Грусть ( Смуток)

Снова осень, играя, раскрасила листья...

Перемене в природе я конечно же рада,

Только жаль мне, что наши пути разошлись,

И лишь ветер мне шепчет:"Не надо, не надо..."

Сквозь завесу дождя фонарей тусклый блеск,

Терпкий запах листвы, горький привкус печали,

Не нужны нам слова, про любовь, что на век, 

И глаза отводить нам не надо в молчанье.

Мы с тобой никогда не увидимся вновь

Лбом прижавшись к стеклу, прислонив и ладони, 

Вижу я — за углом исчезает любовь,

Желтый лист тихо бросив на мой подоконник...

Знову осінь-пустунка розфарбовує листя.

Сірий смуток в очах, та заплакане небо.

Дуже шкода, що наші шляхи розійшлися,

Тільки вітер шепоче: «Не треба, не треба…»

Скрізь завісу дощу ліхтарів тьмяний блиск

Листя запах терпкий, гіркий присмак печалі,

Вже не треба казати про кохання навік

І не треба, відводячи погляд, мовчати.

Наша зустріч с тобою сьогодні остання

Й до вікна притуливши чоло і долоні

Бачу я, як за рогом зникає кохання

Жовте листя поклавши на моє підвіконня.