10 удивительных явлений астрономии, обнаруженных совсем недавно

10 удивительных явлений астрономии, обнаруженных совсем недавно

26.06.2016, Илья Хель 7

Вселенная — как коробка с шоколадными конфетами. Каждое открытие будоражит как научные круги, так и воображение, но самое захватывающее все еще остается за кадром. И каждая изначально немыслимая звезда, планета или метеор показывают, как мало мы в действительности знаем о Вселенной.

Магнетар

Содержание 1 Новый тип бури… на звезде

2Новое загадочное шаровое скопление

3 Новая ярчайшая сверхновая

4 Новый тип звездной музыки

5 Новый тип звезд с кислородной атмосферой

6 Новый тип космических гор

7 Новый тип неожиданно молодого горячего юпитера

8 Новый тип исчезнувших космических пород

9 Новый тип экзосистемы

10 Новый тип твердой планеты

Новый тип бури… на звезде Звезды

Телескопы NASA «Спитцер» и «Кеплер» — мощный тандем, который недавно нашел совершенно неожиданное явление на небольшой звезде: бурю.

Всего в 53 световых годах от нас в созвездии Лиры, L-карлик размером с Юпитер по имени W1906+40 продемонстрировал странное пятно, подобное красному пятну Юпитера. В отличие от своего кузена, коричневого карлика схожего размера, W1906+40 является добросовестной звездой, производящей собственный свет. Впрочем, назвать его светом трудно: этот крошечный звездный объект относительно холодный — всего 2000 градусов по Цельсию.

W1906+40 настолько теплая (в смысле: не горячая и не холодная), что в ее атмосфере образуются и закручиваются облака. Эти облака, подстегнутые внутренней яростью звезды, и создали темное пятно у северного полюса, которое астрономы ошибочно приняли за солнечное пятно. И хотя его нельзя увидеть напрямую, ученые выявили ее присутствие по затемнению, которое происходит каждые девять часов.

Облачные условия наблюдали и на коричневых карликах, но эти недозвезды недостаточно сильные, чтобы поддерживать синтез. Самые долгие бури на их поверхности едва ли проживут больше дня. Буря же на W1906+40 сильна и после двух лет.

Новое загадочное шаровое скопление Звезды

Шаровые скопления — это сферические собрания тысяч звезд. Возраст некоторых из них сопоставим с возрастом Вселенной; некоторые из них путешествовали миллиарды лет, прежде чем осесть на окраинах образовавшихся галактик.

Наш Млечный Путь большой, но имеет всего 150 скоплений в своем распоряжений. Более массивные галактики привлекают больше скоплений, а ближайший галактический монстр — Центавр А (NGC 5128), эллиптическая галактика в 12 миллионах световых лет от нас, имеет 2000 шаровых прихлебателей.

Но интересны далеко не все скопления Центавра А. Как правило, масса скопления соизмерима с его яркостью, и самые яркие источники также являются самыми массивными. Но в процессе изучения 125 скоплений в Центавре А астрономы обнаружили, что некоторые обладают куда большей массой, чем мы видим. Ученые предложили два одинаково любопытных решения: темная материя или черные дыры. Шаровые скопления не так часто содержат темную материю, в отличие от галактик, но эти несколько, возможно, с помощью непонятного механизма ее получили. Черные дыры также достаточно массивны, чтобы произвести наблюдаемый эффект. Если это так, Центавр А становится космическим минным полем с жуткими прожорливыми черными дырами на периферии.

Новая ярчайшая сверхновая Звезды

Обсерватория Университета штата Огайо с грозным названием All Sky Automated Survey for SuperNovae (ASAS-SN, созвучное с «асассин», «автоматическое обследование всего неба на предмет сверхновых») недавно обнаружила самую нелепую смерть звезды из всех, что когда-либо наблюдали.

В 2015 году двойной телескопический массив «Брут» и «Кассий» наткнулись на ничем не примечательное пятно света. Последующие наблюдения выявили странный спектр света, исходящего в указанном месте, и наконец Южноафриканский большой телескоп подтвердил облако чрезвычайно яркого газа с неопознанным 15-километровым объектом в центре. Ученые подозревают, что это бывшая сверхновая, в несколько раз побивающая предыдущий рекорд — настолько дикая, что высвободила во Вселенную ярость 600 миллиардов солнц.

