Мне и грустно, и горько, и больно…
Мне и грустно, и горько, и больно…
Замирает на сердце крик:
Ты прости, я сегодня невольно
Сокровенную тайну постиг.
Всё забыто давно, казалось –
Раны старые не болят.
От чего же так сердце сжалось,
Лишь случайно поймал твой взгляд?
Задрожали, предательски, руки –
Их волненье уже не скрыть.
Ну, за что, мне такие муки,
Отчего не могу забыть –
Этот голос знакомый до боли
И усмешку любимых глаз?
Не хватает мне силы воли
Навсегда позабыть о Вас.
А вокруг как всегда веселье
И до нас никому нет дела.
Зря играет в бокалах зелье,
Надоело, всё надоело!
Так давай же уйдем отсюда,
Сбросим тяжесть разлучных лет.
Ты поверь – без тебя мне худо,
Без тебя мне и жизни нет…
«Нет постой! – окольцованной птицей,
Вдруг забилось сердце в груди, -
Станет с нею быль – небылицей.
Уходи, скорей уходи!
Уходи… и больше ни слова,
Не лови ни улыбку, ни взгляд.
То что было, то было –
Иного ничего они не сулят!»
И опять не хватило воли,
Этих слов заглушить поток:
Мол полна моя чаша боли,
Мне бы счастья – один глоток!
По годам ли моя усталость,
Не пора ль подводить итог?
Да и сколько еще осталось,
Мне протопать земных дорог?...
Я уйду, и на душу ляжет:
Груз разлуки – тупая боль.
И никто, ведь никто не скажет:
Не неволь себя, не неволь.
Только ветер, шальной бродяга,
Развевая сомнений дым,
Крикнет: «Где же былая отвага?
Любишь ты, и любим, любим!
Мне и грустно, и горько, и больно…
Замирает на сердце крик:
Ты прости, я сегодня невольно
Сокровенную тайну постиг.
1991г.
(Картинка из интернета. Спасибо автору!)
Прочли стихотворение или рассказ???
Поставьте оценку произведению и напишите комментарий.
И ОБЯЗАТЕЛЬНО нажмите значок "Одноклассников" ниже!
И неплохо, и форменный бред,
А сейчас вот читаю Филиппова — И скажу Вам — прекрасный поэт."+++++"
Завмирає на серці крик:
Ти пробач, я сьогодні мимоволі
Сокровенну таємницю збагнув.
Все забуто давно, здавалося — Рани старі не болять.
Від чого ж так серце стислося,
Лише випадково зловив твій погляд?
Затремтіли, по-зрадницькому, руки — Їх хвилювання вже не приховати.
Ну, за що, мені такі муки,
Чому не можу забути — Цей голос знайомий до болю
І посмішку улюблених очей?
Бракує мені сили волі
Назавжди забути про Вас.
А навколо як завжди веселощі
І до нас нікому немає діла.
Даремно грає в келихах зілля,
Набридло, все набридло!
Так давай же підемо звідси,
Скинемо тягар разлучних років.
Ти повір — без тебе мені погано,
Без тебе мені і життя немає…
«Ні постій! — окільцьованим птахом,
Раптом забилося серце в грудях, — Чи стане з нею бувальщина — лише легендою.
Іди, скоріше йди!
Іди… і більше ні слова,
не лови ні посмішку, ні погляд.
Те що було, то було — Іншого нічого вони не обіцяють! »
І знову не вистачило волі,
Цих слів заглушити потік:
Мовляв повна моя чаша болю,
Мені б щастя — один ковток!
По роках чи моя втома,
Чи не час підводити підсумок?
Та й скільки ще залишилося,
Мені протопати земних доріг?…
Я піду, і на душу ляже:
Вантаж розлуки — тупий біль.
І ніхто, адже ніхто не скаже:
Чи не неволь себе, чи не неволь.
Тільки вітер, шалений бродяга,
Розвіваючи сумнівів дим,
Крикне: «Де ж колишня відвага?
Любиш ти, і любим, любим!
Мені і сумно, і гірко, і боляче…
Завмирає на серце крик:
Ти пробач, я сьогодні мимоволі
Сокровенну таємницю збагнув.
1991р.
Переклала українською мовою 11.12.20 19.59