Чтобы_помнили...

Чтобы_помнили...

Чтобы_помнили...

Светлой памяти великого певца и композитора — Муслим Магомаев!

Муслим Магометович Магомаев
17.08.1942 г— 25.10.2008 г
Советский, азербайджанский и российский оперный и эстрадный певец (баритон), композитор.
Народный артист СССР (1973).
Муслим Магометович родился в Баку в семье артистов.
Отец — Магомет Магомаев, художник, сыном знаменитого азербайджанского композитора, основоположника азербайджанской классической музыки Муслима Магомаева (его имя теперь носит музыкальная филармония в Баку).
Мать отца (Багдагуль-Джамал) была татаркой.
Мать — Айшет Ахмедовна (сценический псевдоним — Кинжалова), драматическая актриса.
Ее отец был турком, а мать имела адыгейские и русские корни.
Муслим Магомаев считал себя азербайджанцем.
Он говорил: «Азербайджан — мой отец, Россия — моя мать».
Своего отца Муслим почти не помнил — тот погиб на фронте под Берлином, за три дня до окончания войны.
Мать, лишившись мужа, выбрала театральную карьеру и уехала в Вышний Волочёк, затем — в Мурманск, где работала в мурманском областном драмтеатре и снова вышла замуж.
По матери у Муслима брат Юрий и сестра Татьяна.
Муслим рос в семье дяди Джамала Муслимовича Магомаева.
О своем детстве певец рассказывал:
«Послевоенная судьба мамы сложилась так, что она обрела другую семью.
Я не могу ее ни в чем винить.
Она драматическая актриса, всегда кочевала по городам России, никогда подолгу не работая ни в одном театре.
Родной брат отца Джамалэтдин Магомаев и его жена Мария Ивановна стали для меня настоящими родителями.
Это были люди умные и поразительно много читавшие.
Порядки у нас в семье соблюдались строгие.
Дядя был убежденным коммунистом, честным и неподкупным.
Несмотря на то, что дядя был человеком высокопоставленным, меня не баловали.
У меня были игрушки, нормальные условия для учебы и занятий музыкой, но — никаких излишеств.
Помню, когда начинал клянчить у тети деньги, она отказывала:
»Вот вырастешь, будешь сам зарабатывать, тогда поймешь, как деньги достаются".
Учился Муслим в музыкальной школе при Бакинской консерватории (ныне средняя специальная музыкальная школа им. Бюльбюля) по классу фортепиано и композиции.
Талантливого ученика приметил профессор консерватории виолончелист Владимир Аншелевич, который стал давать ему уроки.
Аншелевич не ставил голос, а показывал, как его филировать.
Опыт, приобретённый на занятиях с профессором-виолончелистом, потом пришёлся кстати, когда Магомаев начал работать над партией Фигаро в «Севильском цирюльнике».
Так как в школе не было вокального отделения, Муслим в 1956 году был принят в Бакинское музыкальное училище имени Асафа Зейналлы, учился у преподавателя Александра Милованова и его многолетнего концертмейстера Тамары Кретинген, которое закончил в 1959 году.
Первое его выступление состоялось в Баку, в Доме культуры бакинских моряков, куда пятнадцатилетний Муслим пошёл втайне от семьи.
В семье были против ранних выступлений Муслима из-за риска потерять голос.
Однако сам Муслим решил, что его голос уже сформировался и потеря голоса ему не грозит.
В 1961 году Магомаев дебютировал в профессиональном Ансамбле песни и пляски Бакинского военного округа.
В 1962 году Магомаев стал лауреатом Всемирного фестиваля молодёжи и студентов в Хельсинки за исполнение песни «Бухенвальдский набат».
Всесоюзная известность пришла после его выступления в Кремлёвском дворце съездов на заключительном концерте фестиваля азербайджанского искусства в 1962 году.
Первый сольный концерт Муслима Магомаева состоялся 10 ноября 1963 года в Концертном зале им. Чайковского.
В 1963 году Магомаев становится солистом Азербайджанского театра оперы и балета им. Ахундова, продолжает выступать на концертной эстраде.
В 1964—1965 годах он стажировался в миланском театре «Ла Скала» (Италия).
В 1960-е годы выступает в крупнейших городах Советского Союза в спектаклях «Тоска» и «Севильский цирюльник» (среди партнёров — Мария Биешу).
