В зелені покинутого саду, ніби в гриві старого коня, сплутана травами огорожа сховалася надійно від мене. Заскрипіла жалібно хвіртка — іржавих петель приглушений стогін… Блідою зношеною ниткою пролягла доріжка під ухил, де її так дбайливо прикрили великі долоні лопуха. Мабуть давно по ній ходили… Розправляючи легкі -міха, в сад за мною кинувся вітер, обігнав. Як самий частий гість, здивувався, що кого-то зустрів і роси грайливо кинув жменю. Запах м'яти і трави-материнки… Шепіт яблунь, груш над головою… Десь високо щебечуть птахи на горизонті тіні з синявою. Сонця промінь протиснувся несміливо крізь хитросплетіння гілок… Зайнятий повсякденною справою, по руці піднімався мураха…
«Намалюй мені, намалюй жовтий лист або багряний… » Анатолій Агуріцев.
Малювати, так малювати яскравим словом, ніби пензлем. Не погода — благодать! Літо… Зеленіють листя… Зелень трав будь-яких тонів розплескалася на галявинах… І зелені кущів кучері вітер гойдає завзято… І зелені шатра крон, що вітру б'ють поклони в стані гри. Літо… І невгамовні птиці в зелені гілок, щось шепочуть один одному… Роль граючи добрих фей, прикрашаючи годину дозвілля, в'ються метелики легко в зелені, квітів торкаючись… Піна білих хмар… І малюю, посміхаючись, захоплення повна. Літо… зелень… тиша… Переклала українською мовою 28.06.20 11.38
У Неві хлюпала чорна вода, як Бродським знову розлиті чорнила…
— Ви заходьте в гості іноді, — ти на прощання тихо говорила.
Дробилася ніч на тисячі ночей, в яких самотність німіла. Я йшов до тебе — втрачений, нічий. І відступала пітьма, щоб вночі білої
Легко розгладити гострі риси — твої по-дитячому зухвалі ключиці, посмішки кривизну, біль наготи… А вранці випорхнеш нетутешнім птахом, адже над Невою знову зійшлися мости…
Здалеку все бачиться крупніше, Чітко і окрукло — до болю — І золото саратовських вогнів, І скорботу нев'янучої юдолі
Занедбаних російських сіл, Чиї мітки безіменні на карті. А придивлюся — там буяє бузок, Як дембель в аксельбантах на плацкарті.
І молока коров'ячого глечик Туманом перекинутий над рікою. Назустріч мені через поля Шукшин Походкою крокує молодою…
І знову бажання до зміни місць, І клин мене зачекався журавлиний. Там колоколів передзвін навкруги І сонця промінь, який заплутавсь в павутині.
Покоями пониклих палаців Уже не може утримати чужина. Я повертаюся. І мені прочитає Рубцов Свої вірші у старої клуні…
Здалеку все бачиться гостріше, А дрібне — стирається безслідно. Я — вічний мандрівник — у твоїх дверей, Весь світ пройшовши, шукаю притулок останній. Переклала українською мовою 25.06.20 16.18
З старого зошита
В зелені покинутого саду,
ніби в гриві старого коня,
сплутана травами огорожа
сховалася надійно від мене.
Заскрипіла жалібно хвіртка — іржавих петель приглушений стогін…
Блідою зношеною ниткою
пролягла доріжка під ухил,
де її так дбайливо прикрили
великі долоні лопуха.
Мабуть давно по ній ходили…
Розправляючи легкі -міха,
в сад за мною кинувся вітер,
обігнав. Як самий частий гість,
здивувався, що кого-то зустрів
і роси грайливо кинув жменю.
Запах м'яти і трави-материнки…
Шепіт яблунь, груш над головою…
Десь високо щебечуть птахи
на горизонті тіні з синявою.
Сонця промінь протиснувся несміливо
крізь хитросплетіння гілок…
Зайнятий повсякденною справою,
по руці піднімався мураха…
Переклала українською мовою 28.06.20 11.48
«Намалюй мені, намалюй
жовтий лист або багряний… »
Анатолій Агуріцев.
Малювати, так малювати
яскравим словом, ніби пензлем.
Не погода — благодать!
Літо… Зеленіють листя…
Зелень трав будь-яких тонів
розплескалася на галявинах…
І зелені кущів
кучері вітер гойдає завзято…
І зелені шатра
крон, що вітру б'ють поклони
в стані гри.
Літо… І невгамовні
птиці в зелені гілок,
щось шепочуть один одному…
Роль граючи добрих фей,
прикрашаючи годину дозвілля,
в'ються метелики легко
в зелені, квітів торкаючись…
Піна білих хмар…
І малюю, посміхаючись,
захоплення повна.
Літо… зелень… тиша…
Переклала українською мовою 28.06.20 11.38
Як геніально він грав!
Запам'ятав з дитинства фільм,
З землі де грушу підбирав,
Мільйонером був.
