансіону не знайдено, але є згадки про це – див.: Листи так довго йдуть… знадоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці у Празі. – К. 2003. – с.151; Мірошніченко Л. “Эсфирь Борисовне поклон…” (невідомий лист Лесі Українки) // Слово і час. № 2, 2006. – с. 15.

[40] В наші часи ( на 2005-6 роки) цей будинок за адресою: м. Гелуан. Вулиця Рагеб Паші, 52 розташований на подвір’ї середньої комерційної школи для дівчат. Ця обставина в мусульманській країні серйозно заважає реставрації будинку вілли тому, що нині він у аварійному стані, а із західного боку частина будинку просто обвалилася. – див.// Науковий Світ. – 2005. – Січень. – с. 7.

[41] Поетесі було важко підніматися сходами, тому кімната була на першому поверсі – див.: там же. – с.152.

[42] Жартівливі імена що поетеси дали одна одній – Хтось Біленький (Леся Українка), Хтось Чорненький (Ольга Кобилянська) – в наш час породили безліч здогадок і підозр у «жовтій пресі»

[43] Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. – с. 455, 461.

[44] В яких вона розглядала: “ усякі єгипетські морди”. – див.: Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1978. – Т.Х. – с. 270.

[45] В AltesMuseum (Старовинному музеї) Леся Українка вперше побачила справжніх сфінксів: “ злорадних, таємничих і страшних істот”.– див.: Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1978. – Т.ХІ. – с. 121.

[46] Написана 24 липня 1900 року. Леся Українка відтворює походження скульптури невідомого „раба”, що привертала увагу поетів і мислителів, які даремно намагалися відкрити таємницю Сфінкса, містичне ймення, таке „таємне, як сама потвора”.

[47]Серед єгипетських сувенірів Миколи Охріменка був жук скарабей – втілення бога Хепрі, якого часто зображували у вигляді скарабея і ототожнювали з Атумом – богом-творцем всього існуючого. Пізніше, приблизно, в період середнього царства (2133 –1786 до.н.е.) Атума ототожнювали з Ра і він став втіленням сонця що заходить, в той час як Хепрі втілював сонце що сходить.

За спогадами Миколи Охріменка, коли він 18 квітня 1910 року разом зі своєю мамою, братом і Лесею Українкою були в Каїрському історико-археологічному музеї, то поетеса, під враженням від побаченого, сказала: “Мені обов’язково треба побачити священного жука скарабея, виліпленого із глини або вирізьбленого із каменю, причому в двох варіантах: з головогруддю, як у справжнього жука, із головою, як у того сфінкса, що стоїть біля пірамід.“

У місцевих продавців на той час була вже добре налагоджена торгівля різними сувенірами що імітували речі епохи фараонів. Леся Українка це знала тому сказала що купувати речі під “старовину” буде тільки тоді коли побачить аналогічні справжні речі у вітринах музею: “Ми обходили увесь музей і, нарешті, знайшли скарабеїв, скарабеїв-сфінксів…“

Є свідоцтва що Леся Українка також купувала тоді фігурки жуків скарабеїв, але ми нині достеменно не знаємо їх долю. В колекції КМЛУ зберігається, куплена в Гелуані за рекомендацією Лесі Українки, алебастрова фігурка сидячого давньоєгипетського жука скарабея з давньоєгипетськими ієрогліфами на черевці, покритого блідо-зеленою глазур’ю. Він належав Миколі Охріменку.

[48] Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. – с. 298-299.

[49] З четвертого тому народних казок Стародавнього Єгипту, перекладених і пояснених Гастоном Масперо. Вони потім вийшли друком у виданні “Популярна література” у Парижі в 1889 році.

[50] Мороз М.О. Літопис життя та творчості Лесі Українки – К.: Наук. думка, 1992. – с. 454.

[51] Перекладала “давньоєгипетські ліричні пісні, не з ієрогліфів, а з німецького перекладу”, виданого А. Відеманом у 1903 році.

[52] Лист до Бориса Грінченка від 15 лютого 1910 року – Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. с.304.

[53] Там же – с.374.

[54] Там же – с.374.

[55] Там же – с.373.

[56] Там же – с.378-379.

[57] Там же – с.379.

[58] Написані в період з 23-28 березня (ст.ст.) 1910 року в санаторії “HôtelVillaContinental”.

[59] “тихий хамсин” без піску та каміння, летючого в повітрі, тільки з жовтим колоритом та з + 30° R “у холодку” Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. – с. 309.

[60] з тою ж t°, але вже без жовтого колориту – там же – с. 309.

[61] мертва тиша з білим від спеки небом(t° все та сама), нарешті, північний вітер і – дощ.”Там же – с. 309.

[62] Там же – с. 456.

[63] В фондах КМЛУ зберігається, куплена Миколою Охріменком в Гелуані для своєї колекції, єгипетська чадра – жіноча налобна пов’язка з червоного оксамиту розмережена мідними бляшками та дротиками у вигляді рослинного орнаменту. По центру вшита металева чотирьохярусна трубка на якій закріплено клаптик фіолетової бавовняної тканини. Початок ХХ століття.

[64] Охріменко Микола. Під Небом Єгипту/Спогади про Лесю Українку. – К.: Радянський письменник, 1963. – С.347.

[65] Там же – с.353. Зокрема: у гостях не придивлятись пильно до дружини господаря.

[66] Ниніприміщення старої гелуанської пошти куди Леся Українка ходила за листами – занедбане. – див.// Науковий Світ. – 2005. – Січень. – с. 7.

[67] Степной курорть Хелуанъ и его серные источники. изданіе д-ра Энгель и д-ра Премингеръ. Хелуанъ. 1910.– с. 40.

[68] Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. – с.304.

[69] ЛНВ.1913.- т. 66.