Предложение перейти в труппу Большого театра не принял, не желая ограничивать себя рамками оперных спектаклей.
В 1966 и 1969 годах с большим успехом прошли гастроли Муслима Магомаева в знаменитом театре «Олимпия» в Париже.
Директор «Олимпии» Брюно Кокатрикс предложил Магомаеву контракт на год, обещая сделать из него звезду международного масштаба.
Певец всерьёз рассматривал такую возможность, но отказало Министерство культуры СССР, мотивировав это тем, что Магомаев должен выступать на правительственных концертах.
В конце 1960-х годов, узнав, что Ростовская филармония испытывала финансовые трудности, и у Ансамбля песни и пляски донских казаков не было приличных костюмов для намечавшихся гастролей в Москве, Магомаев согласился помочь, выступив в Ростове-на-Дону на переполненном местном стадионе, вмещавшем 45 тыс. человек.
Планировалось, что Магомаев выступит только в одном отделении, однако он провёл на сцене более двух часов.
За это выступление ему заплатили 606 рублей, вместо 202 рублей, которые тогда были положены по закону за выступление в одном отделении.
Администраторы заверили его, что такая ставка вполне законна и одобрена Министерством культуры, однако это оказалось не так.
Это выступление стало поводом для возбуждения уголовного дела по линии ОБХСС.
Когда об этом сообщили выступавшему в парижской «Олимпии» Магомаеву, то эмигрантские круги предложили ему остаться, однако Магомаев предпочёл вернуться в СССР, так как не представлял себе жизни вдали от Родины и понимал, что эмиграция может поставить в тяжёлое положение его родственников в СССР.
Хотя разбирательство и не выявило никакой вины Магомаева, который расписался за полученные деньги в официальной ведомости, тем не менее Министерство культуры СССР запретило Магомаеву выступать с гастролями за пределами Азербайджана.
Использовав свободное время, Магомаев сдал все экзамены и закончил Бакинскую консерваторию по классу пения Шовкет Мамедовой только в 1968 году.
Опала Магомаева закончилась после того, как председатель КГБ СССР Ю. В. Андропов лично позвонил Екатерине Фурцевой и потребовал обеспечить выступление Магомаева на концерте по случаю юбилея КГБ, заявив, что по линии КГБ у Магомаева всё чисто.
В 1969 году на Международном фестивале в Сопоте Магомаев получает I премию, а в Каннах в 1969 и 1970 годах на Международном фестивале грамзаписи и музыкальных изданий (MIDEM) — «Золотой диск», за многомиллионные тиражи грампластинок.
В 1973 году, в возрасте 31 года, Магомаев получает звание Народный артист СССР, последовавшее за званием Народного артиста Азербайджанской ССР, которое он получил в 1971-м.
С 1975 по 1989 год Магомаев был художественным руководителем созданного им Азербайджанского государственного эстрадно-симфонического оркестра, с которым много гастролировал по СССР.
В 1960-е и 1970-е годы популярность Магомаева в СССР была безграничной: многотысячные стадионы, бесконечные гастроли по всему Советскому Союзу, частые выступления на телевидении.
Пластинки с его песнями выходили огромными тиражами.
По сей день он остаётся кумиром для многих поколений людей на постсоветском пространстве.
Много гастролировал за рубежом: Франция, Болгария, Восточная Германия, Польша, Финляндия, Канада, Иран и др.
В концертном репертуаре Магомаева было более 600 произведений
(арии, романсы, песни).
Муслим Магомаев — автор более 20 песен, музыки к спектаклям, мюзиклам и кинофильмам.
Он также был автором и ведущим цикла телепередач о жизни и творчестве звёзд мировой оперной и эстрадной сцены, в том числе — американского певца Марио Ланца, написал книгу об этом певце.
Снялся в нескольких кинофильмах.
Муслим Магомаев в фильме «Низами» -1982г
В 1998 году Муслим Магомаев принял решение остановить творческую деятельность.
Последние годы жизни он прожил в Москве, отказываясь от концертных выступлений.
Занимался живописью, вёл переписку со своими поклонниками через свой персональный веб-сайт.
По поводу прекращения выступлений Магомаев говорил:
«Каждому голосу, каждому таланту Бог определил определённое время, и перешагивать его не нужно», хотя с голосом проблем не было никогда.
