___ Де Небо сходиться з морем, де море сходиться з Небом, ___ Ніхто, ніколи не в сварці… Для щастя не потрібен невід. ___ Лазурове світло струмує… Крилом трохи хвилі торкаючись, ___ У вільному польоті птаха, щаслива і боса… ___________________ ДУША ____________________________ Там, де злоба і заздрість безсилі… Малюнок автора Подивися, як сміється малюк! В чиїх очах блакитних або синіх… Є мелодія щастя… — Почуй!
Впадуть в зелень трав ранку роси… Промінчик сонця пройде крізь отвір. І мрії… Як небесні мрії У дзеркалах… Це значить… — Живемо!
І коли ночами знову літаємо, Нехай уві сні, коли кличе душа, До білосніжної приєднавшись пташиної зграї, Зробивши до Неба… ще один крок.
Те, що така велика — не зміряти! Та й словом не можна передати. Неможливість ні в чому ліцемерити… Це Божої руки благодать. … Тільки ти. Тільки я. Тільки наше. Розбазарити не можна, не хочу. Коло рятувальне часом нажите, Що зберігає чистоту наших почуттів. Білоствольна зустріне берізка І пройдуся я знайомою стежкою. У трави м'ятні (Бог з нею, з зачіскою) Упаду… надихатися Тобою. Всі печалі на мить забуваючи, Співай, соловейко! Співай, не вщухай. Тільки ти! Тільки я. Сень рідна — Дитинства милого сонячний край. Це щастя беру на долоні, Торкаюся до її берегів. Червоним яблучком, соковитим, в подолі. Ароматною строкою… До віршів.
Які вікна на насупленому небі! У них промінчики сонця і свят небилиця… А можливо — бувальщина, хто зараз вгадає? Адже радість випадковою часом буває…
По небу, як морю, пливу з хмарами І в сонячних відблисках купаюся з променями… Душі так спокійно, світ світлом сміється… Всім-всім я задоволена, я — крапелька сонця!
Я — крапелька неба, я — мир і спокій, Я — вітру шептання над тихою річкою… Я — все і у всьому, я — слова і мрії… О, ГОСПОДІ, ВСЕ ЦЕ я або ТИ?
Стікає синь небес по кронах до землі. І тонуть сутінки в глибокому сірому кольорі. Осінній вечір… але я знову в літі, що пішло… Минулому назавжди, станувшому вдалені. … Йде на спад день. Сидимо на березі. Спокій… у наших ніг зітхає тихо море, ковзає тінь хмар, з зорею ліниво сперечаючись. Ти поруч. Я легко обійняти тебе можу. Які щасливі удвох… Спокійний вітерець в півсили трудиться. Втомився? Чи обережний? Торкається легко збудженої шкіри. О, який приємний, лагідний ніжний холодок. Навколо розлитий морський солоний аромат і розігрітої сонцем гальки тонкий запах… І ось вже вечір наступає тихою сапою. Заводить пісню хор прокинувшихся цикад. Захоплення і радість… Щастя ллється через край… І здається — одні з тобою на цьому світі… ***** Осінній вечір… але я знову в літі, що пішло… Минулому назавжди… Переклала українською мовою 27.11.20 18.00
Цвів жасмін… Цвів жасмін. Марнував аромат. Посміхався розкішний захід. Закіпав самовар на веранді, Щось співав на одній консонанті. В тон йому підспівував хор цикад. Чайний стіл був красиво накритий. У господині — замислений вид. І на скатертини вишитій гладдю На краю — два зелених зошити. А на кріслі гітара лежить. Скоро гості прийдуть, а поки Потягнулася до зошитів рука. І перегорнуто знову сторінки. Нагадали про себе в пам'яті зустрічі й обличчя… На підйом нині пам'ять легка. Роки мчали… Де той лейтенант, що грав на гітарі… І бант тріпотів від акордів на грифі, ніби майорів на чуттєвому рифі… Був в боях розстріляний талант… Лише залишилися в зошиті слова… Як паморочилася від них голова… «Полюбив вас, мій ангел, навіки ...» Затремтіли прикриті повіки. Пах жасмін… Пахла м'ята-трава… Ілюстрація — картина пензля Костянтина Коровіна Переклала українською мовою 27.11.20 17.47
І чекати весну… Стече жовтень, як краплі по склу. Готують відьми нову мітлу. День усіх святих. Зірка впала в зарості вербою, За гілку зачепилася і висить. І б'є під дих Зів'ялого листя гіркий аромат. І пальці онімілі ковзають По рукавах. Дзвенить трамвай. задумано творцем Одягти бульварів вічне кільце, На жаль, не нам. А нам йти знову на край зими, Де холода. І пілігрими ми — Такий наш шлях. Стече жовтень. З ранку залистопадить, Почнемо вивчати китайську та іврит І чекати весну… Переклала українською мовою 25.11.20 14.43
Місяць апельсиновою скибочкою… Місяць апельсиновою скибочкою над лісом повис. Застигли долини, сумні, порожні, німі. Пульсують зірки, а з ними пульсують думки. З морозцем вдихаю передчуття швидкої зими.
