​История из жизни.

История из жизни.

В июле 1975 года я родила дочь и после родов меня начали беспокоить непонятные боли в нижнем отделе позвоночника и отдавала боль в ноге.

В 1977 году после окончания института, боли значительно усилились. Я вынуждена была обратиться к врачам на консультацию. Не помню уже подробностей, консультацию проводила хирург центральной больницы Вера, которая после некоторых обследований вынесла Вердикт, что необходимо оперативное вмешательство по удалению глубоких вен на левой ноге, другого лечения не было назначено.Прежде, чем соглашаться на операцию, мне нужно было пройти более тщательное.обследование в других врачей. Возможно так, должно было случиться

Оперировали меня 4 часа, в присутствии студентов медицинского института, а затем несколько недель на больничной койке, перевязки, эластичные бинты, а боли еще больше усилились. Я не могла понять, в чем дело, почему не проходят боли, очень волновалась. С бинтами на ногах вышла работать В то время я работала товароведом в магазине »Пассаж», начала чувствовать себе неуверенно, видимо каждая женщина меня поймет.

В этом году к нам пришел в гости двоюродного брат мужа, который жил с семьей на Крайнем Севере в Магаданской области. Его рассказ о жизни на севере, повлияла на мое решение, изменить что-то в своей жизни. В то время я думала о том, что там мои ноги будут постоянно прикрыты чулками и не будет видно шрамов на ногах. Обратилась к мужу с предложением переехать жить в Магаданскую область.

После обсуждения подробностей нашего переезда, в январе 1978 года сначала муж, а в апреле мы с дочкой переехали жить в Магаданскую область.

обустраиваться пришлось нелегко, месяц жили в районном гостинице, а потом арендовали жилье в Частный сектор, где уборная на улице- это в 50 ° мороза.

При трудоустройстве, вынуждены были, несмотря о наши дипломы о высшее образование — принять предложения, те что нам предложили, я устроилась кассиром в продовольственный магазин, муж — техником по сигнализации.

О том, что мы приняли такое важное решение о переезде, мы не жалели ни в те времена, когда жили на Крайнем севере, ни сейчас, так как те трудности которые нам там пришлось перенести, компенсировались интересной жизнью в тех краях, о котором можно рассказывать, и рассказывать.

Именно, что обидно то, что неправильно поставленный мне диагноз, продолжал о себе напоминать и проявляться в постоянных болях в ногах. После вторых родов в 1982 году, уже в Магаданской области, те боли, меня постоянно беспокоили, значительно усилились, я не могла подниматься по ступенькам, а на руках была годовалая дочь, а старшей в то время исполнилось 8 лет. Коллега по работе позвонила своим родителям в Кобеляки, чтобы помогли мне попасть на консультацию к известному всем Касьяна. Я с маленькой дочкой лечу на Украину, оставляю ее у родителей, а сама еду в Кобеляки на прием к Касьяну. Он мене осмотрел, сделал манипуляции руками по позвонке… Я его спросила, что у меня? Он ответил — коротко — зажат нерв в позвоночнике. Я ему рассказала, что мне через некоторое время после первых родов удалили вены ...

А он только сказал: Зачем. Через недельный период прохождения у него сеансов вправления, у меня исчезли острые боли. Я ему была очень благодарна. Светлая ему память!

Я вернулась с маленькой дочкой в Магаданскую область.Благодаря хорошему отношению ко мне в организации, где я работала мне раз в два года давали лечебные путевки для поддержания самочувствия, лечение болезни, которая возникла в результате неправильно поставленного диагноза и проведенной операции.

В 2017 году, когда я проходила лечение в Днепре, где к нам в палату приходили студенты мединститута, задавали вопросы о самочувствии и о том, как возникла болезнь, коротко рассказав свою непростую историю болезни, я им в завершение рассказа говорила, что главное-это правильно установления диагноза болезни, так как сделана в этом случае ошибка -травмирует человека как на физическом, так и моральном уровне, и не каждому удается преодолеть эти травмы, которые, как шрамы оставляют негативное влияние на жизненном пути, а это хронические болезни, неуверенность в себе, трудности в семейных отношениях. Кратко изложена история с моей жизни, пусть будет примером для болеющих людей, что прежде чем соглашаться на серьезное оперативное вмешательства, пройти консультации не менее в трех врачей, а только потом, принимать решения.

Желаю всем крепкого здоровья, уверенности в своих силах, позитивного настроения и надежды на помощь Всевышнего! 29.03.19 14:30

    В этой истории, которую изложила ответственность за все то, что так случилось беру на себя. Претензий и обид ни к кому нет. Решение, согласие на операцию я принимала сама. Возможно ведь было пройти дополнительное обследование, консультации других врачей.

Очень признательна всем врачам, медсестрам, к которым обращалась и встречались на моем жизненном пути, в подтверждении этого к Дню медика, еще в больнице написала такие строки:

Что может доктор,

Очень многое…

И выслушать нас и помочь.

Порой бывают они строгие,

Но для того, чтобы лечить.

Нелегкий путь они прошли.

Учеба, практика, наука-

Не было времени для скуки,

А опыт им чтобы добыть,

Нам нужно сердце им открыть…

Чтобы они могли понять,

Чем наши души согревать.