Много лет тесно дружил с Гейдаром Алиевым, смерть которого в 2003 году тяжело переживал, сильно замкнулся и стал ещё реже петь.
Последние годы жизни Муслим страдал от болезни сердца, ещё с юности его беспокоили лёгкие, несмотря на это, по свидетельству Тамары Синявской, певец иногда выкуривал по три пачки сигарет в день.
При жизни Гейдара Алиева Магомаев говорил, что благодаря ему (Алиеву) искусство в Азербайджане расцветает.
Однако после кончины бывшего президента отношения Магомаева с тогдашним министром культуры Азербайджана Поладом Бюльбюль-оглы (был на этом посту до 2006 года), с которым Магомаев некогда дружил, окончательно испортились.
Магомаев стал резко критиковать проводимую министром политику в культурной сфере страны, а в 2005 году в связи с этим отказался от гражданства Азербайджана, получив гражданство России, но несмотря на это по-прежнему считал себя азербайджанцем.
В 2007 году Магомаев, напомнив, что Гейдар Алиев назначил ему и его супруге Тамаре Синявской пенсию, большую чем у солистов Большого театра, заявил, что Гейдар Алиев позаботился об особо талантливых людях Азербайджана, и его сын Ильхам Алиев, президент страны, продолжает эту традицию.
Муслим Магомаев входил в руководство Всероссийского Азербайджанского Конгресса.
Одной из последних песен Муслима Магомаева стала песня «Прощай, Баку» на стихи Сергея Есенина, записанная в марте 2007 года.
Личная жизнь Муслима Магомаева:
Первая жена — Офелия, армянка, его однокурсница.
Поженились в 1960 году.
В браке родилась дочь Марина.
Но семейная жизнь продолжалась всего год.
«Что тут сказать?
Мальчик 18 лет впервые воспылал к женщине...
Первая реакция моя — надо жениться!
Сейчас мне об этом своем легкомыслии и говорить смешно.
Я благодарен тем временам — что наш недолгий брак, он длился всего один год, подарил нам дочку.
У меня очень хорошая дочь Марина — за что Офелии большое спасибо.
А про то, что я перетерпел в той семье, и вспоминать не хочу», — говорил впоследствии Магомаев.
Дочь Марина унаследовала музыкальный дар отца: девушка окончила музыкальную школу по классу фортепиано, но предпочла другую профессию, не связанную с музыкой и вокалом.
Марина сохраняла теплые отношения с отцом до последних дней жизни.
С супругом Александром Козловским (сыном написавшего стихи для песни Магомаева «Синяя вечность» Геннадия Козловского) она живет в Америке.
Внука Аллена Марина подарила отцу при жизни.
У певца было множество романов.
Большой любовью Магомаева в 1960-1970-е годы была музыкальный редактор Всесоюзного радио Людмила Карева (Фиготина).
Их совместная жизнь продолжалась 15 лет.
По сути они жили в гражданском браке.
«Мы жили в Баку в двух комнатах коммуналки, а в Москве в основном по гостиницам, иногда снимали квартиру.
Муслим был человеком прекрасным во всех отношениях: фантастический певец, талантливый артист, добрый друг, роскошный любовник, каких больше не было, и гениальный мужчина», — вспоминала Карева.
О регистрации брака они даже не думали.
Еще одна любовь певца — юная (в то время) певица Тата Шейхова (впоследствии народная артистка Азербайджана Натаван Шейхова).
Магомаеву приписывали романы с актрисами Натальей Кустинской и Натальей Фатеевой.
Также, по слухам, он сватался к Эдите Пьехе, причем, когда она была замужем за Александром Броневицким.
Рассказывали, что муж Пьехи из ревности якобы приезжал к ней на гастроли в Париж и искал Магомаева под кроватью.
«В принципе, можно было бы „заБРАКоваться“ с Эдитой.
Но я очень уважал Сашу Броню и знал, что Пьеха — его создание», — говорил сам Магомаев.
Был у него роман с популярной в 1970-е годы певицей Светланой Резановой (исполнительница хита «Я пригласить хочу на танец Вас, и только Вас!»).
«Как в него не влюбиться?
Как можно устоять перед таким человеком?
Красивый, талантливый, щедрый», – делилась Светлана Резанова в программе «Прямой эфир».
По ее словам, их роману не помешал и тот факт, что она была знакома с гражданской женой артиста Людмилой Каревой (Фиготиной).
