«Я ніколи не говорила віршами, Для мене цей спосіб в новинку. Я не зрозумію, милий, що між нами — Все якось з серединки на половинку.
Стільки тисяч століть разом — Невже ти мене не бачиш ?! Ми з тобою в дивному, страшному місці. Без Любові звідси не вийдеш.
Ми пташенятами сліпими народилися Там де Сад в темряві розквітає. А тепер на Землі опинилися, І підемо ми разом, не знаю.
Я всi груди собі в кров розбила — Достукатися до тебе намагалася. Люди думали крила нам збили, Але вони ж у нас залишилися.
Зупинись, подивись, відчуй Нескінченність Любові всюди. Нашим дітям і нашим онукам Я легенду розповідати буду…
ПРИСПІВ: «Скажи мені, скільки моєї Любові ти можеш в себе вмістити?» — Запитав людину Бог, перш ніж відпустити.
2
На гілці з тобою удвох Над ними сиділи ми, І тим затяжним дощем Надовго розлучені… »
Коли вляглися шторми І птахи повернулися на борт, В їхніх рухах і голосах Людям з'явилася Любов.
Кружляли вони удвох У безхмарних небесах. Від зелено-синьоi Землі У темряву відступав страх.
А люди дивилися вгору, Не вірячи своїм очам. І птахам слідом неслась Похвала небес.
ПРИСПІВ: «Скажи мені, скільки моєї Любові ти можеш в себе вмістити?» — Запитав людину Бог, перш ніж відпустити. Переклала українською мовою 3.04.20 11. 12
Понравилось! Перевела на украинский язык 3.04.20 10.42 Вітер Вітер в лютому завжди застуджений, Тому, напевно, і злий. З хуртовиною-злюкою, та з заметiллю дружний, Але полонений він, як і всі, навесні.
А любити, як видно, не навчений, Мстить їй, як хлопчисько, як сліпий, — Скликає хмари і хмари Кожен раз, як на останній бій.
Висміяний і стільки раз покараний, Що зупинитися б йому. Але звичка перейшла в характер, А характер виліпив долю.
Ось і виє по ночах натужно. Неприкаяний. Самотній. Нічий. Сам собі знову готує вечерю
Мудро, поучительно! Перевела на украинский язык 3.04.20 10.32 Є слова, які не в'януть,
Не втрачають ніжноi краси, Як квіти на сонячній галявині, Первозданної краси квіти. Багато слів, які безтурботно Зірванi і зібрані в букет. Він гарний, але в ньому вже, звичайно, Ніякого світла життя немає. Залишаються свіжими в цвітінні Щиро зростаючі слова, Що налиті соком натхнення — Невимовлені ледь.
Відблиски молодості
Кафе стоїть біля моря,
Танцює молодь…
Суглоби мої ниють,
Напевно скоро дощ.
Так хочеться, як колись,
Урок їм дати,
Пiд звуки «Твіста», «Шейка»
Зараз потанцювати.
Як танцював я згадав
Під «Винас» і «Мішель»,
І не давно б нiбито було…
Минуло так багато років.
«Танцюєте?», Запитала
дівчинка підійшовши
І я зібравши сили
Сказав: «Звичайно! Так!»
Переклала українською мовою 3.04.20 11. 36
П
1
«Я ніколи не говорила віршами,
Для мене цей спосіб в новинку.
Я не зрозумію, милий, що між нами — Все якось з серединки на половинку.
Стільки тисяч століть разом — Невже ти мене не бачиш ?!
Ми з тобою в дивному, страшному місці.
Без Любові звідси не вийдеш.
Ми пташенятами сліпими народилися
Там де Сад в темряві розквітає.
А тепер на Землі опинилися,
І підемо ми разом, не знаю.
Я всi груди собі в кров розбила — Достукатися до тебе намагалася.
Люди думали крила нам збили,
Але вони ж у нас залишилися.
Зупинись, подивись, відчуй
Нескінченність Любові всюди.
Нашим дітям і нашим онукам
Я легенду розповідати буду…
ПРИСПІВ:
«Скажи мені, скільки моєї Любові ти можеш в себе вмістити?» — Запитав людину Бог, перш ніж відпустити.
2
На гілці з тобою удвох
Над ними сиділи ми,
І тим затяжним дощем
Надовго розлучені… »
Коли вляглися шторми
І птахи повернулися на борт,
В їхніх рухах і голосах
Людям з'явилася Любов.
Кружляли вони удвох
У безхмарних небесах.
Від зелено-синьоi Землі
У темряву відступав страх.
А люди дивилися вгору,
Не вірячи своїм очам.
І птахам слідом неслась
Похвала небес.
ПРИСПІВ:
«Скажи мені, скільки моєї Любові ти можеш в себе вмістити?» — Запитав людину Бог, перш ніж відпустити.
Переклала українською мовою 3.04.20 11. 12
Вітер
Вітер в лютому завжди застуджений,
Тому, напевно, і злий.
З хуртовиною-злюкою, та з заметiллю дружний,
Але полонений він, як і всі, навесні.
А любити, як видно, не навчений,
Мстить їй, як хлопчисько, як сліпий, — Скликає хмари і хмари
Кожен раз, як на останній бій.
Висміяний і стільки раз покараний,
Що зупинитися б йому.
Але звичка перейшла в характер,
А характер виліпив долю.
Ось і виє по ночах натужно.
Неприкаяний. Самотній. Нічий.
Сам собі знову готує вечерю
З снігів, туманів і дощів…
Перевела на украинский язык 3.04.20 10.32
Є слова, які не в'януть,
Не втрачають ніжноi краси,
Як квіти на сонячній галявині,
Первозданної краси квіти.
Багато слів, які безтурботно
Зірванi і зібрані в букет.
Він гарний, але в ньому вже, звичайно,
Ніякого світла життя немає.
Залишаються свіжими в цвітінні
Щиро зростаючі слова,
Що налиті соком натхнення — Невимовлені ледь.
Весняний дощ
Весняний дощ… У лісі прохолода…
Таке повітря свіже, дождинок стук…
Яка все-таки втіха — Почути… тишу навколо…
У ній трав народилося шептання
Під вітру ледве чутний стогін…
«Продовжити, продовжити, чарівність» — Наче всюди шепоче він…
Миттєво цим серце раде…
І знову хочеться сказати,
Що в житті так небагато треба,
Щоб дуже багато чого зрозуміти…