Ошибки делать им нельзя,

Клятва Гиппократа в юности дана.

Профессия не позволяет,

Не расслабляться, не стонать,

И жаловаться нам, и унывать.

А сколько нужно выучить еще,

Чтоб не отстать в прогресса век.

Подставить верное плечо,

И молодому доктору помочь.

Самое важное ведь это дело,

Дарить тепло, здоровье поправлять,

Людей любить, чтобы и мы могли

Их уважать…6.06.17 (написаны в больнице) Швец Т.В.

Історія із життя.

В липні 1975 року я народила доньку і після пологів мене почали турбували незрозумілі болі в нижньому відділі позвоночника і віддавала біль в ноги .

В 1977 році після закінчення інституту, болі значно підсилились. Я вимушена була звернутися до лікарів на консультацію. Не пам’ятаю вже подробиць, консультацію проводила хірург центральної лікарні Віра, яка після деяких обстежень винесла вердікт, що небхідне оперативне втручання по видаленню глибоких вен на лівій нозі, іншого лікування не було призначено.Перш, ніж погоджуватись на оперативне лікування, мені необхідно було пройти більш детальне обстеження в інших лікарів. Мабуть так, повинно було статися.

Оперували мене 4 години, в присутності студентів медичного інститута, а потім декілька тижнів на лікарняному ліжку, перев’язки, еластичні бинти, а болі ще більше посилились. Я не могла зрозуміти, в чому справа, чому не проходять болі, дуже хвилювалась. З бинтами на ногах вийшла працювати. В той час я працювала товарознавцем в магазині»Пассаж», почала почувати себе невпевнено, мабуть кожна жінка мене зрозуміє.

В цей рік до нас завітав в гості двоюродний брат чоловіка, який жив з сім’єю на Крайній Півночі в Магаданській області. Його розповідь про життя на півночі, вплинула на моє рішення, змінити щось в своєму житті. В той час я думала про те, що там мої ноги будуть постійно прикриті панчохами і не буде видно шрамів на ногах. Я звернулась до чоловіка з пропозицією переїхати жити в Магаданську область.

Після обговорення подробиць нашого переїзду, в січні 1978 року спочатку чоловік, а в квітні ми з донькою переїхали жити в Магаданську область.

Облаштовуватись довелося не легко, місяць жили в районному готелі, а потім орендували житло в часному секторі, де вбиральня на вулиці- це в 50 град морозу.

При працевлаштуванні, вимушені були, не зважаючи про нашу вишу освіту – прийняти пропозиції, ті що нам запропонували, я влаштувалась кассиром в продовольчий магазин, чоловік – техніком по сигналізації.

Про те що ми прийняли таке важливе рішення про переїзд, ми не жалкували ні в ті часи, коли проживали на Крайній півночі, ні зараз, так як ті труднощі які нам там довелося перенести, компенсувались цікавим життям в тих краях, про яке можна розповідати, і розповідати.

Саме, що прикро те, що неправильно поставленний мені діагноз лікарем, продовжував про себе нагадувати і проявляти. Так після других пологів в 1982 році, уже в Магаданській області, ті болі, що мене постійно турбували, значно посилились, я не могла підніматися по сходинках, а на руках була однорічна донька, а старшій в той час виповнилось 8 років.

Колега по роботі зателефонувала своїм батькам в Кобеляки, щоб допомогли мені потрапити на консультацію до відомого всім Касьяна. Я з маленькою донькою лечу на Україну, залишаю її у батьків, а сама їду в Кобеляки на прийом до Касьяна. Він мене оглянув, зробив вправні маніпуляції руками по позвонку… Я його запитала, що в мене? Він відповів – коротко – зажатий нерв в позвонку. Я йому розповіла, що мені через деякий час після перших пологів видалили вени...

А він лише сказав: Навіщо. Через недільний період проходження у нього сеансів вправлення, у мене зникли гострі болі. Я йому була дуже вдячна. Світла йому пам’ять!

Я повернулась з маленькою донькою в Магаданську область. Дякуючи хорошому ставленню до мене в організації, де я працювала мені раз в два роки давали лікувальні путівки для підтримання самопочуття, лікування хвороби, яка виникла в результаті необачно поставленного діагнозу і проведеної помилкової операції.

В 2017 році, коли я проходила лікування в Дніпрі, де до нас в палату приходили студенти медінституту, задавали питання про самопочуття і про те як виникла хвороба, коротко розповівши свою непросту історію хвороби, я їм в завершення розповіді говорила, что головне –це правильно встановленний діагноз хвороби, так як зроблена в цьому випадку помилка -травмує людину як на фізичному, так і моральному рівні, і не кожному вдається здолати ці травми, які, як шрами залишають негативний вплив на життєвому шляху, а це хронічні хвороби, невпевненість в собі, негаразди в сімейних стосунках.

Стисло викладена історія з мойого життя, нехай буде прикладом для хворіючих людей, яким перш ніж погоджуватись на серьозний крок оперативного втручання, пройти консультації не менш, ніж в трьох лікарів, а лише потім, приймати рішення.

Бажаю всім міцного здоров'я, впевненності в своїх силах, позитивного настрою і надії на допомогу Всевишнього!

29.03.19 14.30