Бій замовкав. Все тихіше були звуки тієї канонади, що сполохнула птахів. Дерева розметали гілки — руки, чужою бронею повалені ниць.
Бій затихав. За дальнім косогором димився танк, вже не видно чій. І третій взвод, з пораненим майором, переходив убрід невеликий струмок.
Розривами стривожені птахи повернулися в ліс, шукаючи залишки гнізд. А він лежав, в розхристаній сорочці, ніби-то до землі сирої приріс.
Наче втомився, на мить забувши про гуркіт, виття снарядів, крик. А на губах покусаних свічіння - як червоний сік стиглих суниць.
Він бачив матір з кошиком, повним ягід. Він пам'ятав запах і медовий смак, і як хрестив в селі на Великдень диякон, і як шепотів впевнено: «Повернуся ...»
Застигло небо і замовкли птиці - так, немов смерть їх перервала політ… А кров бійця, що по траві зтікає, тут знову суницею проросте…
Зінька мріяла вчитися в балетному. пуанти, білі пачки, па і стрибок Асамблеї… Тягне вона вже пару годин лейтенанта, під артобстрілом, повзучи по захололій землі.
Метр за метром, не чуючи тяжкості ноші- це майже як глиссе, а за ним пірует. — Ти потерпи, потерпи, не стогни, мій хороший. Метрів п'ятсот нам ще. Ну а там — лазарет.
Все, дотягла. Здала. Військовий лікар обнадіяв: — Вчасно, Зіна. Встигла. Солдатик живий. Ти відпочинь, подивися — обморожена шкіра… — Ні, не можу, там ще не закінчився бій.
І, підтягнувши поясок заскорузлої шинелі - кров на вітрі замерзає і колом встає, - знову під злісні звуки летячої шрапнелі Зінька за пораненим в поле назад повзе…
Вночі в землянці ледве вдасця заснути, щоки горять і майже не відчуває ніг… Зіна танцює іспанські танці Равеля, але не виходить уві сні її головний стрибок…
Мирний час. Театр. Гардероб. З номерками Зінька, кульгаючи, тягає чужі пальто. Все її життя — між першим і третім дзвінками. Завіса. Музика. Сліз не помітить ніхто…
У п'ятому ряду капітан, із зіркою героя, дивиться на сцену, а бачить за поволокою років ту медсестричку, що тягне його з поля бою і каже, каже, каже… про балет.
Птах без крил Птах без крил літати не вміє і плаче. Рожевою піною захід відбився в зіницях. Світ весь розкроєний на частини і переінакшений. Все розпадається. Все перетворюється в прах…
Життя наше завтра не буде таким, як раніше. Іржавою в'язницею обернулася кришталева кліть… Ти збережи пару крил — любов і надію, Щоб зміг твій птах на ранок злетіти.
У пошуках Діоніса Сучасне осмислення дионисійских містерій.
Традиції недільних шашликів корінням йшли до древніх греків. Лилося вино, і був пошматований бик. Містерії таємничих дарів Напівбогам і напівлюдям Являли в дзеркалах божевільний лик.
Народжений з батьківського стегна, Розтерзаний через заздрощі та злобу, Хіба це не ти був посланцем небес? Чи не тебе я бачила, коли Натовпом був викинутий з утроби, Несучи до своєї Голгофи вічний хрест?
Горить Землі змучена плоть. Її мучать нові титани. На всіх не вистачить б'ющихся сердець. Ми — діти попелу, нас не подолати, Ми вічно молоді і вічно п'яні. І бог один. І син він, і батько… Переклала українською мовою 5.05.20 7.57
Музика небуття Скрипковий ключ до дверей не підійшов І сі-бІмоль дзвінка крає душу Я твій спокій безсовісно порушу Як порушує дим тишу бджіл
І ти сама натягнутою струною Шагнешь ззовні так ламко і раптово І ми удвох на паперті змерзнем Коли квітень прикинеться зимою
Коли зійдуться стрілки на годиннику Давно зупинившихся ми двоє Як нота «ля» в мелодії гобоя Налаштуємо весь оркестр на небесах Переклала українською мовою 5.05.20 7.50
Бій замовкав. Все тихіше були звуки
тієї канонади, що сполохнула птахів.
Дерева розметали гілки — руки,
чужою бронею повалені ниць.
Бій затихав. За дальнім косогором
димився танк, вже не видно чій.
І третій взвод, з пораненим майором,
переходив убрід невеликий струмок.
Розривами стривожені птахи
повернулися в ліс, шукаючи залишки гнізд.
А він лежав, в розхристаній сорочці,
ніби-то до землі сирої приріс.
Наче втомився, на мить
забувши про гуркіт, виття снарядів, крик.
А на губах покусаних свічіння -
як червоний сік стиглих суниць.
Він бачив матір з кошиком, повним ягід.
Він пам'ятав запах і медовий смак,
і як хрестив в селі на Великдень диякон,
і як шепотів впевнено: «Повернуся ...»
