Часом думка прийде порожньою нагородою, Але мудрість горнеться через досвід- по роках. «Чим ближче до неба, тим болючіше падати!» — Подумав вагомо про себе Адам. Переклала на українську мову 10.05.19 15.59 Повчально!
Гарно! Чарівний юності великий урок: Всьому є час, все в свій потрібний термін. Але чи варто сумувати про те, що стало? Адже життя несе — стрімкий потік. Переклала на українську мову 10.05.19 15.46
** (лат.) «Свята простота». Ці слова сказав чеський реформатор Ян Гус (1369-1415) під час спалення його на багатті, коли побачив, як одна старенька підкинула в багаття в'язанку хмизу, думаючи, що здійснює цим богоугодну справу.
*** таке волосся, стовбурчитися. Сергій Шиповський Переклала на українську мову 5.05.19 7.52
Бути ніжною, домашньою, затишок створювати Йому, загартованому в битвах, Немовля хитаючи, ночами не спати, Про чоловіка складаючи молитви, А в хаті завжди напоготові тримати Вино і гарячу воду, Щоб зустріти, умити, нагодувати і обійняти Повернувся з походу, Любовно трофеї розставити уздовж стін, До блиску начистити облаштунки Змогла б і я, тільки випали мені Інші справи і втіхи. Я будинок, немов фортецю, сама зводжу, Сама і з мечем і з кресалом, І дідів кольчугу звичну ношу Так шолом з викривленим забралом. Друзі у мене — вірний кінь вороний Та двоє вовченят пустотливих. Розбійні люди давно стороною Обходять мій будинок гордовитий. Але гордість моя і мене обтяжує: Весну, зиму, літо і осінь Я витязя чекаю. І кольчугу, і щит Готова до ніг його кинути. Варити стала б пиво і м'ясо коптити, Дух хлібний б в будинку прижився… Але той, кого чекаю, видно збився зі шляху Чи просто на світ не народився. І тільки одні меткі вітри До мене залітають погрітися. Так за вогнищем лунає з ранку Цвіркуна поквапливе скерце. Олена Гостєва Переклала на українську мову 5.05.19 7.32
Про сяючий ранок… Прекрасний ранок, настало раптом літо… І зелень сяє вся сонцем зігріта. У сяючому небі біжать хмари, І вдалину спливає, сяючи, річка…
Сяє віконцями вулиця наша, Вмилася дощем, стала чистішою і красивіше. Посмішки сяють і ранку всі раді… Що може бути краще сяючих поглядів! Олена Пронь Переклала на українську мову 5.05.19 7.22
Але мудрість горнеться через досвід- по роках.
«Чим ближче до неба, тим болючіше падати!» — Подумав вагомо про себе Адам.
Переклала на українську мову 10.05.19 15.59
Повчально!
Чарівний юності великий урок:
Всьому є час, все в свій потрібний термін.
Але чи варто сумувати про те, що стало?
Адже життя несе — стрімкий потік.
Переклала на українську мову 10.05.19 15.46
Блиск зірки
Мені здається, що, я закохався.
Вона — чарівниця, мій казковий міраж.
І ночами вона зі мною, мені сниться,
Я навіть згадав слово, знову, кураж.
Вона живе зі мною як пісня,
Як недомовлена розповідь,
Як веселки миті в піднебессі,
Як осені золотистої листопад.
Як хвилі йдуть знову в море,
Як дощик, той, що сонечко приніс,
Вона — мить, з цим не посперечаєшся,
Вона лише блиск від падаючих зірок.
Мені здається, ні, знову я закохався,
Входжу в давно уплившу річку
І світ помолодшав, він змінився,
Люблю її і значить я живу!
Переклала на українську мову 10.05.19 15.46
Знову
Ми мало цінуємо що маємо,
Вважаємо це назавжди.
А вітер, він, по-своєму віє,
Сміючись над нами іноді.
Все було замки, злато, гроші,
Як же пишалися ми собою,
Але змінилося все в мить,
Ми стали — голим королем!
За що? Не справедливо це дуже,
Адже неба ми не гнівим,
Але все-таки не спокійна совість,
З собою про це говоримо.
Ми ображаємо ненароком,
Не справедливі іноді
І починаючи все з початку,
Нам шанс, знову, дає душа,
Переклала на українську мову 10.05.19 15.36
Моя душа млеет от восторга.
Боже, идет перевоплощение,
Без суеты и безумного торга...