Інший — в принцесу був закоханий,
Був коротким їх роман,
Адже не був граф, він, не барон…
Зал чекав інший фінал.
Наміри чисті його
І шляхетний погляд,
У кіно ходили на нього
За багато разів поспіль.
У кінотеатр стрімголов біг,
На перший ряд квиток!
І стати таким, грати, мріяв…
Мрії спалахнуло світло.
Переклала українською мовою 28.06.20 7.18
Не кожен може стати зіркою
І слог витончений не допоможе,
Заклацати трелю солов'єм — Індик та й павич не зможе.
Рішення — написати вірші
Або розповідь до сліз, до болю
І знову на жаль, знову на жаль…
Суцільні пафосні води.
Який світ чудовий подивися,
Квіти і звуки в ньому прекрасні,
Назви їх, на слух, прості —
Звучать урочисто як станси.
Словам не потрібен помилковий лоск,
Їм служить простота долею,
Через століття пройдуть, на завжди,
Слова перевірені справою.
Переклала українською мовою 28.06.20 7.12
Картина вийшла на екран
Така в ній любов і біль,
Як, Волонтир, в ній заграв,
Лучко, одна з кращих роль.
Фільм обійшов наш цілий світ,
Несучи в собі ковток тепла
І нехай заповнить він ефір,
Поки жива моя земля.
Переклала українською мовою 28.06.20 7.07
Платформа Мешканці півночі, там база з овочами…
Прийшов запит з райкому на цілих двадцять днів.
Начальник кадрів жартує: «Ну завтра хто з речами?»
Відділ: «Так всі на день, так буде веселіше!»
Конвеєр, морква, капуста і сіль,
Рубаємо капусту, втома і біль,
Запах відмінний, схожий на сморід…
Радіо, чуємо: «Обід, всім відбій.»
Входимо в підсобку, стіл ух накритий,
Мочені яблука, картопля — ну банкет,
Капуста, оселедець в тарільці стоїть,
Майстер, з посмішкою, на лавці сидить.
Відкрили портфелі, так добре…
Зміна друга, а нам байдуже,
Пісні заспівали, дістали ще,
Базікали до ночі, так нема про що.
Переклала українською мовою 28.06.20 7.02
Навіщо покликав Евтерпу з Калліопою?
Творити і співати, і в світ нести Добро
Чи жовчь плювати, все перетворюючи в * опу?
Один поет, з ранку відкривши вікно,
Вдихне любові невидимі струмені,
Як терпке хмельне вино,
Підставивши музі лоб для поцілунку.
І слів квіти розкриють пелюстки,
Вінки сонетів хитро заплітаючи…
Інший же зеленіє від туги — До нього прийшла, на жаль, глухоніма
Не муза навіть, злісна карга,
Стукає костуром в закрите віконце.
Там почуття холонуть — вічні сніги,
Роками не заглядає сонце.
І немов жаби, сипляться слова,
Зміїною отрутою закінчуються строки…
Давно душа таких людей мертва,
А самі вони брехливі й жорстокі…
Але більше тих, хто дарує світові світло,
І, всім ризикуючи, ставить на зеро…
Запитай себе, письменник і поет,
Навіщо тобі чорнило і перо ?!
21.06.2018 (але актуально)
Переклала українською мовою 25.06.20 16.40
У Неві хлюпала чорна вода,
як Бродським знову розлиті чорнила…
— Ви заходьте в гості іноді, — ти на прощання тихо говорила.
Дробилася ніч на тисячі ночей,
в яких самотність німіла.
Я йшов до тебе — втрачений, нічий.
І відступала пітьма, щоб вночі білої
Легко розгладити гострі риси — твої по-дитячому зухвалі ключиці,
посмішки кривизну, біль наготи…
А вранці випорхнеш нетутешнім птахом,
адже над Невою знову зійшлися мости…
Переклала українською мовою 25.06.20 16.31
Здалеку все бачиться крупніше,
Чітко і окрукло — до болю — І золото саратовських вогнів,
І скорботу нев'янучої юдолі
Занедбаних російських сіл,
Чиї мітки безіменні на карті.
А придивлюся — там буяє бузок,
Як дембель в аксельбантах на плацкарті.
І молока коров'ячого глечик
Туманом перекинутий над рікою.
Назустріч мені через поля Шукшин
Походкою крокує молодою…
І знову бажання до зміни місць,
І клин мене зачекався журавлиний.
Там колоколів передзвін навкруги
І сонця промінь, який заплутавсь в павутині.
Покоями пониклих палаців
Уже не може утримати чужина.
Я повертаюся. І мені прочитає Рубцов
Свої вірші у старої клуні…
Здалеку все бачиться гостріше,
А дрібне — стирається безслідно.
Я — вічний мандрівник — у твоїх дверей,
Весь світ пройшовши, шукаю притулок останній.
Переклала українською мовою 25.06.20 16.18