Кроме того, Светлана Резанова высказала уверенность, что ребёнок, которого родила Людмила Карева (Фиготина), — это сын Муслима Магомаева.
«После того как Мила забеременела, Муслим расстался с ней и отказался признавать сына.
Я не хотела вмешиваться в их отношения, но постоянно слышала какие-то истории.
Знаю, что ребенок, которого родила Людмила, действительно похож на Муслима.
Но тогда этот малыш был ему просто не нужен, он счастливо жил с Тамарой Синявской и не хотел лишних проблем, а Мила очень часто звонила ему домой», — рассказывала Резанова.
Вторая жена — Тамара Синявская, певица, Народная артистка СССР.
Они познакомились в 1972 году на декаде русского искусства в Баку — в филармонии, носящей имя деда Магомаева.
«На очередном концерте меня подозвал Роберт Рождественский и представил миловидной молодой женщине.
Я назвал себя: «Муслим».
Она улыбнулась:
«И вы еще представляетесь?
Вас ведь знает весь Союз»», — вспоминал он.
В 1973–1974 годах Тамара Синявская стажировалась в миланском театре «Ла Скала».
Муслим Магомаев звонил ей каждый день, влюбленные общались, Синявская слушала его новые записи.
На тот момент Тамара Синявская была замужем.
Певица развелась с первым мужем, и 23 ноября 1974 года в Москве они поженились.
Супруги часто выступали вдвоем — на концертах и творческих вечерах.
Они прожили вместе 34 года.
В течение долгого времени женщина по имени Ирина Короткова утверждала, что в 1995 году родила дочь Веронику от Муслима Магомаева.
Однако ДНК-тест, проведенный программой «На самом деле» Первого канала не подтвердил родство Вероники Коротковой и Муслима Магомаева.
Муслим Магомаев скончался 25 октября 2008 года в возрасте 66 лет от ишемической болезни сердца, на руках у своей супруги Тамары Синявской.
Прощание с певцом состоялось в Москве, в Концертном зале имени Чайковского.
В тот же день гроб с телом певца был доставлен спецавиарейсом на его родину, в Азербайджан, и 29 октября 2008 года в Азербайджанской государственной филармонии им. М. Магомаева в Баку прошли церемонии прощания с певцом.
Магомаев был похоронен на Аллее почётного захоронения в Баку рядом со своим дедом.
Проститься с Магомаевым пришли тысячи людей.
Гроб с телом покойного вынесли под звуки написанной и исполненной им песни «Азербайджан».
В траурной процессии принимали участие президент страны Ильхам Алиев, вдова певца Тамара Синявская и дочь Марина, прилетевшая из США.
22 октября 2009 года состоялось открытие памятника Муслиму Магомаеву на его могиле в Аллее почётного захоронения в Баку.
25 октября 2009 года был открыт концертный зал «Crocus City Hall» имени Муслима Магомаева на территории Крокус Сити в Красногорске.
В октябре 2010 года в Москве прошёл первый Международный конкурс вокалистов имени Муслима Магомаева.
6 июля 2011 года в Баку на доме, где проживал певец, установлена мемориальная доска, а одна из школ Баку названа именем Муслима Магомаева.
18 декабря 2014 года в Баку состоялась церемония сдачи в эксплуатацию корабля, носящего имя Муслима Магомаева.
В августе 2017-го к 75-летию певца Первый канал показал документальный фильм «Муслим Магомаев. Нет солнца без тебя».
В 2019 году на экраны вышел биографический сериал «Магомаев», рассказывающий о великом певце.
Муслим Магомаев стал одним из символов страны развитого социализма, ее славой и гордостью.
Заслуги певца были отмечены высокими правительственными наградами.
Помнят и чтут талант Муслима Магометовича и за рубежом, его именем названы улицы, школы, парки и скверы, а также одна из малых планет Солнечной системы под номером 4980.
Текст от: https://stuki-druki.com/
Перевела на украинский язык   12.01.20    12.38
Світлій пам'яті великого співака і композитора — Муслім Магомаєв!
Муслім Магометович Магомаєв
17.08.1942 р— 25.10.2008 р
Радянський, азербайджанський і російський оперний і естрадний співак (баритон), композитор.
Народний артист СРСР (1973).
Муслім Магометович народився в Баку в сім'ї артистів.