ASASSN-15lh, как ее назвали, настолько великолепна, что превосходит пределы нашего научного понимания. Астрономы не могут нормально объяснить силу этой сверхновой, но у них есть несколько идей. Возможно, это дикая агония одной из самых массивных звезд во Вселенной. Выходит, эти элитные звезды существуют, просто мы, возможно, пока ни одной не видели.

Точно так же, в качестве объяснения может подойти миллисекундный магнетар. Эти объекты вращаются с невероятной скоростью. Если преобразовать эту огромную энергию вращения в свет, может получиться как раз такой взрыв, который наблюдали астрономы.

Новый тип звездной музыки Звезды

Астрономы выслеживают самые старые звезды в галактике, и недавно обновленный метод позволил им обнаружить древнюю группу звезд из первых дней Млечного Пути.

Исследование, проведенное школой физики и астрономии Университета Бирмингема, позволило заглянуть в сердца восьми пожилых звезд, проживающих в шаровом скоплении Messier 4 (M4) в каких-то 7200 световых годах от нас и услышать музыку внутри. Эти звезды намного старше, толще и краснее, чем Солнце, и (что самое удивительное) наполнены звуком. Эти «резонансные акустические колебания» возмущают звездную матрицу и вызывают крошечные, но обнаружимые изменения яркости.

Недавно изобретенная возможность измерять эти колебания породила поле астросейсмологии, еще один способ изучать звезды. Астрономы могут использовать эту технику для определения возраста и массы звезды. Эти колебания подтвердили теоретические расчеты и показали, что звездам M4 13 миллиардов лет. Это старейшие звезды в галактике.

Новый тип звезд с кислородной атмосферой Звезды

Звезда SDSSJ124043.01+671034.68 («Докс», как ее называют коротко) похожа на любую другую звезду, за несколькими но: ее название трудно выговорить и ее внешний слой на 99,9% состоит из кислорода. Эта невероятная звезда — белый карлик — уникальна в нашем каталоге из 4,5 миллионов звезд, включая 32 000 подтвержденных белых карликов.

Примечательно также история ее открытия. Выискивая примечательные звезды, ученые изучают спектральные графики, которые отражают элементный состав звезды. К сожалению, странность — это человеческое понятие, поэтому выявлять странности приходится на глаз, машинам доверить нельзя. Конкретно этот случай подметил студент Густаво Орики, который просмотрел примерно 300 000 спектральных диаграмм, по несколько тысяч за день, прежде чем нашел «Докс».

Как правило, белые карлики покрыты легкими летучими элементами, которые производится в течение жизненного цикла звезды. Но «Докс» каким-то образом окружила себя пушистым саваном и приобрела атмосферу практически чистого кислорода, приправленного небольшой щепоткой других элементов, вроде неона и магния.

Ученые понятия не имеют, как это произошло, но предполагают, что когда-то «Докс» была компаньоном красного гиганта. Он передавал вещество в форме сверхгорячего газа своей звездной супруги, пока «Докс» не съела слишком много, крышка не взорвалась и весь легкий материал не отправился в глубокий космос.

Новый тип космических гор Звезды

Вечно извергающая лаву луна Юпитера Ио — самое вулканически активное тело в Солнечной системе. Она вращается всего в 400 000 километрах от своего пузатого, газообразного «папки» и мощные гравитационные силы пережевывают луну как жвачку.

Благодаря бесчисленным циклам гравитационного терзания, Ио теперь усеяна сернистыми гейзерами, адскими потоками лавы и зубчатывми горами. Эта сотня гор не похожа ни на какую другую в Солнечной системе: они существуют изолированно и торчат прямо из зыбкой поверхности спутника, в отличие от сгруппированных и покатых гор на других мирах.

Как показывает моделирование, сжимающие силы работают совместно с потоками лавы, чтобы произвести эти странные вертикальные горы. Поверхность Ио постоянно покрывается свежей лавы из ее 400 активных вулканов (что удивительно для тела размером с Луну), которые покрывают равнины спутника пятью дюймами расплавленной материи каждые десять лет.

Накопления пепла и лавы создают экстремальное давление, которое увеличивается с глубиной, благодаря сферической природе (большинства) лун. Когда напряжение становится невыносимым, земля раскалывается и выбрасывается массивный пик.

Новый тип неожиданно молодого горячего юпитера Космос

Горячие юпитеры — газовые гиганты, которые каким-то образом оказались на близком расстоянии от своих звезд. Некоторые из них заперты на таких тесных орбитах, что гравитация звезды поедает небольшие тела слой за слоем, а возможная планета PTFO8-8695 b вращается так близко, что завершает орбиту каждые 11 часов.