Нехай занесе, запорошить, закутає снігом, Накине на плечі домівках мереживний палантин. Ми будемо вважати самотність просто втечею, І двері замкнемо на засув. І затопимо камін.
Заходиш в глухий кут. Починаєш розбіг. Спиною до стіни. Відштовхнися. Згрупуйся. Біжи. Скоро, за чутками, випаде перший сніг. Значить, прийде зима — і доведеться віддати борги.
А по ночах фантомний душить біль. Ти звикаєш. Чекаєш. З нею за фактом комфортно жити. Душу не лікують час і алкоголь. Значить, сама навчися своїх демонів ховати.
Запам'ятай пароль і поміняй маршрут. Плутай сліди. Прагни замаскуватися. Точи до ранку ножі. Біди, сумніви, страхи — вони пройдуть. Просто біжи. Дихай. На повні груди. Так легше жити.
Відцвіте, облетить, оголиться. Чіясь гостра сокира зрубає начисто стару гілку. В'яжуть саван для нас нещадні часу спиці, І все частіше в ночі починає під серцем боліти…
Все колись пройде… І шторма, і дощі, і заходи. Ослабне душа, розтягнувши чекання спіраль. Ми ціною втрат розуміємо часом, чим багаті… Тільки троянди в саду, що зрубали, мені все — таки шкода… Переклала українською мовою 25.11.20 14.22
Музика Наталія ПЕРВИННА Слова Володимира Мурзіна Співає Михайло Вологдин
Мені дуже шкода, що Вас зі мною немає, Що Ви пішли… мені немає тепер спокою, Я кожен день дивлюся на Ваш портрет, І уявляю — в кімнаті нас двоє. Моя любов як і раніше зі мною, Спогади душу розривають, Як був полонений улюблена тобою, Як насолода підносила до раю. Все життя моя тобі лише, віддане. Ніхто інший в неї увійти не може, В любов пірнав, не досягаючи дна, Не помічаючи похмурих перехожих. Ти назавжди в душі моїй, зі мною. До тебе любов в будь-який мороз зігріє. Прохолоду дасть в розтріскану спеку, І стану я і чистіше, і сильніше… Мені дуже шкода, що Вас зі мною немає, Що Ви пішли… мені немає тепер спокою, Я кожен день дивлюся на Ваш портрет, І уявляю — в кімнаті нас двоє. Пройшли роки… Як і раніше, один. Все чекаю тебе, Кохана, Рідна… Твій образ дорогий в душі зберігаю, Інших імен, як і раніше, не знаю… Переклала на українську мову 25.11.20 6.59
Рівнодення, осінь Зашелестіли в бузкових заростях сутінки ранні. На екрані протести. І в думках суцільний декаданс. Біля двору захмелілі тітки заводять страждання, Чи то відзначити вирішивши рівнодення, чи то аванс.
Поділитися черговим печивом з бездомна кішка — Благальний погляд, в перекладі на російську: врятуєш? Ти пробач мені, осінь, звикну до тебе потроху я, Обожнюю, люблю, ми подружимося знову. І все ж
Мені сьогодні непросто. Липні безтурботні святкуючи, Довіряючи, мріючи, люблячи… Хто подумати б міг — Не війна, і не мир. Пролягла смуга біло-червона Поперек бабилітовських сонячно-тихих доріг.
Рівнодення. Осінь. Прозирає з вікна ароматами Хризантем і календули. Вечір прозорий і чистий. Незатишно, тривожно. Катренами суцільно винними У напівтемряві нерівно зошита спишеться лист.
І здадуться гіркі думки непотрібно вчорашніми. Так трапляється: осінь — і з думками почуття не в лад… Завтра в сім зарум'яниться сонце над сонними ріллею, І продовжиться життя. Попереду — золотий листопад. Переклала на українську мову 25.11.20 6.42
___ Де Небо сходиться з морем, де море сходиться з Небом,
___ Ніхто, ніколи не в сварці… Для щастя не потрібен невід.
___ Лазурове світло струмує… Крилом трохи хвилі торкаючись,
___ У вільному польоті птаха, щаслива і боса…
___________________ ДУША ____________________________
Там, де злоба і заздрість безсилі… Малюнок автора
Подивися, як сміється малюк!