Батько — Магомет Магомаєв, художник, сином відомого азербайджанського композитора, основоположника азербайджанської класичної музики Мусліма Магомаєва (його ім'я тепер носить музична філармонія в Баку).
Мати батька (Багдагуль-Джамал) була татаркою.
Мати — Айшет Ахмедовна (сценічний псевдонім — Кинжалова), драматична актриса.
Її батько був турком, а мати мала адыгейские і російські корені.
Муслім Магомаєв вважав себе азербайджанцем.
Він говорив: «Азербайджан — мій батько, Росія — моя мати».
Свого батька Муслім майже не пам'ятав — той загинув на фронті під Берліном, за три дні до закінчення війни.
Мати, втративши чоловіка, вибрала театральну кар'єру і поїхала в Вишній Волочек, потім — в Мурманськ, де працювала в мурманськом обласному драмтеатрі і знову вийшла заміж.
По матері у Мусліма брат Юрій і сестра Тетяна.
Муслім ріс у сім'ї дядька Джамала Муслімовіча Магомаєва.
Про своє дитинство співак розповідав:
«Повоєнна доля мами склалася так, що вона знайшла іншу сім'ю.
Я не можу ні в чому звинувачувати.
Вона драматична актриса, завжди кочувала по містах Росії, ніколи довго не працюючи ні в одному театрі.
Рідний брат батька Джамалэтдин Магомаєв і його дружина Марія Іванівна стали для мене справжніми батьками.
Це були люди розумні і дуже багато читали.
Порядки у нас у сім'ї дотримувалися суворі.
Дядько був переконаним комуністом, чесним і непідкупним.
Незважаючи на те, що дядько був людиною високопоставленим, мене не балували.
У мене були іграшки, нормальні умови для навчання та занять музикою, але — ніяких надмірностей.
Пам'ятаю, коли починав канючити у тітки гроші, вона відмовляла:
»Ось виростеш, будеш сам заробляти, тоді зрозумієш, як гроші дістаються".
Навчався Муслім в музичній школі при Бакинській консерваторії (нині середня спеціальна музична школа ім. Бюльбюля) по класу фортепіано і композиції.
Талановитого учня помітив професор консерваторії віолончеліст Володимир Аншелевич, який став давати йому уроки.
Аншелевич не ставив голос, а показував, як його філірувати.
Досвід, набутий на заняттях з професором-віолончелістом, потім припав до речі, коли Магомаєв почав працювати над партією Фігаро в «Севільському цирульнику».
Так як в школі не було вокального відділення, Муслім в 1956 році був прийнятий в Бакинське музичне училище імені Асафа Зейналлы, навчався у викладача Олександра Милованова і його багаторічного концертмейстера Тамари Кретинген, яке закінчив у 1959 році.
Перший його виступ відбувся в Баку, в Будинку культури бакинських моряків, куди п'ятнадцятирічний Муслім пішов потай від сім'ї.
В родині були проти ранніх виступів Мусліма з-за ризику втратити голос.
Однак сам Муслім вирішив, що його голос вже сформувався і втрата голосу йому не загрожує.
У 1961 році Магомаєв дебютував у професійному Ансамблі пісні і танцю Бакинського військового округу.
У 1962 році Магомаєв став лауреатом Всесвітнього фестивалю молоді і студентів в Гельсінкі за виконання пісні «Бухенвальдський набат».
Всесоюзна популярність прийшла після його виступу в Кремлівському палаці з'їздів на заключному концерті фестивалю азербайджанського мистецтва в 1962 році.
Перший сольний концерт Мусліма Магомаєва відбувся 10 листопада 1963 року в Концертному залі ім. Чайковського.
У 1963 році Магомаєв стає солістом Азербайджанського театру опери і балету ім. Ахундова, продовжує виступати на концертній естраді.
У 1964-1965 роках він стажувався в міланському театрі «Ла Скала» (Італія).
У 1960-ті роки виступає в найбільших містах Радянського Союзу в спектаклях «Туга» і «Севільський цирульник» (серед партнерів — Марія Бієшу).
Пропозицію перейти в трупу Великого театру не прийняв, не бажаючи обмежувати себе рамками оперних вистав.
У 1966 і 1969 роках з великим успіхом пройшли гастролі Мусліма Магомаєва в знаменитому театрі «Олімпія» в Парижі.
Директор «Олімпії» Брюно Кокатрікс запропонував Магомаєву контракт на рік, обіцяючи зробити з нього зірку міжнародного масштабу.