PTFO8-8695 b также является одной из самых молодых планет, поскольку ее звезде, PTFO8-8695, всего два миллиона лет. Это парадоксально мало — большинству горячих юпитеров у звезд миллиарды лет.

Астрономы думают, что все горячие юпитеры мигрируют, поскольку вблизи звезды слишком горячо, чтобы газовые гиганты могли образоваться. Газовые планеты сливаются в тихих прохладных условиях; точно так же, гиганты в нашей Солнечной системе находятся за поясом астероидов.

Судьба PTFO8-8695 b неизвестна, но не так уж и пессимистична. Похоже, некоторые горячие юпитеры оседают на стабильных орбитах и, возможно, смогут прожить достаточно долго.

Новый тип исчезнувших космических пород Метеорит

Oest 65, древний космический камень, богатый иридием и неоном, не похож ни на один другой в нашей коллекции из 50 000 космических сувениров. Он принадлежит к типу метеоритов, которые мы можем никогда больше не увидеть, так как по мнению астрономов брутальное столкновение, в процессе которого появился Oest 65, стерло его родительские тела в порошок.

Этот метеорит упал 470 миллионов лет назад и осел в нижней части древнего океана, который ныне является частью шведского карьера. Его родителем была, скорее всего, космическая картошка шириной в 20-30 километров, достаточно большая, чтобы отхватить хороший кусок Земли, если сравнивать с относительно хиленьким астероидом Чиксулуб, уничтожившим динозавров (10 километров).

Орбитальная картошка столкнулась с еще более гигантской космической скалой в 100-150 километров шириной, породив множество мелких кусков, которые яростно обрушились на Землю. Эти хондриты до сих пор блуждают в окрестностях Солнца, хотя мы, наверное, никогда не найдем образец, аналогичный Oest 65.

Новый тип экзосистемы

Юпитер

Когда астрономы открыли планету 2MASS J2126-814, она была похожа на мир, существующий совершенно отдельно, сам по себе. Эта планета, блуждающий газовый гигант в 12-14 раз массивнее Юпитера, обречена вечно слоняться по космическим просторам в поисках солнца, которое сможет назвать своим.

Но у этой истории счастливый конец. Астрономы нашли другой объект, следующий за отверженной планетой, красный карлик по имени TYC 9486-927-1. Оба тела в 100 световых годах от Земли и, похоже, движутся вместе — выходит, планета вовсе не одинока.

Ученые поняли, что обнаружили самую большую солнечную систему, известную на сегодняшний день. Родительская звезда расположилась в 1 000 000 000 000 километрах от планеты. Каково это — представьте себе формы жизни, которые вглядываются в ночное небо и не могут отличить собственную звезду от других подобных точек на небосводе.

2MASS J2126-8140 вращается на орбите в 140 раз больше орбиту Плутона, который находится в 6 миллиардах километрах от Солнца. Такое положение не могло бы вылиться из традиционного метода рождения солнечной системы в процессе коллапса диска, и ученые считают, что эти два тела появились из одной гигантской струйки межгалактического газа.

Новый тип твердой планеты

Нептуны

Твердые планеты вроде Земли зависят от ограничений по массе. Если одна вырастает слишком толстой, ее гравитационное притяжение привлекает больше и больше водорода и раздувается до газового гиганта. Обычно так. Но планета Kepler-10c, с массой в 17 земных и не имеющая никакого газа, демонстрирует астрономам дулю.

Они обнаружили эту планету плавающей в 560 световых годах в созвездии Дракона, используя космическую обсерваторию «Кеплер» в сочетании с Telescopio Nazionale Galileo на Канарских островах. Kepler-10c — 30 000 километров в диаметре — изначально причислили к газовым гигантам забавного размера — мини-нептунам — относительно небольших планет с плотными слоями газа.

Но гипотеза мини-нептуна растворилась, когда измерения массы показали, что Kepler-10c каким-то образом умудрилась стиснуть 17 земных масс в эти рамки. Для мини-нептуна это слишком «мясисто» и говорит о том, что планета состоит из твердых веществ.

Kepler-10c со своим возрастом в 11 миллиардов лет — космический долгожитель. Ее преклонный возраст говорит о том, что в ранней Вселенной таилось немало тяжелых элементов, и повышает вероятность того, что космос содержит гораздо больше скалистых планет, чем считалось ранее.

