Тiльки любов
у мареві, в благанній тищі
жила дівчина з довгою і чорною косою
любила вона сяйво голосливе
любила думати про те,
що світ на вколо вкритий пеленою
що мати лиш малює квіти,
що діти люблять солов'я
Але це все лише ввижалось
бо світ омарений співав
І жадав помсти для дівчини
за те що бачила вона
а бачила вона квітучі роси
І чула спів в ночі
І вірила вона тому хлопчині
що колись загинув на війні
так сталося воно багато років тому
війна і кров, шалений вихорь почуттів
але вона тоді була дівчиной
що просто вірила тобі
але кохання і відвага
поеднані були в бою
поклав він сердце за країну
і кину дівчину свою
вона за ним пішла в атаку
взяла кинжал та поголилась
волося в річці потопились
пройшла війну але сама
його вона вже не чекала
лише вінок із квітів на могилу прикладала
пройшли роки а світ їй помсту шле
знову війна у світі,
знову страждають діти
ось так і час її майнув
і в мареві осіній миті
вона померла, щоб не жить у цьому світі
а коси її річку захищають
до дому ворога страшного не пускають
і день за днем хто намагався
в кручі шаленій вихр здіймався
і ворог злістно відступав
і світ яскраво забринчав
Прочли стихотворение или рассказ???
Поставьте оценку произведению и напишите комментарий.
И ОБЯЗАТЕЛЬНО нажмите значок "Одноклассников" ниже!