Співак серйозно розглядав таку можливість, але відмовило Міністерство культури СРСР, мотивувавши це тим, що Магомаєв повинен виступати на урядових концертах.
В кінці 1960-х років, дізнавшись, що Ростовська філармонія переживала фінансові труднощі, і у Ансамблю пісні і танцю донських козаків не було пристойних костюмів для запланованих гастролей у Москві, Магомаєв погодився допомогти, виступивши в Ростові-на-Дону на переповненому місцевому стадіоні, вмещавшем 45 тис. осіб.
Планувалося, що Магомаєв виступить тільки в одному відділенні, однак він провів на сцені більше двох годин.
За цей виступ йому заплатили 606 рублів, замість 202 рублів, які тоді були покладені за законом за виступ в одному відділенні.
Адміністратори запевнили його, що така ставка цілком законна і схвалена Міністерством культури, однак це виявилося не так.
Цей виступ став приводом для порушення кримінальної справи по лінії ОБХСС.
Коли про це повідомили виступав у паризькій «Олімпії» Магомаєву, то емігрантські кола запропонували йому залишитися, однак Магомаєв краще повернутися в СРСР, так як не уявляв собі життя далеко від Батьківщини і розумів, що еміграція може поставити в скрутне становище його родичів в СРСР.
Хоча розгляд і не виявило ніякої провини Магомаєва, який розписався за отримані гроші в офіційній відомості, тим не менш Міністерство культури СРСР заборонило Магомаєву виступати з гастролями за межами Азербайджану.
Використавши вільний час, Магомаєв здав всі екзамени і закінчив Бакинську консерваторію по класу співу Шовкет Мамедової тільки в 1968 році.
Опала Магомаєва закінчилася після того, як голова КДБ СРСР Ю. В. Андропов особисто зателефонував Катерині Фурцевої і зажадав забезпечити виступ Магомаєва на концерті з нагоди ювілею КДБ, заявивши, що по лінії КДБ у Магомаєва все чисто.
У 1969 році на Міжнародному фестивалі в Сопоті Магомаєв отримує I премію, а в Каннах в 1969 і 1970 роках на Міжнародному фестивалі грамзапису і музичних видань (MIDEM) — «Золотий диск», за багатомільйонні тиражі грамплатівок.
В 1973 році, у віці 31 року, Магомаєв отримує звання Народний артист СРСР, що послідувало за званням Народного артиста Азербайджанської РСР, яке він отримав у 1971-м.
З 1975 по 1989 рік Магомаєв був художнім керівником створеного ним Азербайджанського державного естрадно-симфонічного оркестру, з яким багато гастролював по СРСР.
У 1960-е і 1970-е роки популярність Магомаєва в СРСР була безмежною: багатотисячні стадіони, нескінченні гастролі по всьому Радянському Союзу, часті виступи на телебаченні.
Платівки з його піснями виходили величезними тиражами.
Донині він залишається кумиром для багатьох поколінь людей на пострадянському просторі.
Багато гастролював за кордоном: Франція, Болгарія, Східна Німеччина, Польща, Фінляндія, Канада, Іран і ін
У концертному репертуарі Магомаєва було більше 600 творів
(арії, романси, пісні).
Муслім Магомаєв — автор понад 20 пісень, музики до вистав, мюзиклів та кінофільмів.
Він також був автором і ведучим циклу телепередач про життя і творчість зірок світової оперної та естрадної сцени, в тому числі — американського співака Маріо Ланца, написав книгу про цього співака.
Знявся в декількох кінофільмах.
Муслім Магомаєв у фільмі «Низами» -1982р
У 1998 році Муслім Магомаєв прийняв рішення зупинити творчу діяльність.
Останні роки життя він прожив у Москві, відмовляючись від концертних виступів.
Займався живописом, вів переписку зі своїми шанувальниками через свій персональний веб-сайт.
З приводу припинення виступів Магомаєв говорив:
«Кожного голосу, кожного таланту Бог визначив певний час, і переступати його не потрібно», хоча з голосом проблем не було ніколи.
Багато років тісно дружив з Гейдаром Алієвим, смерть якого в 2003 році тяжко переживав, сильно замкнулося і став ще рідше співати.
Останні роки життя Муслім страждав від хвороби серця, ще з юності його турбували легкі, незважаючи на це, за свідченням Тамари Синявської, співак іноді викурював по три пачки сигарет в день.