Перевела на украинский язык 2.05.20 12.14

10 дивовижних явищ астрономії, виявлених зовсім недавно

26.06.2016, Ілля Хель 7

Всесвіт — як коробка з шоколадними цукерками. Кожне відкриття розбурхує як наукові кола, так і уяву, але саме захоплююче все ще залишається за кадром. І кожна спочатку немислима зірка, планета або метеор показують, як мало ми насправді знаємо про Всесвіт.

Магнетара

Зміст 1 Новий тип бурі на зірці…

2Новое загадкове кулясте скупчення

3 Нова яскрава наднова

4 Новий тип зоряної музики

5 Новий тип зірок з кисневою атмосферою

6 Новий тип космічних гір

7 Новий тип несподівано молодого гарячого юпітера

8 Новий тип зниклих космічних порід

9 Новий тип экзосистемы

10 Новий тип твердої планети

Новий тип бурі… на зірці Зірки

Телескопи NASA «Спітцер» і «Кеплер» — потужний тандем, який нещодавно знайшов абсолютно несподіване явище на невеликий зірці: бурю.

Всього в 53 світлових роках від нас у сузір'ї Ліри, L-карлик розміром з Юпітер по імені W1906+40 продемонстрував дивне пляма, подібне червоної плями Юпітера. На відміну від свого кузена, коричневого карлика схожого розміру, W1906+40 є добросовісної зіркою, виробляє власний світ. Втім, назвати його світлом важко: цей крихітний зоряний об'єкт відносно холодний — всього 2000 градусів за Цельсієм.

W1906+40 настільки тепла (в сенсі: не гаряча і не холодна), що в її атмосфері утворюються і закручуються хмари. Ці хмари, підстьобнуті внутрішньої люттю зірки, і створили темна пляма біля північного полюса, яке астрономи помилково прийняли за сонячне пляма. І хоча його не можна побачити безпосередньо, вчені виявили її присутність по затемненню, яке відбувається кожні дев'ять годин.

Хмарні умови спостерігали і на коричневих карликів, але ці недозвезды недостатньо сильні, щоб підтримувати синтез. Найдовші бурі на їх поверхні чи проживуть більше дня. Буря ж на W1906+40 сильна і після двох років.

Нове загадкове кулясте скупчення Зірки

Кульові скупчення — це сферичні зборів тисяч зірок. Вік деяких з них зіставимо з віком Всесвіту; деякі з них подорожували мільярди років, перш ніж осісти на околицях утворилися галактик.

Наш Чумацький Шлях великий, але має всього 150 скупчень у своєму розпоряджень. Більш масивні галактики привертають більше скупчень, а найближчий галактичний монстр — Центавр А (NGC 5128), еліптична галактика у 12 мільйонах світлових років від нас, має 2000 кульових дармоїдів.

Але цікаві далеко не всі скупчення Центавра А. Як правило, маса скупчення порівнянна з його яскравістю, і самі яскраві джерела також є найбільш масивними. Але в процесі вивчення 125 скупчень в Центавре А астрономи виявили, що деякі володіють значно більшою масою, ніж ми бачимо. Вчені запропонували два однаково цікавих рішення: темна матерія або чорні діри. Кульові скупчення не так часто містять темну матерію, на відміну від галактик, але ці кілька, можливо, з допомогою незрозумілого механізму її отримали. Чорні діри також досить масивні, щоб зробити спостережуваний ефект. Якщо це так, Центавр А стає космічним мінним полем з моторошними ненажерливими чорними дірами на периферії.

Нова яскрава наднова Зірки

Обсерваторія Університету штату Огайо з грізною назвою All Sky Survey for Automated SuperNovae (ASAS-SN, співзвучне з «асассин», «автоматичне обстеження всього неба на предмет наднових») нещодавно виявила найбезглуздішу смерть зірки з усіх, що коли-небудь спостерігали.

У 2015 році подвійний телескопічний масив «Брут» і «Кассій» натрапили на нічим не примітне пляма світла. Подальші спостереження виявили дивний спектр світла, що виходить у вказаному місці, і нарешті Південноафриканський великий телескоп підтвердив хмара надзвичайно яскравого газу з непізнаним 15-кілометровим об'єктом в центрі. Вчені підозрюють, що це колишня наднова, у кілька разів побивающая попередній рекорд — настільки дика, що вивільнила у Всесвіт лють 600 мільярдів сонць.

ASASSN-15lh, як її назвали, настільки чудова, що перевершує межі нашого наукового розуміння. Астрономи не можуть нормально пояснити силу цієї наднової, але у них є кілька ідей. Можливо, це дика агонія однією з найбільш масивних зірок у Всесвіті. Виходить, ці елітні зірки існують, просто ми, можливо, доки ні одного не бачили.