В чиїх очах блакитних або синіх…
Є мелодія щастя…
— Почуй!
Впадуть в зелень трав ранку роси…
Промінчик сонця пройде крізь отвір.
І мрії… Як небесні мрії
У дзеркалах… Це значить…
— Живемо!
І коли ночами знову літаємо,
Нехай уві сні, коли кличе душа,
До білосніжної приєднавшись пташиної зграї,
Зробивши до Неба… ще один крок.
Те, що така велика — не зміряти!
Та й словом не можна передати.
Неможливість ні в чому ліцемерити…
Це Божої руки благодать.
…
Тільки ти. Тільки я. Тільки наше.
Розбазарити не можна, не хочу.
Коло рятувальне часом нажите,
Що зберігає чистоту наших почуттів.
Білоствольна зустріне берізка
І пройдуся я знайомою стежкою.
У трави м'ятні (Бог з нею, з зачіскою)
Упаду… надихатися Тобою.
Всі печалі на мить забуваючи,
Співай, соловейко! Співай, не вщухай.
Тільки ти! Тільки я. Сень рідна — Дитинства милого сонячний край.
Це щастя беру на долоні,
Торкаюся до її берегів.
Червоним яблучком, соковитим, в подолі.
Ароматною строкою… До віршів.
Переклала українською мовою 27.11.20 18.00
Які вікна на насупленому небі!
У них промінчики сонця і свят небилиця…
А можливо — бувальщина, хто зараз вгадає?
Адже радість випадковою часом буває…
По небу, як морю, пливу з хмарами
І в сонячних відблисках купаюся з променями…
Душі так спокійно, світ світлом сміється…
Всім-всім я задоволена, я — крапелька сонця!
Я — крапелька неба, я — мир і спокій,
Я — вітру шептання над тихою річкою…
Я — все і у всьому, я — слова і мрії…
О, ГОСПОДІ, ВСЕ ЦЕ я або ТИ?
Переклала українською мовою 27.11.20 18.21
Вбралася кульбаба
У яскраво жовтий сарафанчик,
Сонцю ясному у відповідь
Лагідно кивне -привіт!
Дзвіночок світло-синій
Немов небо над Росією,
А ромашки-хмари
Посміхаються злегка,
Відображаються в річці.
Знову зозуля далеко
Рахунок років веде старанно.
Вітерець колише ніжно
Гілки тонкі беріз.
Сонце в крильцях бабочок
Спалахує веселкою — Все, як літу треба!
Переклала українською мовою 27.11.20 18.15
Тиша така, що страшнувато,
Немов це небуття.
Осінь пізня, листя плями,
Та змерзле вороння.
Не кричать, не кличуть підмогу,
Ніби в старому німому кіно
Дивляться з дерева на дорогу
І світиться вікно.
Там, за товстим склом рух
Чиїхось рук. І в просвіті штор
У теплій кімнаті чи спів,
Чи то крики і розмова.
Я в тиші своєму зовнішньому,
Де реальність, не розберу:
Тут, де листя безшумно кружляють
І тремтять на сиром вітрі?
Або там, де в квадраті світла
Життя вирує в обрамленні темряви?
Або там збереглося літо
Серед вулиць глухонімих?
Цей вечір піде, розтане,
І захід підведе риску.
А навколо тиша така,
Немов світ впав в порожнечу.
Переклала українською мовою 27.11.20 18.08
Стікає синь небес по кронах до землі.
І тонуть сутінки в глибокому сірому кольорі.
Осінній вечір… але я знову в літі, що пішло…
Минулому назавжди, станувшому вдалені.
… Йде на спад день. Сидимо на березі.
Спокій… у наших ніг зітхає тихо море,
ковзає тінь хмар, з зорею ліниво сперечаючись.
Ти поруч. Я легко обійняти тебе можу.
Які щасливі удвох… Спокійний вітерець
в півсили трудиться. Втомився? Чи обережний?
Торкається легко збудженої шкіри.
О, який приємний, лагідний ніжний холодок.
Навколо розлитий морський солоний аромат
і розігрітої сонцем гальки тонкий запах…
І ось вже вечір наступає тихою сапою.
Заводить пісню хор прокинувшихся цикад.
Захоплення і радість… Щастя ллється через край…
І здається — одні з тобою на цьому світі…
*****
Осінній вечір… але я знову в літі, що пішло…
Минулому назавжди…
Переклала українською мовою 27.11.20 18.00
Цвів жасмін. Марнував аромат.