За життя Гейдара Алієва Магомаєв говорив, що завдяки йому (Алієву) мистецтво в Азербайджані розквітає.
Однак після смерті колишнього президента відносини Магомаєва з тодішнім міністром культури Азербайджану Полад Бюльбюль-огли (був на цій посаді до 2006 року), з яким Магомаєв колись дружив, остаточно зіпсувалися.
Магомаєв став різко критикувати проводиться міністром політику в культурній сфері країни, а в 2005 році в зв'язку з цим відмовився від громадянства Азербайджану, отримавши громадянство Росії, але незважаючи на це, як і раніше вважав себе азербайджанцем.
У 2007 році Магомаєв, нагадавши, що Гейдар Алієв призначив йому і його дружині Тамарі Синявської пенсію, більшу ніж у солістів Великого театру, заявив, що Гейдар Алієв подбав про особливо талановитих людей Азербайджану, і його син Ільхам Алієв, президент країни, продовжує цю традицію.
Муслім Магомаєв входив в керівництво Всеросійського Азербайджанського Конгресу.
Однією з останніх пісень Мусліма Магомаєва стала пісня «Прощай, Баку» на вірші Сергія Єсеніна, записана в березні 2007 року.
Особисте життя Мусліма Магомаєва:
Перша дружина — Офелія, вірменка, його однокурсниця.
Одружилися в 1960 році.
У шлюбі народилася дочка Марина.
Але сімейне життя тривало лише рік.
«Що тут сказати?
Хлопчик 18 років вперше запалився до жінки...
Перша моя реакція — треба женитися!
Зараз мені про це своєму недбальстві і говорити смішно.
Я вдячний тим часам — що наш недовгий шлюб, він тривав всього один рік, подарував нам доньку.
У мене дуже хороша дочка Марина — за що Офелії велике спасибі.
А про те, що я пережив у тій родині, і згадувати не хочу», — говорив згодом Магомаєв.
Дочка Марина успадкувала музичний дар батька: дівчина закінчила музичну школу по класу фортепіано, але віддала перевагу іншу професію, не пов'язану з музикою і вокалом.
Марина зберігала теплі стосунки з батьком до останніх днів життя.
З чоловіком Олександром Козловським (сином написав вірші для пісні Магомаєва «Синя вічність» Геннадія Козловського) вона живе в Америці.
Онука Аллена Марина подарувала батькові за життя.
У співака було безліч романів.
Великою любов'ю Магомаєва в 1960-1970-ті роки була музичний редактор Всесоюзного радіо Людмила Карєва (Фиготина).
Їх спільне життя тривала 15 років.
По суті вони жили в цивільному шлюбі.
«Ми жили в Баку в двох кімнатах комуналки, а в Москві в основному по готелям, іноді знімали квартиру.
Муслім був людиною прекрасним у всіх відносинах: фантастичний співак, талановитий артист, добрий друг, розкішний коханець, яких більше не було, і геніальний чоловік», — згадувала Карєва.
Про реєстрацію шлюбу вони навіть не думали.
Ще одна любов співака — юна (у той час) співачка Тата Шейхова (згодом народна артистка Азербайджану Натаван Шейхова).
Магомаєву приписували романи з актрисами Наталією Кустинської і Наталею Фатєєвої.
Також, за чутками, він сватався до Едіту П'єху, причому, коли вона була одружена з Олександром Броневицьким.
Розповідали, що чоловік П'єхи з ревнощів нібито приїздив до неї на гастролі в Париж і шукав Магомаєва під ліжком.
«В принципі, можна було б „заБРАКоваться“ з Едітою.
Але я дуже поважав Сашу Броню і знав, що П'єха — його створення», — говорив сам Магомаєв.
Був у нього роман з популярною в 1970-е роки співачкою Світланою Резановой (виконавиця хіта «Я хочу запросити Вас на танець, і тільки Вас!»).
«Як у нього не закохатися?
Як можна встояти перед такою людиною?
Гарний, талановитий, щедрий», – ділилася Світлана Резанова в програмі «Прямий ефір».
За її словами, їх роману не завадив і той факт, що вона була знайома з цивільною дружиною артиста Людмилою Карєвої (Фіготіної).
Крім того, Світлана Рєзанова висловила впевненість, що дитина, яку народила Людмила Карєва (Фиготина), — це син Мусліма Магомаєва.