Точно так само, як пояснення може підійти миллисекундный магнетара. Ці об'єкти обертаються з неймовірною швидкістю. Якщо перетворити цю величезну енергію обертання у світ, може вийти якраз такий вибух, який спостерігали астрономи.

Новий тип зоряної музики Зірки

Астрономи вистежують самі старі зірки в галактиці, і нещодавно оновлений метод дозволив їм виявити давню групу зірок з перших днів Чумацького Шляху.

Дослідження, проведене школою фізики і астрономії Університету Бірмінгема, дозволило заглянути в серця восьми літніх зірок, які проживають в кульовому скупченні Messier 4 (M4) у якихось 7200 світлових роках від нас і почути музику всередині. Ці зірки набагато старше, товщі і червонішими, ніж Сонце, і що найдивніше) наповнені звуком. Ці «резонансні акустичні коливання» обурюють зоряну матрицю і викликають крихітні, але обнаружимые зміни яскравості.

Недавно винайдена можливість вимірювати ці коливання породила поле астросейсмологии, ще один спосіб вивчати зірки. Астрономи можуть використовувати цю техніку для визначення віку і маси зірки. Ці коливання підтвердили теоретичні розрахунки показали, що зіркам M4 13 мільярдів років. Це старі зірки в галактиці.

Новий тип зірок з кисневою атмосферою Зірки

Зірка SDSSJ124043.01+671034.68 («Докс», як її називають коротко) схожа на будь-яку іншу зірку, за кількома але: її назва важко виговорити і її зовнішній шар на 99,9% складається з кисню. Ця неймовірна зірка — білий карлик — унікальна у нашому каталозі з 4,5 мільйонів зірок, включаючи 32 000 підтверджених білих карликів.

Примітно також історія її відкриття. Вишукуючи примітні зірки, вчені вивчають спектральні графіки, які відображають елементний склад зірки. На жаль, дивина — це людське поняття, тому виявляти дивацтва припадає на око, машин довірити не можна. Конкретно цей випадок помітив студент Густаво Орики, який переглянув приблизно 300 000 спектральних діаграм, по кілька тисяч за день, перш ніж знайшов «Докс».

Як правило, білі карлики покриті легкими леткими елементами, які здійснюється протягом життєвого циклу зірки. Але «Докс» якимось чином оточила себе пухнастим саваном і придбала атмосферу практично чистого кисню, приправленого невеликий дрібкою інших елементів, на зразок неону і магнію.

Вчені поняття не мають, як це сталося, але припускають, що коли-то «Докс» була компаньйоном червоного гіганта. Він передавав речовина у формі надгарячого газу своєї зіркової дружини, поки «Докс» не з'їла занадто багато, кришка не вибухнула і весь легкий матеріал не відправився в глибокий космос.

Новий тип космічних гір Зірки

Вічно извергающая лаву супутник Юпітера Іо — саме вулканически активне тіло в Сонячній системі. Вона обертається всього в 400 000 кілометрів від свого пузатого, газоподібного «папки» і потужні гравітаційні сили пережовують місяць як жуйку.

Завдяки незліченним циклів гравітаційного терзання, Іо тепер всіяна сірчистими гейзерами, пекельними потоками лави і зубчатывми горами. Ця сотня гір не схожа ні на яку іншу в Сонячній системі: вони існують ізольовано і стирчать прямо з хиткій поверхні супутника, на відміну від згрупованих і похилих гір на інших світах.

Як показує моделювання, стискаючі сили працюють спільно з потоками лави, щоб провести ці дивні вертикальні гори. Поверхня Іо постійно покривається свіжої лави з її 400 активних вулканів (що дивно для тіла розміром з Місяць), які покривають рівнини супутника п'ятьма дюймами розплавленої матерії кожні десять років.

Накопичення попелу і лави створюють екстремальне тиск, що зростає з глибиною, завдяки сферичній природі (більшості) лун. Коли напруга стає нестерпним, земля розколюється і викидається масивний пік.

Новий тип несподівано молодого гарячого юпітера Космос

Гарячі юпітери — газові гіганти, які якимось чином опинилися на близькій відстані від своїх зірок. Деякі з них замкнені на таких тісних орбітах, що гравітація зірки поїдає невеликі тіла шар за шаром, а можлива планета PTFO8-8695 b обертається так близько, що завершує орбіту кожні 11 годин.