Посміхався розкішний захід.
Закіпав самовар на веранді,
Щось співав на одній консонанті.
В тон йому підспівував хор цикад.
Чайний стіл був красиво накритий.
У господині — замислений вид.
І на скатертини вишитій гладдю
На краю — два зелених зошити.
А на кріслі гітара лежить.
Скоро гості прийдуть, а поки
Потягнулася до зошитів рука.
І перегорнуто знову сторінки.
Нагадали про себе в пам'яті зустрічі й обличчя…
На підйом нині пам'ять легка.
Роки мчали… Де той лейтенант,
що грав на гітарі… І бант
тріпотів від акордів на грифі,
ніби майорів на чуттєвому рифі…
Був в боях розстріляний талант…
Лише залишилися в зошиті слова…
Як паморочилася від них голова…
«Полюбив вас, мій ангел, навіки ...»
Затремтіли прикриті повіки.
Пах жасмін… Пахла м'ята-трава…
Ілюстрація — картина пензля Костянтина Коровіна
Переклала українською мовою 27.11.20 17.47
Стече жовтень, як краплі по склу.
Готують відьми нову мітлу.
День усіх святих.
Зірка впала в зарості вербою,
За гілку зачепилася і висить.
І б'є під дих
Зів'ялого листя гіркий аромат.
І пальці онімілі ковзають
По рукавах.
Дзвенить трамвай. задумано творцем
Одягти бульварів вічне кільце,
На жаль, не нам.
А нам йти знову на край зими,
Де холода. І пілігрими ми — Такий наш шлях.
Стече жовтень. З ранку залистопадить,
Почнемо вивчати китайську та іврит
І чекати весну…
Переклала українською мовою 25.11.20 14.43
Місяць апельсиновою скибочкою над лісом повис.
Застигли долини, сумні, порожні, німі.
Пульсують зірки, а з ними пульсують думки.
З морозцем вдихаю передчуття швидкої зими.
Нехай занесе, запорошить, закутає снігом,
Накине на плечі домівках мереживний палантин.
Ми будемо вважати самотність просто втечею,
І двері замкнемо на засув. І затопимо камін.
Переклала українською мовою 25.11.20 14.40
Молитва
Я це, Господі, я,
Грішна дочка твоя,
Райських садів вигнанниця.
Чи пам'ятаєш про мене?
Що там, в його ребрі?
Адже мені вся біль дістанеться…
Я це, Господі, я,
Блудна дочка твоя.
Чи всі шляхи виходжу?
Чії ти відкрив мені двері?
Знаєш число втрат?
Відчуваю холод шкірою.
Я це, Господі, я,
Вірна дочка твоя,
Чекаю у долі на паперті.
Та, що несла твій хрест,
Вірила, що воскрес.
Дай же мені сили крапельку.
Ти це, Господі, ти,
Зводиш мої мости — Я їх спалюю начисто.
Прости мені за цю працю.
У світі повно Іуд — Була б ціна заплачена.
Ми це, Господі, ми,
Просимо завжди в борг,
Віруючи, що належить.
Клястися, так на крові.
Бог є любов. Живи.
Завтра повернемося каятися.
Переклала українською мовою 25.11.20 14.22
Заходиш в глухий кут. Починаєш розбіг.
Спиною до стіни. Відштовхнися.
Згрупуйся. Біжи.
Скоро, за чутками, випаде перший сніг.
Значить, прийде зима — і доведеться віддати борги.
А по ночах фантомний душить біль.
Ти звикаєш. Чекаєш.
З нею за фактом комфортно жити.
Душу не лікують час і алкоголь.
Значить, сама навчися своїх демонів ховати.
Запам'ятай пароль і поміняй маршрут.
Плутай сліди. Прагни замаскуватися. Точи до ранку ножі.
Біди, сумніви, страхи — вони пройдуть.
Просто біжи. Дихай. На повні груди.
Так легше жити.
12.10.2020
Переклала українською мовою 25.11.20 14.29
Відцвіте, облетить, оголиться.
Чіясь гостра сокира зрубає начисто стару гілку.
В'яжуть саван для нас нещадні часу спиці,
І все частіше в ночі починає під серцем боліти…
Все колись пройде…
І шторма, і дощі, і заходи.
Ослабне душа, розтягнувши чекання спіраль.
Ми ціною втрат розуміємо часом, чим багаті…
Тільки троянди в саду, що зрубали, мені все — таки шкода…
Переклала українською мовою 25.11.20 14.22
І перший крик, і слово, сльози,
І серця стук, і мрій глава — То дар написаної їй прози.
І в книгу зібрані листи,
На них — божественні рядки.