«Після того як Міла завагітніла, Муслім розлучився з нею і відмовився визнавати сина.
Я не хотіла втручатися в їхні стосунки, але постійно чула якісь історії.
Знаю, що дитина, яку народила Людмила, дійсно схожий на Мусліма.
Але тоді цей малюк був йому просто не потрібен, він щасливо жив з Тамарою Синявської і не хотів зайвих проблем, а Міла дуже часто дзвонила йому додому», — розповідала Рєзанова.
Друга дружина — Тамара Синявська, співачка, Народна артистка СРСР.
Вони познайомилися в 1972 році на декаді російського мистецтва в Баку — у філармонії, що носить ім'я діда Магомаєва.
«На черговому концерті мене покликав Роберт Рождественський і представив миловидної молодій жінці.
Я назвав себе: «Муслім».
Вона посміхнулася:
«І ви ще презентуєте?
Адже Вас знає весь Союз»», — згадував він.
У 1973-1974 роках Тамара Синявська стажувалася у міланському театрі «Ла Скала».
Муслім Магомаєв дзвонив їй кожен день, закохані спілкувалися, Синявська слухала його нові записи.
На той момент Тамара Синявська була заміжня.
Співачка розлучилася з першим чоловіком, і 23 листопада 1974 року в Москві вони одружилися.
Подружжя часто виступали удвох — на концертах, творчих вечорах.
Вони прожили разом 34 роки.
Протягом довгого часу жінка на ім'я Ірина Короткова стверджувала, що в 1995 році народила доньку Вероніку від Мусліма Магомаєва.
Проте ДНК-тест, проведений програмою «насправді» Першого каналу не підтвердив спорідненість Вероніки Короткової і Мусліма Магомаєва.
Муслім Магомаєв помер 25 жовтня 2008 року у віці 66 років від ішемічної хвороби серця, на руках у своєї дружини Тамари Синявської.
Прощання зі співаком відбулося в Москві, в Концертному залі імені Чайковського.
У той же день труну з тілом співака був доставлений спецавиарейсом на його батьківщину, в Азербайджан, і 29 жовтня 2008 року в Азербайджанській державній філармонії ім. М. Магомаєва в Баку пройшли церемонії прощання зі співаком.
Магомаєв був похований на Алеї почесного поховання в Баку поруч зі своїм дідом.
Попрощатися з Магомаєвим прийшли тисячі людей.
Труну з тілом покійного винесли під звуки написаної і виконаної ним пісні «Азербайджан».
У жалобній процесії брали участь президент країни Ільхам Алієв, вдова співака Тамара Синявська і дочка Марина, яка прилетіла з США.
22 жовтня 2009 року відбулося відкриття пам'ятника Мусліму Магомаєву на його могилі в Алеї почесного поховання в Баку.
25 жовтня 2009 року був відкритий концертний зал «Crocus City Hall» імені Мусліма Магомаєва на території Крокус Сіті в Красногорську.
У жовтні 2010 року в Москві пройшов перший Міжнародний конкурс вокалістів імені Мусліма Магомаєва.
6 липня 2011 року в Баку на будинку, де проживав співак, встановлена меморіальна дошка, а одна з шкіл Баку названа ім'ям Мусліма Магомаєва.18 грудня 2014 року в Баку відбулася церемонія здачі в експлуатацію корабля, що носить ім'я Мусліма Магомаєва.
У серпні 2017 го до 75-річчя співака Перший канал показав документальний фільм «Муслім Магомаєв. Ні сонця без тебе ».
У 2019 на екрани вийшов біографічний серіал «Магомаєв», що розповідає про великого співака.
Муслім Магомаєв став одним із символів країни розвиненого соціалізму, її славою і гордістю.
Заслуги співака були відзначені високими урядовими нагородами.
Пам'ятають і шанують талант Мусліма Магометович і за кордоном, його ім'ям названі вулиці, школи, парки і сквери, а також одна з малих планет Сонячної системи під номером 4980.
Текст від: https://stuki-druki.com/

 

Прочли стихотворение или рассказ???

Поставьте оценку произведению и напишите комментарий.

И ОБЯЗАТЕЛЬНО нажмите значок "Одноклассников" ниже!

 

0
13:53
315
RSS
Нет комментариев. Ваш будет первым!