PTFO8-8695 b також є однією з самих молодих планет, оскільки її зірці, PTFO8-8695, всього два мільйони років. Це парадоксально мало — більшості гарячих юпітерів у зірок мільярди років.

Астрономи думають, що всі гарячі юпітери мігрують, оскільки поблизу зірки занадто гаряче, щоб газові гіганти могли утворитися. Газові планети зливаються в тихих прохолодних умовах; точно так само, гіганти в нашій Сонячній системі знаходяться за поясом астероїдів.

Доля PTFO8-8695 b невідома, але не так вже і песимістична. Схоже, деякі гарячі юпітери осідають на стабільних орбітах і, можливо, зможуть прожити досить довго.

Новий тип зниклих космічних порід Метеорит

Oest 65, стародавній космічний камінь, багатий іридієм і неоном, не схожий ні на один інший в нашій колекції з 50 000 космічних сувенірів. Він належить до типу метеоритів, які ми можемо ніколи більше не побачити, так як на думку астрономів брутальне зіткнення, в процесі якого з'явився Oest 65, стер його батьківські тіла в порошок.

Цей метеорит впав 470 мільйонів років тому і осів у нижній частині стародавнього океану, який нині є частиною шведського кар'єра. Його батьком була, швидше за все, космічна картопля завширшки 20-30 кілометрів, достатньо велика, щоб відхопити добрий шмат Землі, якщо порівнювати з відносно хиленьким астероїдом Чиксулуб, знищили динозаврів (10 кілометрів).

Орбітальна картопля зіткнулася з ще більш гігантської космічної скелею в 100-150 кілометрів завширшки, породивши безліч дрібних шматків, які люто обрушилися на Землю. Ці хондрити досі блукають в околицях Сонця, хоча ми, напевно, ніколи не знайдемо зразок, аналогічний Oest 65.

Новий тип экзосистемы

Юпітер

Коли астрономи відкрили планету 2MASS J2126-814, вона була схожа на світ, існуючий зовсім окремо, сам по собі. Ця планета, блукаючий газовий гігант в 12-14 разів масивніше Юпітера, приречена вічно тинятися по космічних просторах у пошуках сонця, яке зможе назвати своїм.

Але у цієї історії щасливий кінець. Астрономи знайшли інший об'єкт, наступний за знедоленою планетою, червоний карлик по імені TYC 9486-927-1. Обидва тіла в 100 світлових роках від Землі і, схоже, рухаються разом — виходить, планета зовсім не самотня.

Вчені зрозуміли, що виявили найбільшу сонячну систему, відому на сьогоднішній день. Батьківська зірка розташувалася в 1 000 000 000 000 кілометрів від планети. Яке це — уявіть собі форми життя, які вдивляються в нічне небо і не можуть відрізнити власну зірку від інших подібних точок на небосхилі.

2MASS J2126-8140 обертається на орбіті у 140 разів більше орбіту Плутона, який знаходиться в 6 мільярдів кілометрів від Сонця. Таке становище не могло б вилитися з традиційного методу народження сонячної системи в процесі колапсу диска, і вчені вважають, що ці два тіла з'явилися з однієї гігантської цівки міжгалактичного газу.

Новий тип твердої планети

Нептун

Тверді планети на зразок Землі залежать від обмежень по масі. Якщо одна виростає дуже товстою, її гравітаційне тяжіння приваблює більше і більше водню і роздувається до газового гіганта. Зазвичай так. Але планета Kepler-10c, з масою в 17 земних і не має ніякого газу, демонструє астрономам дулю.

Вони виявили цю планету плаваючою 560 світлових років у сузір'ї Дракона, використовуючи космічну обсерваторію «Кеплер» в поєднанні з Telescopio Nazionale Galileo на Канарських островах. Kepler-10c — 30 000 кілометрів в діаметрі — від початку зарахували до газових гігантів забавного розміру — міні-нептунам — відносно невеликих планет з щільними шарами газу.

Але гіпотеза міні-нептуна розчинилася, коли вимірювання маси показали, що Kepler-10c якимось чином примудрилася зціпити 17 земних мас в ці рамки. Для міні-нептуна це занадто «м'ясисто» і говорить про те, що планета складається з твердих речовин.

Kepler-10c зі своїм віком в 11 мільярдів років — космічний довгожитель. Її похилий вік говорить про те, що в ранній Всесвіту таїлося чимало важких елементів, і підвищує ймовірність того, що космос містить набагато більше скелястих планет, ніж вважалося раніше.