А між рядків любов, мрії
І щастя, біль, боротьби уроки.
Я знаю: життя не мстить, не бреше!
Вона, давши шанс на світло народитися,
Веде нас за руку вперед
І в рік, і в п'ять, і навіть в тридцять.
І пензлик, і полотно, і фарби раптом,
Забравши з її долонь чистих,
Малюємо своє порочне коло,
Забувши на мить блиск очей променистих.
Я знаю: життя прощає всіх!
Прикрити готова штріх нерівний,
Який ми крізь помилковий сміх
Здатні ставити в рід свій кровний.
Готова чекати розквіту сил,
Пізнання, розуму і честі
Лише в тому, хто з нею хрест носив,
І був у шляху до тризни разом.
Переклала на українську мову 25.11.20 14.17
Романс.
Музика Наталія ПЕРВИННА
Слова Володимира Мурзіна
Співає Михайло Вологдин
Мені дуже шкода, що Вас зі мною немає,
Що Ви пішли… мені немає тепер спокою,
Я кожен день дивлюся на Ваш портрет,
І уявляю — в кімнаті нас двоє.
Моя любов як і раніше зі мною,
Спогади душу розривають,
Як був полонений улюблена тобою,
Як насолода підносила до раю.
Все життя моя тобі лише, віддане.
Ніхто інший в неї увійти не може,
В любов пірнав, не досягаючи дна,
Не помічаючи похмурих перехожих.
Ти назавжди в душі моїй, зі мною.
До тебе любов в будь-який мороз зігріє.
Прохолоду дасть в розтріскану спеку,
І стану я і чистіше, і сильніше…
Мені дуже шкода, що Вас зі мною немає,
Що Ви пішли… мені немає тепер спокою,
Я кожен день дивлюся на Ваш портрет,
І уявляю — в кімнаті нас двоє.
Пройшли роки… Як і раніше, один.
Все чекаю тебе, Кохана, Рідна…
Твій образ дорогий в душі зберігаю,
Інших імен, як і раніше, не знаю…
Переклала на українську мову 25.11.20 6.59
Мудрість на віки віків.
З'явиться сутінок гнітючий — Світло ти шукай серед кайданів.
Клубочки адже скільки не витися — Буде кінець нитяною.
А вільний сміливий птах
Вірний знайде шлях додому.
Неясний, смутний час
Нам пережити судилося.
Але просяться ніженьки в стремено
Всім умовлянням на зло.
З небес здивується Всевишній,
Як не дивлячись ні на що
Зростає на асфальтовім даху
Білий пролісок-квітка.
Переклала на українську мову 25.11.20 6.48
Зашелестіли в бузкових заростях сутінки ранні.
На екрані протести. І в думках суцільний декаданс.
Біля двору захмелілі тітки заводять страждання,
Чи то відзначити вирішивши рівнодення, чи то аванс.
Поділитися черговим печивом з бездомна кішка — Благальний погляд, в перекладі на російську: врятуєш?
Ти пробач мені, осінь, звикну до тебе потроху я,
Обожнюю, люблю, ми подружимося знову. І все ж
Мені сьогодні непросто. Липні безтурботні святкуючи,
Довіряючи, мріючи, люблячи… Хто подумати б міг — Не війна, і не мир. Пролягла смуга біло-червона
Поперек бабилітовських сонячно-тихих доріг.
Рівнодення. Осінь. Прозирає з вікна ароматами
Хризантем і календули. Вечір прозорий і чистий.
Незатишно, тривожно. Катренами суцільно винними
У напівтемряві нерівно зошита спишеться лист.
І здадуться гіркі думки непотрібно вчорашніми.
Так трапляється: осінь — і з думками почуття не в лад…
Завтра в сім зарум'яниться сонце над сонними ріллею,
І продовжиться життя. Попереду — золотий листопад.
Переклала на українську мову 25.11.20 6.42
Сніг прийшов несподіваним гостем
І порушив усі плани весни.
Баба Марта піти його просить,
Відлітати в свої зимові сни.
Нехай він дружить собі з холодами,
Нам сюрпризів не треба навесні.
Він ніби дружити хоче з нами,
Ну, а сам заганяє додому.
Що нам робити? Доведеться дочекатися,
Коли вірус зі снігом підуть.
І не варто нам всім ображатися,
Що наш світ уразливим став раптом.
Ми не можемо гуляти на природі,
По музеям, друзів запросити.
Чорно-біле час приходить,
Нехай допоможе зрозуміти і пробачити.
23 березень 2020р., Софія
Росиця КОПУКОВА
Переклала на українську мову 25.11.20 6.40