Прощати легко, коли вже не ранять
Спогади сумних образ,
Коли трохи затягнулася в серці рана,
Хоч тупо ниє і ще болить;
Коли зубами зціпивши пережиток,
Відчуваючи в кров свою долю,
Даєш іншому виправити помилку,
І душу не спотворюєш свою.
Да пойми прекрасное.
А разглядев будущее,
Будь с ним согласная...
«Ars longa, vita brevis est» *.
Беру рукою тремтячою хрест.
Ведений, я за ним іду.
Де в Гефсиманському, тому, саду
Дух істини святий знайду.
Ледве-ледве настане ніч…
ЙОГО доля не перемогти.
Заліза я почую брязкіт.
За мною йдуть в урочний час…
І хтось вихопив свій меч
Юд зрада припинити.
Клинок звершить помсти шлях.
Лише мені дано його повернути…
Світ повинен жити, сяяти в красі.
Не треба злоби, щастя всім.
Відпущений вічністю мені століття
Простору сіяти чудовий світ.
Народженому з темряви променем
«SanctA simplicitas!» **… Кричу.
Твори добро, спалюючи плоть.
Піду до ТЕБЕ. Зустрічай, ГОСПОДЬ.
Фанфари суєти звучать.
Хоругви часу рясніють.
Чіпляючись за поли одягу,
Вчащає сліди натовп невігласів.
Шумить епохи океан
ЩерЯтся *** хвилі. ураган
Епох кружляє круговоріт.
Юдол за юдолом йде…
Являючи життя вічне стан.
* (Лат.) «Мистецтво вічне, життя коротке».
** (лат.) «Свята простота». Ці слова сказав чеський реформатор Ян Гус (1369-1415) під час спалення його на багатті, коли побачив, як одна старенька підкинула в багаття в'язанку хмизу, думаючи, що здійснює цим богоугодну справу.
*** таке волосся, стовбурчитися.
Сергій Шиповський
Переклала на українську мову 5.05.19 7.52
Бути ніжною, домашньою, затишок створювати
Йому, загартованому в битвах,
Немовля хитаючи, ночами не спати,
Про чоловіка складаючи молитви,
А в хаті завжди напоготові тримати
Вино і гарячу воду,
Щоб зустріти, умити, нагодувати і обійняти
Повернувся з походу,
Любовно трофеї розставити уздовж стін,
До блиску начистити облаштунки
Змогла б і я, тільки випали мені
Інші справи і втіхи.
Я будинок, немов фортецю, сама зводжу,
Сама і з мечем і з кресалом,
І дідів кольчугу звичну ношу
Так шолом з викривленим забралом.
Друзі у мене — вірний кінь вороний
Та двоє вовченят пустотливих.
Розбійні люди давно стороною
Обходять мій будинок гордовитий.
Але гордість моя і мене обтяжує:
Весну, зиму, літо і осінь
Я витязя чекаю. І кольчугу, і щит
Готова до ніг його кинути.
Варити стала б пиво і м'ясо коптити,
Дух хлібний б в будинку прижився…
Але той, кого чекаю, видно збився зі шляху
Чи просто на світ не народився.
І тільки одні меткі вітри
До мене залітають погрітися.
Так за вогнищем лунає з ранку
Цвіркуна поквапливе скерце.
Олена Гостєва
Переклала на українську мову 5.05.19 7.32
Бажання приховавши, шукаю опори точку,
І закусивши як кінь вудила
Хочу туди, де люблять, дуже, дуже,
Всім серцем, всією душею хочу туди.
Чи не уникнути життєві стромовини,
І вітер рве ще одне «прости»,
Я шлях пройшла майже наполовину,
А може на кінці, вже, шляхи.
За малий подих йду до Тебе Святого,
Прийми, Творець, швидку рабу,
А світ крає душу по живому,
І рветься псом вчепитися на ходу;
І немає душі іншого спокою
Як тільки в тихій гавані молитов,
І серця радість в рідкісні миті,
Як Отчий поклик, вимогливий: «Іди!» — І радість та вливає сили знову,
Віддати боротьбі останні години,
І дивиться душа Живого Бога Слова
І райські заповітні сади.
Переклала на українську мову 5.05.19 7.32
Прекрасний ранок, настало раптом літо…
І зелень сяє вся сонцем зігріта.
У сяючому небі біжать хмари,
І вдалину спливає, сяючи, річка…
Сяє віконцями вулиця наша,
Вмилася дощем, стала чистішою і красивіше.
Посмішки сяють і ранку всі раді…
Що може бути краще сяючих поглядів!
Олена Пронь
Переклала на українську мову 5.05.19 7.22