Застигло небо і замовкли птиці -
так, немов смерть їх перервала політ…
А кров бійця, що по траві зтікає,
тут знову суницею проросте…
Переклала на українську мову 12.05.20 9.09
Зінька мріяла вчитися в балетному. пуанти,
білі пачки, па і стрибок Асамблеї…
Тягне вона вже пару годин лейтенанта,
під артобстрілом, повзучи по захололій землі.
Метр за метром, не чуючи тяжкості ноші-
це майже як глиссе, а за ним пірует.
— Ти потерпи, потерпи, не стогни, мій хороший.
Метрів п'ятсот нам ще. Ну а там — лазарет.
Все, дотягла. Здала. Військовий лікар обнадіяв:
— Вчасно, Зіна. Встигла. Солдатик живий.
Ти відпочинь, подивися — обморожена шкіра…
— Ні, не можу, там ще не закінчився бій.
І, підтягнувши поясок заскорузлої шинелі -
кров на вітрі замерзає і колом встає, -
знову під злісні звуки летячої шрапнелі
Зінька за пораненим в поле назад повзе…
Вночі в землянці ледве вдасця заснути,
щоки горять і майже не відчуває ніг…
Зіна танцює іспанські танці Равеля,
але не виходить уві сні її головний стрибок…
Мирний час. Театр. Гардероб. З номерками
Зінька, кульгаючи, тягає чужі пальто.
Все її життя — між першим і третім дзвінками.
Завіса. Музика. Сліз не помітить ніхто…
У п'ятому ряду капітан, із зіркою героя,
дивиться на сцену, а бачить за поволокою років
ту медсестричку, що тягне його з поля бою
і каже, каже, каже… про балет.
Переклала на українську мову 12.05.20 8.37
У Бога на кожного свої плани.
***
Не говори волхвам своїх бажань,
поки не будеш в них впевнений сам.
Одна піщинка надає додає
нестримну силу коливань.
І переважить те, чого не чекав,
забувши слова молитов, відкинувши віру…
Кареніна любила офіцера,
але вранці запізнилася на вокзал.
І стала жити. Мудріше, зліше, старше.
Плетучи долі невидиму нитку,
одного разу вийшла маслечка купити
і розлила його на Патріарших…
Переклала українською мовою 5.05.20 8.35
Птах без крил літати не вміє і плаче.
Рожевою піною захід відбився в зіницях.
Світ весь розкроєний на частини і переінакшений.
Все розпадається. Все перетворюється в прах…
Життя наше завтра не буде таким, як раніше.
Іржавою в'язницею обернулася кришталева кліть…
Ти збережи пару крил — любов і надію,
Щоб зміг твій птах на ранок злетіти.
Переклала українською мовою 5.05.20 8.28
Міцно прив'язана до деревини
світу жорстокого суть.
Я метелика — одноденку
в теплій долоні несу,
Гостро від кожного кроку
лід розломивши на шматки.
Замість звичайного прапора
крила ростуть з руки.
Я в метелика перетворююся,
щоб вище злетіти.
Неба колишеться вітрило,
Сонце розкидало мережу.
Я піднімаюся все вище,
крила обпекти не боячись.
Знизу стікає по дахах
світу шаленого бруд.
Тонуть будинки і машини,
вулиці і міста,
жінки і чоловіки,
розумні і кретини…
Немає у планети вакцини — в цьому — то вся біда.
Крила згорають — на щастя,
кругом йде голова…
Я розпадається на частини,
на склади і на слова.
Їм до божевілля тісно
в карцері цьому земному…
А я через рік воскресну
бузковим метеликом.
Переклала українською мовою 5.05.20 8.16
Сучасне осмислення дионисійских містерій.
Традиції недільних шашликів
корінням йшли до древніх греків.
Лилося вино, і був пошматований бик.
Містерії таємничих дарів
Напівбогам і напівлюдям
Являли в дзеркалах божевільний лик.
Народжений з батьківського стегна,
Розтерзаний через заздрощі та злобу,
Хіба це не ти був посланцем небес?
Чи не тебе я бачила, коли
Натовпом був викинутий з утроби,
Несучи до своєї Голгофи вічний хрест?
Горить Землі змучена плоть.
Її мучать нові титани.
На всіх не вистачить б'ющихся сердець.
Ми — діти попелу, нас не подолати,
Ми вічно молоді і вічно п'яні.
І бог один. І син він, і батько…
Переклала українською мовою 5.05.20 7.57
Скрипковий ключ до дверей не підійшов
І сі-бІмоль дзвінка крає душу
Я твій спокій безсовісно порушу
Як порушує дим тишу бджіл
І ти сама натягнутою струною
Шагнешь ззовні так ламко і раптово
І ми удвох на паперті змерзнем
Коли квітень прикинеться зимою
Коли зійдуться стрілки на годиннику
Давно зупинившихся ми двоє
Як нота «ля» в мелодії гобоя
Налаштуємо весь оркестр на небесах
Переклала українською мовою 5.05.20 7.50